Розділ 9 . Зниклі діти і прородство

Сара

Ранок, був занадто тихим. Просто коли троє дітей вдома, то трохи галасу є. Вирішила заглянути, як вони. Спочатку зайшла в кімнату до Мері, а її там не було, тому я подумала що вони сплять всі в одній кімнаті. Прийшовши туди побігла гукати Томаса щоб він дізнався про це.

Томас

Ще бувши заспаним чув крик Сари. Це мене збентежило, бо ніхто о сьомій ранку у вихідний день просто так ніхто не розбудить. Швидко сівши на ліжку старався заспокоїти Сару, але на те отримав відповідь:

    ‐ Не заспокоюй мене і послухай наші діти кудись зникли! І заспокойся Саро! Я просто хвилююся за дітей і ...

    - Що ти сказала?

    - Не заспокоюй мене.

    - Не те.

    - Що Кеті, Клер і Мері кудись зникли і ...

    - Тобто?! – мене це дуже занепокоїло і підірвавшись з ліжка обшукав весь будинок не знайшовши жодних слідів.

 Магда

    Почувши біганину я прокинулась. Вставати не хотілося, але мусила. Побачивши Томаса й Сару запитала:

    - Ви що проспали завдання? Я же ж казала що треба ставити будильник і …

    - Діти зникли – перебивши мене вони сказали.

    - Тобто, ви хочете сказати що діти втекли з дому вас не повідомивши. Що зараз за легковажна молодь.

    - Ні, вони точно не втекли … - каже Сара

    - А … Значить їх викрали. Що зараз за люди пішли. Ай-яй.

    - Та ні, мамо, послухай. Діти взяли пароль зі столу, бо хтось з нас його забув забрати.

    - Хочеш сказати що я винна!?

    - Тихо!!! – крикнула Сара. – А може діти самі потрапили до порталу і потрапили у МПЧ?

    - Мені цікаво як вони туди потрапили. Діти ж не могли сфотографувати код у штаб, пройти без амулетів і вже бути там – дорікнула я до Сари.

    - А може вони їх знайшли. В інструкції вказано що амулети були у будиночку на дереві і через це припустімо що вони там – завершив сварку своїм аргументом Томас.

    - Хоч би з онучками все було добре.

  Фредерік

    За кілька годин до .

Насупились хмари. Зірвався сильний вітер навіть занадто для цих країв. Я собі практикуюся в некроманстві, бо не маю вибору. Мені це не подобається, але мушу, бо батько каже що: ,, це родова справа і не гоже комусь з нас бути кимось іншим’’. Я мріяв стати бойовим магом, бо вважав що вони більш потрібні людям ніж некроманти.

    Та раптом батько перервавши мої роздуми сказавши:

    - Фреде, тебе дідусь просить до себе – і ці слова означали для мене одне, що він іде на той світ.

    - Добре, вже йду.

***

    Дідусь лежить з напіврозплющеними очима і каже:

    - Синку, залиш нас з Фредом на одинці. Це суто йому треба знати, а ти знатимеш коли він захоче сказати.

    Батько незадоволено кивнув і вийшов з кімнати.

    - Наклади протизвукове заклинання, яке я тебе навчив, бо зайвих вух нам не потрібно.

    Я направив свій жезл угору :

 Бора, лома, отку, кона, тора, ито, шура, іто.  – і вмить блакитний пилок засіює кімнату, значить спрацювало.

    Дідусь посміхнувся результату.

    - Чудово, тепер нас ніхто не почує – каже загадковим тоном дідусь. – Тепер розпочнімо про що мали давно почати.

    Я нічогісінько з цих слів не зрозумів, але схвально кивнув.

    - Сядь ближче і скажи, про що ти мрієш.

    Дідусеві трохи соромно казати, але він й без слів зрозумів.

    - Он в чому справа. Розумію тебе Фреде, бо сам був таким. Не хотів бути тим ким мені не було призначено, так і ти. То ким ти хочеш бути?

    Від цих дідусевих слів мені стало тепло і я не міг не сказати.

    - Бойовим магом – в надії сказав я щоб тільки не сварили, а почув те що не чекав.

    - Добре це діло Фредеріку, воно тобі допоможе в усьому твоєму житті і поза цим островом, навіть світом.

    - Тобто, поза цим світом?

    - Через трьох принцес які прибудуть із свого світу в наш. Тому ти повинен їх захищати. Вирушай ти на острів Далеких душ і візьми з собою книгу заклинань. Це поки що все, а решту тобі розповім там. Клич батька.

    І дідусь зітхнувши останній раз заплющивши свої сіро-зелені очі.