Глава 8

Вранці Зоя прокинулася носом до носа із Джоєм. Хоча кожен лежав на своєму ліжку, під окремою ковдрою, подушки їхні стикалися, і Джой усе ще тримав Зою за руку. Перше, що вона усвідомила, — це те, що бачить його. Зір був нечітким, перед очима виблискували «мушки», але вона більше не була сліпою. 

Мабуть, її радість була тому причиною, або ж зорові спецефекти зіграли злий жарт, але дівчина раптово побачила свого підопічного по-новому. І таким гарним він їй здався, таким бажаним, що вона не втрималася і поцілувала його. Вперше за десять років торкнулася чоловіка з явно еротичними намірами. І їй сподобалося! 

Добре, що він спав і, здається, нічого не відчув.

***

Ранок покаже, що вечір не скаже. Що вже правда, то правда! У спокійну, врівноважену голову і думки приходять більш адекватні. 

Зранку Зоя зрозуміла, що гарячково збирати речі й тікати світ за очі їм із Джоєм не потрібно. Дракон сказав, що нові мешканці приїдуть лише за тиждень, отже, і сам він раніше не з’явиться. Є час підшукати нове житло, зібратися без поспіху, упорядкувати справи, які не встигла завершити мати Джоя, а також ліквідувати той безлад, що утворився після вчорашнього метушливого дня.

Не любила Зоя залишати по собі безлад, та й боялася, що дракон, якщо йому щось не сподобається, помститься дружині. Крім того, їй хотілося ще раз зустрітися з Сандером і одержати від нього те, що заборгувала Асіят. А дракони, поза сумнівом, їй заборгували! І не лише зарплатню за місяць.

Джой, котрий, як з’ясувалося, знав багато корисних речей, просвітив Зою щодо драконячих звичаїв та традицій. Виявляється, дракони не лише ніколи не порушували укладених договорів, а й у всьому іншому неухильно дотримувалися закону. Якщо ж траплялися якісь незрозумілі речі, то їх якнайшвидше намагалися залагодити. Найголовнішим правилом у відносинах драконів і людей було те, що жоден представник драконячого племені не мав права навмисне заподіяти шкоду людині. Адже будь-яка людина могла виявитися парою якомусь дракону або майбутнім батьком чиєїсь пари. Тому люди були недоторканими. Асіят же й її чоловік порушили всі споконвічні драконячі традиції!

Як усунути наслідки батькового гніву і повністю відновити зір у Зої, Джой не знав. Можливо, колись він і був видатним магом, але тепер втратив усі свої здібності. Він намагався щось зробити: торкався обличчя дівчини, щось шепотів, плескав у долоні, клацав пальцями. Нічого не виходило.

— Сандер був дуже злий і вклав у заклинання набагато більше сили, ніж потрібно. Скільки саме, я не можу визначити, а отже, й обнулити її не зможу. Так буває: у стані афекту зло вчинити набагато простіше, ніж у повному спокої створити добро. Знешкодити власне заклинання може лише він сам. Але чи схоче?

Ось про це Зоя і мала намір дізнатися у Джоєвого татка під час наступної зустрічі

***

Коли дівчина увійшла до кімнати Асіят, щоб ліквідувати вчинений у пошуках грошей погром, найперше, що вона побачила, —вони сумочку господині, яка спокійно собі висіла на гачку біля дверей.

— Джой, а в сумочці ти дивився? — Вона була впевнена, що ні. Скоріш за все, він і сумочки не помітив. Хіба чоловіки звертають увагу на подібні дрібниці, тим більше, якщо вони знаходяться на своєму місці?

Грошей у сумці не було. Але там виявилося щось інше, не менш цікаве: драконячий сертифікат із голографічним портретом, відбитками пальців, сканом сітківки та генетичним кодом. Тобто повний ідентифікатор особистості Ейнарда Джойріса Мелларда, відомого Зої як Джой.

Тримаючи документ у руці, Зоя присіла на краєчок ліжка — ноги чомусь зрадили її. 

Ейн Меллард! Золотий Дракон. Мрія всіх дівчат Зоїного покоління. Чоловік принцеси Аленсії, дочки Верховного Владики! Так ось чому Асіят так сильно злякалася, коли її синок заявив, що він не Джой! Вона сподівалася, що він не пам’ятає минулого життя, в якому його звали Ейном.

Зоя вдивлялася в зображення на сертифікаті, підсліпувато мружилася й часто блимала — проганяла настирливих блискучих мушок, що вихором кружляли перед її очима. І думала.

Не дивно, що батько його не впізнав. Нинішній Джой мало був схожий на голографію Ейна. Ні, у нього залишилися ті самі риси, але обличчя змінилося: опущені куточки губ піднялися, зникла похмура складка між бровами і зверхність у погляді. Колір очей змінився з пронизливо-блакитного на темно-сірий, довге золотаве волосся — на короткий темно-русявий їжачок, шкіра ж, навпаки, посвітлішала. І взагалі він начебто помолодшав. Усе це змінило його практично до невпізнання.

Поки Зоя розглядала сертифікат, Джой, затамувавши подих, стояв поруч. Чекає на вердикт, зрозуміла дівчина. І вкотре гостро усвідомила, наскільки сильно залежить від неї зараз ця людина.

— Ти пам’ятаєш себе таким? — спитала вона.

— Так, але тьмяно, нечітко. Наче те життя лишилося десь далеко, за склом, як віддзеркалення в люстерці…

— От нехай там і залишається, — буркнула Зоя. — Знаєш, такий, як зараз, ти подобаєшся мені набагато більше!

І справді, хіба міг пихатий чоловік принцеси зрівнятися з її Джоєм — таким своїм, лагідним, близьким? Таким рідним?

— Цей сертифікат ми заберемо, — ухвалила Зоя.

— Так, — погодився Джой, — він знадобиться, якщо треба буде довести, що я насправді є Ейном Джойрісом Меллардом. Але людські документи я все одно замовлю. І ім’я візьму інше, простіше, щоб не дивилися, як на дивака.

— Як тобі “Джой”? — усміхнулася дівчина.

— Годиться!

І не встигла Зоя потішитися, що він поводиться зовсім по-дорослому, як Джой почав бавитися: спіймав її палець і приклав до віконця тестера на сертифікаті. Сіре поле спалахнуло червоним, і в ньому з’явився напис: “Не підтверджено”. Потім тицьнув у віконце кінчиком власного носа, почекав, поки на зеленому тлі засвітиться підтвердження, і розсміявся:

— Доведено! Мій ніс належить Ейну Мелларду!

Зоя зітхнула, відібрала в нього сертифікат і сховала до своєї сумки.