Глава 15

Ввечері Зоя зателефонувала Ардоні та розповіла про своє відкриття.

— Чи може таке бути, що про його існування не знає ніхто з драконів?

— Звичайно, може, — відповів детектив. — Гадаєш, він такий один? Це раніше подібне вважалося неможливим, а тепер часто-густо зустрічається. Щоправда, зазвичай родичі їхнє походження не приховують і в школу до Ейна відправляють ще перед тим, як сутність починає проявлятися. Ну, а далі вже він із ними возиться.

— До якої школи? До чого тут Ейн?.. — Зоя так здивувалася, що й питання не могла до ладу сформулювати.

— То ти що, мала, не знаєш, за кого вийшла заміж? — засміявся Іріас. — Ну то вивчи це питання, а я спробую з’ясувати щось про хлопця.

З того часу, як на руці Зої заграв золотом шлюбний браслет, для неї відкрився доступ у такі надра інформаційної Мережі, про які вона раніше й не підозрювала. Куди вже там «Міським пліткам» із їхніми напівказковими статейками до тієї гори відомостей, що звалилася на раті Меллс, щойно вона сформулювала запит!

Інформації про Ейнарда Джойріса Мелларда у вільному доступі було скільки завгодно, щоправда, публікувалася вона ще за життя принцеси.

Як з’ясувалося, чоловік принцеси Аленсії був дуже відомою особистістю. Він очолював безліч благодійних проєктів, пов’язаних з освітою та вихованням молоді. А ще йому належала школа, де навчалися разом і хлопчики, і дівчатка — людські діти та драконята, що вважалося новаторством у педагогіці та викликало постійні суперечки у драконячому соціумі. Незважаючи на це, школа успішно функціонувала вже дванадцятий рік і вважалася зразковим педагогічним закладом.

А ще Ейн Меллард виступав за повну відкритість драконячого суспільства перед людьми, мотивуючи це тим, що вони давно вже одна сім’я, адже у драконів і людей є спільні діти.

Одним словом, політичні погляди Ейнарда суперечили драконячим традиціям загалом і переконанням Владики зокрема. Чи не це послужило головною причиною?..

***

Це припущення налякало Зою настільки, що вона не постидалася потурбувати дракончячого татка. Той з’явився без зволікання, хоча Зоя відразу попередила, що про раті Асіят у неї, як і раніше, немає жодних відомостей.

Виглядав Сандер не дуже — пом’ятим якимось, без колишнього лиску.

— Скажіть, фере Меллард, — запитала Зоя, — чи загрожує щось Джою з боку Владики? Адже вони представляють різні політичні сили.

— Та з якої радості? — пирхнув дракон. — З чого б це Владиці звертати увагу на якусь там людину? 

Зоя подивилася на нього з докором, і дракон раптом зніяковів. Пересмикнув плечима і сказав уже зовсім іншим тоном:

— Та не турбуйся, не зробить він Ейнові нічого. Ейн тепер практично людина, отже, перебуває під захистом Вогняного дракона. Якщо Владика свідомо намагатиметься зашкодити йому, то втратить найдорожче, що в нього є. Це Закон, який оминути неможливо. Я ось наїхав на тебе — і втратив Асі, — він тяжко зітхнув.

— Але Владика вже втратив свою дочку, що його тепер зупинить?

— Дурненька, — поблажливо посміхнувся Меллард, — найдорожче для Владики — це влада. Втративши владу, він втратить усе, зокрема й життя. Надто вже багато в нього «доброзичливців» серед нашого племені.

Про драконячого Владику в Мережі теж було дещо. Зоя прочитала все, що змогла знайти. Бо ворога треба знати в лице, стверджував завжди дядько Майлз, і Зоя була з ним згідна.

Головному дракону, Валідіору Валаді, зараз було двісті дванадцять років. Не молодість, звичайно, навіть для дракона. А от істинної своєї він досі не зустрів і за договором себе ні з ким не пов’язав, незважаючи на те, що довкола багато хто практикував подібний вид шлюбу. Він знайшов інший вихід — отримав дочку за актом довіри від якогось там родича, ступінь спорідненості з котрим навіть всюдисущі журналісти встановити не змогли.

Таким чином він отримав спадкоємицю, яку любив, пестив і плекав. «Міські плітки» писали, що жила принцеса наче в казці. А ось про те, що вона померла, в людських газетах взагалі не згадувалося. У драконячих повідомлення пройшло, але якось мимохідь, без подробиць. Про Джоя говорилося, що після смерті дружини він втратив дракона і за наказом Владики був переданий батькам для проведення акту милосердя. Ось так, практично відкритим текстом, повідомлялося про те, що Меллардам було наказано вбити сина.

***

У наступну зустріч з Каєм Зоя взяла з нього обіцянку, що в найближчі два тижні він обідатиме з нею в кафетерії кожного робочого дня. Драконя із задоволенням пообіцяло їй це, не розуміючи, що порушити клятву не зможе. А спонукали ходжатку на це слова Ардоні:

— Кай зараз швидко росте. Бабусиних харчів йому явно не вистачає. Гадаю, раніше він крав потроху, але на святі Ейн узяв з нього обіцянку не робити цього — ось він тепер і голодує.

Як з’ясувалося, батьки зовсім не дбали про сина і бабусю, через що хлопчик і старенька перебували у вкрай важкому матеріальному становищі.

— Бабуся Кая ніколи не стикалася з дорослими драконами, тому її знання про нас обмежені давнім ритуалом.

Зоя кивнула. Бували часи, коли вона сама нібито знала, що дракони існують, а ніби й ні.

— Але інтуїція в неї дуже розвинена. Про те, що Кай не такий, як усі, вона здогадувалася і навіть зв’язок його з драконами запідозрила, але сама собі не вірила і дуже злилася через це, — сказав Ардоні і розповів усе, що  дізнався про маленького знайду.

Мати хлопчика була нареченою простого роботяги, але завагітніла від випадкового знайомого, котрого зустріла перед весіллям. Дракона вона у своєму коханці не впізнала, та й той не поспішав їй відкриватися. Запобіганням вагітності вони не перейнялися — вона, можливо, через свою недосвідченість, а дракони, як відомо, взагалі цим не переймаються, бо впевнені: від однієї зустрічі випадкова подружка не залетить, адже подібне навіть між істинними з першої спроби відбувається виключно рідко.