Глава 19

Драконів перехід спалахнув на ганку перед світанком. Зоя схопилася й побачила у вікно Сандера. Поспішно відчинила свекру двері. Якщо й здивувалася, що він прийшов так відкрито, не таючись, то одразу ж забула про це.

— Де Ейн? Що з ним?

Сандер стягнув куртку, окинув поглядом ідилічну картину, що утворилася на дивані, залишив її без коментарів і обернувся до Зої:

— У палаці, у своїх старих покоях. Нам вдалося домогтися, щоб його охороняли виключно хлопці з Департаменту правопорядку — вони не підвладніні Владиці, ані правлячому клану, до того ж усі люди. Розгляд справи призначено сьогодні на першу годину пополудні, і до цього часу треба довести його невинуватість. У чому його звинувачують, знаєш?

Зоя кивнула.

— Уявляєш, жоден святоша не побажав з’явитися на засідання, щоб підтвердити алібі Ейна, — гірко сказав дракон.

Цієї ночі Сандер особисто побував на Зеленій Землі, просив магів з монастиря підтримати його сина, але почув у відповідь:

— Перероджений готовий до самостійного життя. Ми більше нічим не можемо допомогти йому.

— Що ж робити? — Зоя сама не впізнала свого голосу — настільки жалібно він прозвучав.

— Ардоні землю риє, шукає мотоцикліста — каже, у ньому розгадка. Тікає, мерзотник, щоразу драконячим шляхом: виходить, він — дракон, а не людина. На кого працює провокатор, той і є організатором змови.

— Змови? Проти Ейна?

— Та до чого тут Ейн? — скривився дракон. — Проти Владики, звісно!

Зоя остаточно заплуталася в перипетіях великої драконячої політики, але Сандер пояснив:

— Змусити Верховного відмовитися від влади неможливо — він провідник волі Древніх і найсильніший маг в нашій частині світу.

У цьому Зоя зовсім не розбиралася, але уважно слухала. Вона й не помітила, що Асіят прокинулася і теж слухає чоловіка, затамувавши подих.

— Проте можна нав’язати йому невигідного спадкоємця, а потім змінити династію. Оскільки сім’ї у нашого Владики немає, клан запропонував свого кандидата. Їхній варіант Валідіора не влаштував, але в нього не залишалося вибору. Древній почав гніватися — вулкан на Південному полюсі прокинувся. Спадкоємця треба було назвати без зволікання, щоб у новий рік вступити без дірок у верховній владі. І тут з’являється Ейн! Принесло ж його саме до початку засідання! Владика вчепився в нього мертвою хваткою — так, ніби це не він сам велів мені минулої весни відправити сина до праотців! Цей старий змій раптово згадав, що Ейн — член його сім’ї й цілком може бути спадкоємцем.

— А правлячі що? — запитала Асіят. — Як проголосували?

— Уявляєш, Асі, — повернувся він до неї, — голоси правлячих розділилися п’ятдесят на п’ятдесят. Рівно половина підтримала нашого хлопчика! — у голосі Сандера звучала непідробна гордість.

«Цікаво, а чи давно він сам є прихильником ідей свого сина?» — подумала Зоя, але навіть у думках не стала сміятися із цього приводу — не до того зараз було.

— Голос Владики міг би стати вирішальним, — продовжував дракон, — але тут повідомили про напад на дракониць, і він узяв тайм-аут, а Ейна залишив у палаці з метою безпеки. Бачила б ти, що діялося на засіданні! Хартус Ернаді — це його пророкували у спадкоємці — зовсім голову втратив від гніву. Кричав, що це посібники Ейна тероризують жінок, і тепер драконам взагалі немає порятунку від людей. Телефон Ейнів розбив кулаком — уламки по всьому залу летіли. Вогнем не плювався тільки тому, що до появи дракона Ейн під захистом, як кожна людина, а Хартусу, без сумніву, є що втрачати.

Нарешті хоч щось прояснилося. Офіційно Джоя не затримано. На дзвінки він не відповідає, бо залишився без телефона. У палаці йому не холодно й не голодно. Охороняють його люди, а це — найкращий варіант. Дядько Майлз та Ардоні зроблять усе, щоб його виправдати. З усім цим вже можна було жити.

Зоя ввімкнула кавоварку й почала робити канапки на сніданок. Щоб не нервувати, їй треба було чимось зайняти руки. Але гіркота й прикрість все одно переповнювали її.

І воно їм треба було — вся ця пригода?! Ну що вартувало Ейну з’явитися на засідання в інший день? Жили б собі спокійно та й горя не знали. А тепер…

***

— Фере Меллард, що мені робити? — після сніданку Зоя вирішила уточнити питання, яке не давало їй спокою з вечора. — Іріас заборонив виходити з дому, а в мене робочий день через годину починається. Не думаю, що мені щось загрожує, адже нападають лише на дракониць.

Дракон замислився.

— А й справді. Ти — людина, про твій зв’язок з Ейном ніхто зі сторонніх не знає... Тобі справді потрібна ця робота? — раптом спитав він, не приховуючи свого сумніву. Але не встигла Зоя обуритися, як продовжив: — Збирайся. Я тебе проведу. Все одно мені потрібно в магазин — я обіцяв принести Ейну новий телефон.

Зоя побігла до себе переодягатися, а за півгодини крокувала поряд із Сандером вулицею. Кай залишився з Асіят. Коли Зоя йшла, він усе ще спав. Ранкова метушня дорослих та їхня гучна розмова не змогли перешкодити дитячому сну.

У магазині після святкування Довгої ночі завжди малолюдно, а вранці там взагалі не буває нікого, крім працівників. І цей ранок не став винятком. Воно й добре, бо персоналу було аж ніяк не до покупців. Всі скупчилися біля великого столу для упаковки подарунків. Там співробітник рекламного відділу — той самий Мік, у якому Зоя ненароком впізнала дракона, — виставляв коробки з бейджами. На великих і маленьких нагрудних значках було написано те, що вголос ніхто з людей, пов’язаних стародавнім ритуалом, говорити не міг.

— Підходьте, вибирайте те, що вам відповідає, — казав Мік. Табличка на його грудях повідомляла: «Я — дракон. Мої друзі — люди».

До столу вишикувалася чимала черга. Охочі отримати бейджик активно розбирали запропоноване. «Це що ж виходить, — подумала Зоя, — практично всі працівники магазину так чи інакше пов’язані з драконами?» Вона підійшла до столу і взяла значок: «Я — людина, моя сім’я — дракони». Бо якщо вже отримала Сандера та Асіят разом із Джоєм, то так тому й бути — тепер вони її сім’я. А що у кожного з них свої мухи в носі, то в кого їх немає?