Глава 10

Нове житло господарям сподобалося. Тут були двоспальне ліжко, вбудована шафа, столик із двома стільцями, мініатюрний кухонний куточок з варильною панеллю та невеликий холодильник. Жити можна. Бракувало лише постільної білизни, мийних засобів та посуду. За всім цим, а ще за продуктами, Зоя з Джоєм вирушили до найближчого супермаркету.

Ще Зоя хотіла купити розкладачку, поки машина в них є, щоб потім на собі важке не тягти, але всі моделі в магазині виявилися такими навороченими і коштували настільки дорого, що довелося б віддати майже всі гроші, які прийшли їй на картку як сплата драконячого боргу (Сандер свою обіцянку виконав швидко). Тож дівчина легко дозволила Джоєві переконати себе, що вони й одним ліжком обійдуться. Адже воно таке величезне — на ньому можна жити цілий місяць і жодного разу не зустрітися.

Звичайно, вона як могла доступніше пояснила хлопцеві, що сестри-ходжатки зі своїми підопічними сексом не займаються, на що той відповів, що в нього й у думках подібного не було.

Там, у магазині, вони побачили оголошення: супермаркет потребував робітників — обвальників м’ясних туш та прибиральниць. А ось і робота! Те, що за фахом вона тепер влаштуватися не зможе, аж доки не закінчиться термін прив’язки, Зоя розуміла. Тож не будемо крутити носом — візьмемо те, що пропонують. 

Поки Джой складав покупки в багажник, Зоя переговорила з менеджером і вже за пів години була прийнята на роботу як оператор прибиральної техніки. Працювати треба було ночами, але їй не звикати. Мити випало величезний торговельний зал — п’ять тисяч квадратних метрів підлоги та тисячу двісті квадратів скляних вітрин. На навчання відводилося дві робочі зміни, на випробувальний термін — місяць. Потім обіцяли хорошу зарплатню. Джоя погодилися взяти обвальником м’яса, але для цього треба було пред’явити сертифікат особистості.

*** 

Перші дні Зоя втомлювалася так, наче мила зал вручну, і постійно хотіла спати. Сил не вистачало навіть на розмови з підопічним, не те що на облаштування житла чи приготування їжі. А Джой при цьому поводився бездоганно — жодних капризів, жодного підліткового вибрику.

Зазвичай вона поверталася з роботи до сніданку й приносила з собою щось із вчорашнього меню кафетерію (готували там смачно, і до кінця дня на все, що не встигли розпродати, давали пристойну знижку). А вдома на неї чекали свіжозаварений чай, повний бойлер гарячої води, м’який плед на її половині ліжка і щоразу якась приємна дрібничка: квітка в склянці на столі, миска тутових ягід з дерева навпроти дому, або акуратно розвішані штори (до чого в неї самої руки не доходили кілька днів), а одного разу — просто намазаний маслом шматочок хліба. Потім вона лягала в ліжко, а Джой кудись тихенько зникав. Щоразу, засинаючи, Зоя думала, що треба встати через годинку і сходити з ним у Бюро по сертифікат, але, коли прокидалася, йти кудись було вже пізно.

***

Звертатися до Бюро було боязко, адже до його складу обов’язково входять менталісти. А раптом упізнають і донесуть Сандеру? До цього Джой ще не був готовий.

Колись, у своєму справжньому дитинстві, він дуже любив батька. І так само сильно боявся його. Сандер умів домінувати і пишався тим, що дружина та син ніколи й слова проти нього не сказали. Асіят завжди підкорялася беззаперечно, а ось Джой — тільки до певного часу.

Ох, як же Джой, будучи хлопчиськом, мріяв якнайшвидше досягти повноліття, щоб назавжди позбутися нав’язаної батьківської волі! Ритуал прив’язки, проведений за день до довгоочікуваної дати, повністю скував його, але не позбавив бажання вирватися з тенет. І ось тепер, коли він нарешті вільний і може робити те, що забажає, треба йти на ризик знову опинитися в лапах Сандера. Але іншого виходу не існує — сертифікат необхідний, як повітря.

Цілий день пішов у Джоя тільки на те, щоб з’ясувати, де знаходиться це забуте Милосердним Бюро, і ще один — щоб знайти його. Він зовсім не знав міста, а турбувати Зою, коли вона так стомлюється, не хотів.

Лише на третій день Джой потрапив до приймальні, зміг подати заяву і пройшов усі необхідні тести. Ще через день йому надіслали виклик на засідання та повідомлення, що для отримання сертифіката необхідно внести до каси сто п’ятдесят скудо.

Оскільки Зоя спала, він просто витягнув ці гроші з її гаманця й пішов відвойовувати своє місце під сонцем.

***

Що змусило Зою прокинутися, вона й сама не зрозуміла. У домі було тихо, кватирка відчинена, штори закриті. І тим більше вона не змогла б пояснити, навіщо полізла в гаманець.

Пропажу такої великої суми дівчина помітила відразу. І зрозуміло, що найперше їй спало на думку. Вона вирішила, що Джой забрав гроші та втік. Різкий біль унизу живота змусив її зігнутися навпіл. Сльози мимоволі ринули з очей. Зоя лягла на підлогу, скрутилася калачиком і заплакала вголос. Усе відбувалося так само, як і тоді! От тільки тепер вона не піде до лікарні — помре тут, на підлозі, бо жити їй більше не хочеться. Адже знала, що чоловіків любити не можна, і сама порушила власне правило!

***

У Бюро по сертифікатах працювали три літні магички.

— Проходьте, фер Меллс, сідайте, — привітала Джоя найстарша з них. — Ви звернулися до нас по сертифікат особистості, але не надали жодних документів про народження, тому ми запросили вас на бесіду. Перевірка підтвердила вашу законослухняність: за вами не відмічено жодних правопорушень, відбитки пальців не зареєстровані в поліцейській базі, непогашених кредитів немає, жоден із банків ніколи не мав до вас претензій. Комісія у справах людей готова розглянути вашу заяву.

Джой ввічливо вклонився всім трьом і сів за стіл, навпроти комісії.

— Назвіть ваше повне ім’я.

— Джой Меллс, раті.

— Ви бажаєте отримати сертифікат. Але скажіть, Джой, чому ви цього раніше не зробили?

— Ми з мамою жили в горах. Там не було міста, Бюро та комісії — тільки пастухи й вівці. Сертифікат не був потрібен.