Глава 11

Джой летів додому, як на крилах. Вдалося! У нього все вийшло! Його прийняли за сільського дурника? Та нехай! Головне, що жодна з магічок не впізнала у ньому Ейна Мелларда. Він поспішав порадувати Зою. І який же жах охопив його, коли він побачив, що вона лежить на підлозі.
- Що трапилося?! Де болить?! - миттю він підняв дівчину, уклав на ліжко, і сам ліг поруч, обійняв, захистив, відгородив від усього світу.
А Зоя, у відповідь на це, заплакала ще гірше.
Нарешті Джой зміг розібрати крізь схлипи якісь слова:
- Ти пішов... Нічого не сказав... Гроші пропали... Живіт болить...
- Я в Бюро ходив, - відповів він. – Мені сертифікат дали. А гроші взяв, щоб у касу заплатити, поверну, коли зароблю. Не сказав тобі нічого, бо будити не хотів. Даремно не сказав, краще б розбудив, бо тепер так плачеш, що навіть живіт болить. 
Він заколисував її, ласкаво гладив спочатку по спині,  потім рука його спустилася трохи нижче. Вона помітила, але вибачила йому це нахабство, так їй було соромно за свою недовіру. Тим часом Джой накрив їх ковдрою і влаштував її голову на своєму плечі. І так з ним було добре, так тепло та затишно, що Зоя затихла і задрімала. Вона не обурилася, коли він запустив руку у її штанці, і торкнувся там, куди вона чоловіків у принципі не допускала, подумала лише, що рука у нього така тепла, і резинка більше не тисне, і не болить вже нічого, навпаки, так приємно...  
За хвилину Зоя міцно спала, а Джой вивільнив руку і з задоволенням понюхав свої пальці.

***

Наступного дня Джоя взяли на роботу. Працював він удень. І тепер Зоя його майже не бачила, хіба що у вихідні, які в них майже ніколи не збігалися. Допомагати йому адаптуватися вона більше не могла, однак і без неї він непогано справлявся. Нарікань на нього у начальства не було. 
Поступово Джой і Зоя познайомилися з багатьма співробітниками, і навіть зав'язали приятельські стосунки з деякими з них. Особливо Джой. Із колегами жіночої статі.
Дівки липли до нього, як реп'яхи. Це викликало у Зої спочатку тиху злість, а потім і справжнісіньку лють. Вона і гадки не мала, що здатна на такі ревнощі. Але, ти ба? Вийшло! А Джой не помічав того жаху, що коївся з нею, і щиро ділився всім, що з ним відбувалося.
- Ти знаєш, Зоя, - із захопленням казав він, - Мадіна така чудова дівчина!
- Вона тобі подобається?
- Так, дуже!
А Зоя розірвати була готова цю "чудову дівчину", особливо коли почула:
- Давай з'їздимо у вихідний на пляж, і Мадіну запросимо.
- Та будь ласка! - визвірилася Зоя. - Запрошуй. Тільки без мене!
- Чому? - він явно не розумів.
Зоя промовчала. Ну, як йому пояснити? Нагадати, що вони збираються одружитися? А чи є сенс? Адже його психологічний вік зараз набагато менший від того, що є насправді, або вказаний в новому сертифікаті. Почувається він зараз не на тридцять дев'ять і навіть не на двадцять два, а років на шістнадцять-сімнадцять, і поводиться відповідно, так, наче в його організмі гуляють підліткові гормони. Він хоче і Зою, і Мадіну і взагалі будь-яку дівчину. Він не сприйматиме жодних розумних аргументів. 
А з нею самою, що коїться? Чого це  раптом вона стала вважати його пропозицію про шлюб серйозною?
- Ти образилася? -  Джой все ж таки спробував порозумітися. - Я не хотів нічого поганого. Ти ж моя наречена, а Мадіна просто подруга. Я навіть цілуватися з нею вчора не схотів, хоча вона і подарувала мені свій виграш.
Вчора у супермаркеті відзначали День здоров'я молодого покоління та проводили благодійну лотерею. Виграш у цій лотереї був однаковим для всіх – упаковка презервативів. 
- Покажи, - зажадала Зоя. 
Упаковка була непошкодженою. 
- Ти знаєш що це? - запитала дівчина. 
Мало там, може, дракони протизаплідними взагалі не користуються, у них же народжуваність сама по собі низька.
- Звичайно знаю, гумка для кохання. 
- Ти розумієш, що Мадіна з тобою не цілуватися хотіла?
Джой замислився. Тепер розумів. І, здається, був спантеличений.
- Не варто її кликати, так? Це не правильно? Тому що я тебе раніше покохав...
А в очах такий жаль. 
Ох, як же було би просто зараз кивнути і підтвердити: так, покохав і обіцяв одружитися, тому нікого, крім мене, поруч із тобою бути не повинно. Але... Ейн Меллард, у його колишньому житті, ніколи не мав вибору. І до чого це призвело? 
У Зої перехопило подих від того, що вона збиралася зараз сказати. 
- Джой, послухай-но, - тихо почала вона. - Я розумію, що там, у горах, ти був дитиною, і нікого, крім мене, поряд не було. Ось ти і закохався. Тепер довкола багато жінок і тобі може сподобається хтось іще. Я не зв'язуватиму тебе словом і не наполягатиму на нашому весіллі. Я хочу, щоби ти сам зробив свій вибір. Усвідомлено. Розумієш?
- Так. Я поміркую над цим. Дякую.

