Глава 11

Джой летів додому, як на крилах. Вдалося! У нього все вийшло! Його прийняли за сільського дурника? Та нехай! Головне, що жодна з магичок не впізнала в ньому Ейна Мелларда. Він поспішав порадувати Зою. І який же жах охопив його, коли він побачив, що вона лежить на підлозі.

— Що трапилося?! Де болить?! — миттю він підняв дівчину, уклав на ліжко і сам ліг поруч, обійняв, захистив, відгородив від усього світу.

А Зоя у відповідь на це заплакала ще гірше.

Нарешті Джой зміг розібрати крізь схлипи якісь слова:

— Ти пішов... Нічого не сказав... Гроші пропали... Живіт болить…

— Я в Бюро ходив, — відповів він. — Мені сертифікат дали. А гроші взяв, щоб у касу заплатити, поверну, коли зароблю. Не сказав тобі нічого, бо будити не хотів. Даремно не сказав — краще б розбудив, бо тепер так плачеш, що аж живіт болить.

Він заколисував її, ласкаво гладив спочатку по спині, потім рука його спустилася трохи нижче. Вона помітила, але вибачила йому це нахабство — так їй було соромно за свою недовіру. Тим часом Джой накрив їх ковдрою і влаштував її голову на своєму плечі. І так з ним було добре, так тепло та затишно, що Зоя затихла й задрімала. Вона не обурилася, коли він запустив руку у її штанці й торкнувся там, куди вона чоловіків в принципі не допускала. Подумала лише, що рука в нього така тепла, і резинка більше не тисне, і не болить вже нічого, навпаки — так приємно...

За хвилину Зоя міцно спала, а Джой вивільнив руку й із задоволенням понюхав свої пальці.

***

Наступного дня Джоя взяли на роботу. Працював він удень, і тепер Зоя його майже не бачила — хіба що по вихідних, які в них майже ніколи не збігалися. Допомагати йому адаптуватися вона більше не могла, однак і без неї він непогано справлявся. Нарікань на нього у начальства не було.

Поступово Джой і Зоя познайомилися з багатьма співробітниками й навіть зав’язали приятельські стосунки з деякими з них. Особливо Джой — з колегами жіночої статі.

Дівки липли до нього, як реп’яхи. Це викликало у Зої спочатку тиху злість, а потім і справжнісіньку лють. Вона й гадки не мала, що здатна на такі ревнощі. Але ти ба? Вийшло!

А Джой не помічав того жаху, що коївся з нею, і щиро ділився всім, що з ним відбувалося.

— Ти знаєш, Зоя, — із захопленням казав він, — Мадіна така чудова дівчина!

— Вона тобі подобається?

— Так, дуже!

А Зоя розірвати була готова цю «чудову дівчину», особливо коли почула

— Давай з’їздимо у вихідний на пляж і Мадіну запросимо.

— Та будь ласка! — визвірилася Зоя. — Запрошуй. Тільки без мене!

— Чому? — він явно не розумів.

Зоя промовчала. Ну як йому пояснити? Нагадати, що вони збираються одружитися? А чи є сенс? Адже його психологічний вік зараз набагато менший за той, що є насправді або вказаний у новому сертифікаті. Почувається він тепер не на тридцять дев’ять і навіть не на двадцять два, а років на шістнадцять–сімнадцять — і поводиться відповідно, так, наче в його організмі гуляють підліткові гормони. Він хоче і Зою, і Мадіну, і взагалі будь-яку дівчину. Він не сприйматиме жодних розумних аргументів.

А з нею самою що коїться? Чого це раптом вона стала вважати його пропозицію про шлюб серйозною?

— Ти образилася? — Джой все ж таки спробував порозумітися. — Я не хотів нічого поганого. Ти ж моя наречена, а Мадіна — просто подруга. Я навіть цілуватися з нею вчора не схотів, хоча вона й подарувала мені свій виграш.

Вчора у супермаркеті відзначали День здоров’я молодого покоління та проводили благодійну лотерею. Виграш у цій лотереї був однаковий для всіх — упаковка презервативів.

— Покажи, — зажадала Зоя.

Упаковка була непошкодженою.

— Ти знаєш, що це? — запитала дівчина.

Мало там — може, дракони протизаплідними взагалі не користуються, у них же народжуваність сама по собі низька.

— Звичайно знаю — гумка для кохання.

— Ти розумієш, що Мадіна з тобою не цілуватися хотіла?

Джой замислився. Тепер розумів. І, здається, був спантеличений.

— Не варто її кликати, так? Це неправильно? Тому що я тебе раніше покохав…

А в очах — такий жаль.

Ох, як же просто було б зараз кивнути й підтвердити: так, покохав і обіцяв одружитися, тому нікого, крім мене, поруч із тобою бути не повинно. Але... Ейн Меллард у своєму колишньому житті ніколи не мав вибору. І до чого це призвело?

У Зої перехопило подих від того, що вона збиралася зараз сказати.

— Джой, послухай-но, — тихо почала вона. — Я розумію, що там, у горах, ти був дитиною, і нікого, крім мене, поряд не було. Ось ти й закохався. Тепер довкола багато жінок, і тобі може сподобатися хтось інший. Я не зв’язуватиму тебе словом і не наполягатиму на нашому весіллі. Я хочу, щоб ти сам зробив свій вибір. Усвідомлено. Розумієш?

— Так. Я поміркую над цим. Дякую.

***

Два тижні Зоя не знаходила собі місця. На перший погляд, здавалося, що в їхньому житті нічого не змінилося. Вона, як і раніше, намагалася смачно нагодувати підопічного, а той нагрівав до її приходу бойлер, але колишнього дружнього контакту між ними вже не було. Поки Джой «міркував», Зоя згризлася настільки, що навіть захворіла. Вона не могла їсти та спати, стала такою неуважною, що одного разу на вулиці дивом не потрапила під машину. А він ніби нічого не помічав — до одного певного дня.

Що трапилося, що стало поштовхом — Зоя сказати б не змогла. Вона принесла з сушарки випрану білизну і простягла Джою чисті майки. А він раптом ступив до неї і стиснув в обіймах:

— О, Милосердний! Зоя, що я з тобою роблю! Вибач, серденько, пробач мені! Я так сильно тебе люблю, що ніхто, крім тебе, мені не потрібен. Якби ти покинула мене, я б не зміг жити.

У відповідь на його зізнання сльози, що рвалися з неї цілих два тижні, нарешті знайшли вихід. Зоя притулилася обличчям до чоловічого плеча й розплакалася.

— Та хіба я змогла б тебе покинути, навіть якби не була прив’язана цим дідьковим ритуалом! — схлипувала вона. А біль, що так довго мучив її серце, поволі відступав.