Розділ 4. Переліт з незнайомими знайомими

Кеті

    8:20 – лондонський аеропорт

    По гучномовцю повідомили:

–  Увага-увага літак №4 відправляється через 20 хвилин.

–  Кеті, як добре, що ми встигаємо на літак

– Так, мамо – ,,Та я взагалі не знаю куди і для чого летимо. Ех , мамо-мамо , ти суцільна загадка для мене’’

   Ми разом чекаємо літак, та раптом лунає голос в гучномовцеві:

 –   Увага-увага літак №7 сідає на посадку – і в цей момент     мама підозріло посміхнулась, що б це могло означати?

     Ми підійшли до злітної смуги №7 і нам на зустріч йшли якась літня жінка з дівчинкою.

      Та пані мала, коротко підстрижені білі кучері, що не збираються ховатися під  синім беретом з ліловою гортензією. А вся її темно синя сукня говорить що ця пані прихильна до дисципліни й порядку.

      А у тієї дівчинки були руді-руді кучері, які були акуратно заплетені у дві коси. Та цією зачіскою вона нагадала мені персонажку книги Люсі-Мод Монтгомері,, Енн із зелених дахів’’.Її блакитна блузка захована під чорним піджаком з гербом Ґрифіндору . на ній також були блакитні джинси з переливом в бірюзовий .З її образу можна сказати, що вона повинна бути слухняною, та цього разу вона ледь стримує свій запал, щоб не сказати чогось зайвого.

     Мама моя дивилася на них з теплою посмішкою ніби знала їх усе життя. Схоже що ця жіночка виявилася мені підозрілою і напевно я чула десь чи читала її ім’я… Та мама перервала хід думок і заговорила з літньою жіночкою:

- Пані Магдо, як давно ми не бачились – почала моя мама

- Саро, ми недавно по Скайпу. Чи це ти забула? – Відповіла стара пані.

- Та ні не забула, просто я мала на увазі наживо.

- А-а-а, все ясно… –та тут перебиває пані Магду гучномовець промовляючи:

- Увага-увага літак №4 відправляється через п’ять хвилин. Прошу, сідайте на свої місця!

                                                                               ***

8:40 – вже в літаку

    Моє місце на квитку було №5, сіла спереду разом з Магдою, руда сіла поруч зі мною, по ті й же причині. Раптом до мене та дівчина заговорила до мене:

- Привіт, я Мері Чарм . А тебе як звати? – запитала вона своїм дзвінким голосом.

- Привіт, я Кеті Відсон – відповіла їй.

- Мені одинадцять років, а тобі?

- Дванадцять.

- Ти з ким летиш? Я з бабусею.

- Мамою. Ти часом не знаєш куди летить цей літак?

- До Німеччини. Ти що не знала?

- Ні.

    Я поглянула на свою маму, потім на леді , в кінці подивилася на Мері, яка явно була щаслива від подорожі. Пані Магда виглядала доволі підозріло, та мене штурхнула під бік нова знайома, аби привернути мою увагу.

- Глянь, що це твоя мама передає моїй бабусі. Бачиш? –запитала в мене Мері.

    Я кивнула у відповідь і швидко дістала телефон аби це сфотографувати. Коли моя мама промовляючи пошепки передавала клапоть паперу:

- Пані Магдо, повідомлення зі штабу отримано. Будь ласка вивчіть вказівки, це дозволить нам знайти ,,Портал світів ’’.

- Добре, погляньмо що там.

    Мені ледь вистачило часу сфотографувати той папірець якісно, але я впоралась.

- Поглянь, тут якесь послання… – кажу я Мері

    Тут мене перебиває стюардеса і повідомляє:

- Увага-увага пристебніть ремені безпеки, літак іде на посадку!

     На годиннику показувало 9:30 і мені так не хотілося розлучатися з новою знайомою, та доведеться.

- Дівчатка виходим – каже моя мама. – Кеті, нас забере мій колега по роботі і ми поживемо у нього декілька тижнів.

    Мамо???? Я навіть не думала що ми житимемо з незнайомцями.

   - А іще Кеті, в нього є дві доньки Клер з якою ти познайомишся і Мері з якою ти тільки що подружилася.

    Тепер не тільки в мене щелепа відвисла. Але є й хороший бік і це спільна розгадка таємниці.

                                                                        ***   

  Нас чекав чоловік з чорним смолянистим волоссям, що було потріпане у різні боки ніби в Гарі Потера, а коричневий костюм був розстебнутим і було гарно видно синю краватку з білою сорочкою, що пасує під його образ.

  - Саро, радий тебе бачити! – озвався чоловік. –Сідайте усі в машину і рушаємо додому!

    Так незвично називати нову країну домом, але спробую.

    Що ж вперед у невідомість.