***

Два тижні Зоя не знаходила собі місця. На перший погляд здавалося, що в їхньому житті нічого не змінилося. Вона, як і раніше, намагалася смачно нагодувати підопічного, а той нагрівав до її приходу бойлер, але колишнього дружнього контакту між ними вже не було. Поки Джой “міркував” Зоя згризлася настільки, що навіть захворіла. Вона не могла їсти та спати, стала настільки неуважною, що на вулиці одного разу дивом не потрапила під машину. А він ніби нічого не помічав. До одного певного дня. Що трапилося, що стало поштовхом, Зоя сказати б не змогла. Вона принесла з сушарки випрану білизну і простягла Джою чисті майки. А він раптом ступив до неї і стиснув в обіймах:
- О, Милосердний! Зоя, що я з тобою роблю! Вибач, серденько, пробач мені! Я так сильно тебе люблю, що ніхто, крім тебе, мені не потрібен. Якби ти покинула мене, я б не зміг  жити.
У відповідь на його визнання сльози, що рвалися з неї цілих два тижні, нарешті знайшли вихід. Зоя притулилася обличчям до чоловічого плеча і розплакалася.
- Та хіба я змогла б тебе покинути, навіть якби не була прив'язана цим дідьковим ритуалом! - схлипувала вона. А біль, що так довго мучив її серце, поволі відступав. 
Хвилини йшли, а Джой продовжував її обіймати, міцно притискаючи до себе, обпалюючи скроню гарячим, уривчастим диханням. Так вони й стояли, поки її сльози не вичерпалися. 
- Я не знаю, що це, прив'язка чи кохання, - нарешті промовила дівчина, - але гадала, що теж помру без тебе.
Із цього дня їхні стосунки перейшли на новий рівень. А поряд із Зоєю, на одному ліжку, спав цілком дорослий хлопець не менше двадцяти двох років від народження.
Сексу між ними, як і раніше, не було. Ні, бажання Джоя одружитися з Зоєю нікуди не поділося. Але він перестав згадувати про Новий рік. При цьому щоночі, що їм випадало проводити удвох, рішуче ліз до неї під ковдру.
- Не бійся, я нічого не зроблю, поки ти не готова, - казав він. - Я чекатиму скільки буде потрібно. Прошу, довірся мені. Лихо з твого минулого переслідує тебе, але разом ми все виправимо. 
І вона чомусь вірила йому, і навіть чекала його лагідних обіймів і ніжних дотиків, іноді настільки нескромних, що сама собі дивувалася: і як тільки дозволила чоловікові подібне?
Мадіна геть-чисто зникла з їхнього життя, та й взагалі з супермаркету. Коли на загальних зборах хтось поцікавився, за що її звільнили, головний менеджер відповіла:
- Мадіна оббрехала гарну працівницю. Аби перевірити її слова нам довелося аж на два тижні зняти з основного завдання оператора відеоспостереження та двох охоронців. Це спричинило збитки. Не знаю, чого вона домагалася, але в результаті втратила вихідну допомогу та рекомендації.
В те, що справедливість існує, Зоя вірила не дуже, але колеги із задоволенням просвітили її щодо минулого недолугої розлучниці. Виявилося, що Мадіна перейшла дорогу не лише Зої, а й її начальниці: півроку тому спокусила хлопця, на якого у тієї були серйозні види. Ось вона і помстилася.
Після зборів головний менеджер викликала Зою до себе та запропонувала підвищення по службі, місце молодшого менеджера у торговому залі, те, що раніше займала Мадіна. 
- Ми спостерігали за тобою, Зоя. – сказала начальниця. - Ти дуже відповідальна та чесна. Залишаючись  на самоті, ти не зняла з полиці жодного товару, не з'їла жодної цукерки, не прихопила жодного пиріжка, хоча всі нічні працівники незмінно цим  грішать. У тебе гарна освіта. Ти цілком підходиш нам як працівник. Якщо і надалі добре працюватимеш, на тебе чекає непоганий кар'єрний зріст.
От Зоя і погодилася. А чом би й ні?
А ввечері Джой подарував їй перстеник. Він купив його на ті гроші, що сам  заробив, ще й дозволив Зої вибрати кільце на свій смак. Тоненьке, дуже ніжне, із звичайного, не білого, золота, з маленькою рожевою перлиною, воно так чудово розмістилося на Зоїному пальчику, наче завжди там було.
- Хочу, щоб усі знали, що ти моя наречена, – сказав він.
Вона не стала заперечувати.