розділ 7 . Загадковий код і в невідомість!

Кеті

Зараз 22:50. Лежу на матраці втупившись у стелю. З вікна падали промені вуличних ліхтарів.

- Спиш?

- Ні. А ти?

- Ні. Ідем по Мері?

- Давай, тільки візьми кулони і ліхтарик, а я по неї - скомандувала Клер.

- А може спочатку на розвідку чи нікого немає, аби нічого не запідозрили.

- Гаразд, лише ліхтарик візьми, а я буду на шухері -сказала Клер і вийшла з кімнати.

 -Добре –сказала я в пітьму.

    Пощастило що ми в день підготувалися до нічної пригоди підготувавши три ліхтарики заздалегідь.

Взявши їх з собою пішла разом з Клер на розслідування.Спускавшися сходами ми йшли ближче до стіни аби не рипіли сходи. На кухні горіло світло тому ми ліхтарики не вмикали, бо може там хтось є.

    Навколо було тихо і ніби весь час завмер. Раптом почули ззаду себе кроки що ми з Клер перелякались не на жарт.Вони все наближалися і наближалися, але згодом почули знайомий невдоволений голос:

    - Чому ви мене не взяли з собою на розслідування? –прошепотіла Мері.

    - Не лякай ти так, бо й так маємо бути в тиші й добре що ніхто з нас не пискнув, бо почув би не тільки Шпіц. – і вказала на великого далматинця що спав біля комода.

    - Подумаю. Тільки якщо будете мене завжди брати з собою на розслідування.

    - Домовились, головне аби ти не лякала більше. То як?

    - Добре. То, хто туди зайде?

    - Давайте хай Кеті піде –сказала Мері. –Бо, якщо вона скаже що прийшла попити води і все розвідає.

    - Я піду, але тільки розвідати обстановку, якщо почуєте зайвий голос ідіть.

    - Зрозуміли – сказала Клер показавши великий палець угору. – Удачі.

    Зібравши всю сміливість в кулак я пішла. В мені все дрижало від самої думки що нас вже засікли. На щастя там нікого не було і я мовила:

    - Все чисто.

    Оглянувши обстановку Клер помітила загадковий папірець що лежав на столі. На ньому був напис:

                                                                   Код входу у світ Зора

    Кожен всесвіт має свій код доступу і все залежить від порядкового номера вивчення. Наш всесвіт людина відкрила першим з перших і тому у нього код №1. Світ у який ви потрапите ми недавно відкрили й тому код Зори №2475. Але для початку ви повинні потрапити на базу. Вона під №246. Гарної подорожі.                                                                                                                                                         

                                                                                                                                               З повагою МПЧ.

    Усі ми дивилися кілька хвилин на ту інструкцію, бо кожна з нас не могла підібрати жодного слова. Та згодом Клер перервала довгу тишу своєю фразою:

    - Ну то що, ходімо?

    - Відступати вже нікуди — сказала я аби ми вже пішли з кухні, бо нас могли от-от засікти.

    Вийшовши звідти Мері погасила світло. Опинившись у коридорі кожна з нас накинула свій піджак.

                                                                             ***

    Стоїмо біля дверей погребу. В мене аж мурашки по шкірі бігали від того що могло з нами статися. І ось момент істини – Клер відмикає ті двері.

    - Ліхтарики напоготові? – запитала Клер.

    - Так – з невпевненістю відповіла я.

    І ось перед нами відкрився ,,морок жахіть’’ і звідти полинув ранковий сморід.

    - Схоже тут – сказала Мері затуляючи свого носа рукою.

    Я ввімкнула свій ліхтарик і пішла вперед. Тільки коли Мері спустилася, то двері різко зачинилися і лишалися: ми темрява і запах гнилі.  

    Перед собою ми побачили перед собою металеву раму в ріст людини, а на ній дев'ятикнопкова панель з цифрами від 1 до 9.

    - Підсвіти - попросила Клер і вона вписала №246

    Кілька хвилин нічого не відбувалось, але засвітило з бічного вікна місячне сяйво і все тут почалось. Металеву раму заповнила синя субстанція, крізь яку була показана якась лабораторія, і перед тим, як зайти туди сказали:

    - Вперед, у невідомість!