Глава 12

Тепер вони працювали в одну зміну, разом ходили на роботу, разом поверталися додому. І вихідні в них тепер збігалися, і чомусь вільного часу стало так багато, що вони замислилися про ще один заробіток. Грошей, як і раніше, не вистачало, а власний будинок став тепер їхньою спільною мрією.

Наближався тиждень осінніх свят: День Урожаю, День подружжя та найулюбленіше дитяче шоу – День Дракона та Чарівної Пташки. На дверях супермаркету з’явилося оголошення, що рекламний відділ запрошує всіх охочих на курси з підготовки та проведення свят. На ці курси й попрямували Джой та Зоя з кінцевою метою — підзаробити.

Щойно вони переступили поріг рекламного відділу, їм назустріч кинувся дивакуватий чоловік у яскравому, майже клоунському піджаку.

— Є! Ось вони! — вигукував він, радісно підстрибуючи. — Мої найкращі Дракон і Пташка! Їм навіть костюми не потрібні — і так усе зрозуміло! Ми зробимо це! Наше шоу буде найкращим у місті!

Назвався він просто — Мік, і суворо попередив, дивлячись на Зою, що «ферів» ніяких знати не знає, а якщо вона стане так його називати — образиться.

Наступний місяць був повністю присвячений підготовці до свята. На противагу своїй клоунській зовнішності, режисер виявився дядьком серйозним, помічав кожну дрібницю. Ролі свої Джой та Зоя вивчили на зубок, костюми підготували, з командою порозумілися, але все одно хвилювалися. До їхнього гурту входили ще дві дівчини — Анна та Мірабель, які грали гномів.

Увесь святковий тиждень вони працювали на шоу. Рекламний відділ зняв їх на цей час з основної роботи, на що не виникло жодних заперечень. Виявилося, що це була звичайна практика. Їм навіть зарплату за цей період зберегли.

***

Зоя та Джой на дитячому святі

Свято добігало кінця, і вже можна було вважати, що в них усе вийшло. Джой у масці та золотій перуці виглядав чудово. Діти одразу повірили, що перед ними — справжній Дракон. Зоя, у блискучій сукні І капелюшку з пір’ячком-чубком, теж подобалася собі. Дівчина із задоволенням грала з малечею, перебігаючи від однієї команди до іншої під дзвінкі дитячі заклики:

— До нас, Чарівна Пташко, до нас!

Коли Джой виловив рівно по п’ять діточок із кожної команди, Зоя оголосила, що гру закінчено і, оскільки переміг Дракон, усі діти отримують подарунки з його скарбниці. Дітлахи заверещали від захоплення. Сценарій свята не змінювався вже багато років. У своєму дитинстві Зоя так само після гри чекала дарів від Дракона.

Анна та Мірабель викотили на майданчик цілий потяг із візків, навантажених подарунками. Джой та Зоя почали роздавати дари. Кожна дитина мала подивитися в очко сканера, після чого надходив сигнал, що подарунка цей малюк ще не отримував, тоді Джой вручав йому коробку.

Хитруни, що бажали обдурити систему, знаходилися завжди. І нинішнє свято не обійшлося без них. Двох нахаб Зоя виловила відразу. Вона добре запам’ятала цих хлопчаків ще позавчора, коли сканувала, та й учора під час гри теж помітила, хоча вони й не стали в чергу за подарунками. Ще чотирьох розпізнав сканер, який повідомив, що вони вже отримали свої дари в іншому торговому центрі.

Нарешті черга з дітей вичерпалася, але ті шестеро, що провинилися, так і стояли, насупившись, посеред холу.

— Чому ви не йдете? — запитала Зоя.

Відповів їй Джой:

— Вони не можуть. Я наказав їм стояти і думати про свій вчинок.

І звернувся до хитрунів:

— Хіба вам невідомо, що від Дракона кожній дитині належить лише один подарунок? І якщо хтось візьме два, то іншому не вистачить! Кого ж ви хотіли залишити без дару — своїх братів та сестер? І сподівалися, що Дракон про це не дізнається?

— А ніякого Дракона не існує! Все це казки для маленьких! — вигукнув найжвавіший і на вигляд найстарший із пацанят.

— Та невже? — здивувався Джой.

— Так! Так! І ти не Дракон! Ти просто працюєш тут, я знаю — у тебе це маска!

— Майже вгадав, я дійсно тут працюю, і це справді костюм. От тільки чому ти не можеш втекти, хоча тебе ніхто не тримає?

Упертий насупився і нічого не відповів, а його посіпаки дружно заволали:

— А-а-а, дядечку Драконе, відпустіть нас, ми більше так не будемо!

— Брись! І ніколи більше не зазіхайте на чуже! — Джой змахнув рукою, і п’ятірка розкаяних зірвалася з місця, залишивши свого ватажка на поживу чудовиську.

— А ти ще постій і подумай. Відпущу тебе, коли сам пообіцяєш не брати чужого.

Підійшла Анна:

— Зоя, пройди на VIP-галерею, там два фери бажають тебе бачити.

— А що їм потрібно?

— Та сфотографуватися, напевне, хочуть.

Зоя хотіла б подивитися, як Джой виховуватиме хлопчика, але попрямувала до ескалатора. Знімок із Пташкою на тлі хмар вважався незмінним атрибутом свята. Багато хто з дорослих продовжував вірити в те, що Чарівна Пташка приносить щастя. Тож запрошення Зою не здивувало. Фотографуватися з відвідувачами входило до її обов’язків. Щоправда, на VIP-галерею дівчину не викликали ще жодного разу.

***

Кожен поверх торговельного центру являв собою галерею, прикриту для безпеки силовим полем. З них добре проглядався весь хол, і відвідувачі із задоволенням спостерігали дитячі ігри.

Зараз дівчина підіймалася на самий верх — на поверх, призначений, як вона тепер розуміла, для драконів. Зоя їхала ескалатором повз штучні хмари, зроблені спеціально для свята. Вони з Джоєм і дівчатами кілька днів створювали ці “хмари”: надували білі та блакитні кульки гелієм, заповнювали ними величезні прозорі сітки, а потім маг-служба закріплювала їх на різних рівнях так, щоб вони могли вільно пересуватися в горизонтальній площині.

Сьогодні із “хмарами” щось трапилося: вони змістилися, зачепилися одна за одну і перестали обертатися. Маг-служба зняла захист з галереї на четвертому поверсі та наразі усувала неполадку.