Глава 6

Довго злитися Зоя не вміла. Та й не належить ходжатці таїти зло на підопічного. Вже на півдорозі вона пробачила Джоя і почала збирати з ним чорниці, що рясно росли повсюди. Вони зібрали кілька жмень ягід, з’їли їх, перемастилися чорничним соком, посміялися одне з одного — губи й язики в обох були синіми — і вирішили, що час уже повертатися.

У будинок вони увірвалися веселим молодим вихором.
 

— Раті Асіят, ми прийшли! — крикнула Зоя.

У кухню вони потрапили через задні двері, тому не знали, чи вже повернулася дракониця.

Вона була вдома. І не сама.

Замість Асіят у кухню увійшов чоловік. Ні, не ввійшов, а, скоріше, увірвався. Величезний, вищий за Джоя, золотий дракон. Гора м’язів і грива блискучого волосся — так здалося Зої. Асіят, що вбігла слідом, виглядала поряд із ним дитиною, а Зоя взагалі відчула себе козявкою. Ось воно, сталося! Джоїв таточко явився за своєю дружиною!

Дракон окинув Джоя і Зою зверхнім поглядом і обернувся до Асіят:

— Це хто такі?! Що вони роблять у моєму домі?

Оце так новина! Виходить, Асіят ховалася від чоловіка у його ж власному домі? Зоїна оцінка розумових здібностей дракониці знову впала на найнижчий щабель. І вкотре!

— Це обслуга, я знайшла їх у місті, — заскулила та.

— Нам не потрібна обслуга! Нехай забираються! До кінця літа будинок зданий в оренду. Наймачі приїдуть наступного тижня. А ми відлітаємо зараз!

— Але як можна, Сандере?

— А як ти хотіла, Асі? Ти застрягла тут аж на три місяці і примудрилася витратити за цей час пів мільйона скудо. На що, скажи, у цій глушині потрібні такі гроші?! На слуг? То все! Більше вони тобі не знадобляться!

Дракон кричав на свою дружину, а Джой із Зоєю завмерли біля дверей, потрапивши під вплив його важкої аури. Найбільше Зої хотілося стати невидимкою. Або щоб він, ну от прямо зараз, повністю забув про їхнє існування. Але, на жаль, подібні бажання рідко виконуються. Дракон знову окинув їх зневажливим поглядом, а потім різко змахнув рукою. Яскравий спалах засліпив дівчину, але не позбавив слуху.

— Ніхто не повинен бачити оборот! — долинули слова дракона. — Ми з раті відлітаємо, а ви, коли прочухаєтеся, забирайтеся геть! І боронь вас Милосердний прихопити хоч щось, що не належить вам!

Він схопив Асіят за руку і стрімко вийшов із дому. Але Зоя цього вже не бачила. Весь її світ поринув у пітьму.

***

Спочатку дівчина спробувала покліпати очима, але не допомогло. А потім до неї дійшло, що дракон навмисне позбавив їх із Джоєм зору. Вона ще не усвідомлювала весь масштаб трагедії, що спіткала їх, коли почула уривчастий голос підопічного:

— Мій батько мене не впізнав!

— Ти нормально бачиш, Джой? — запитала ходжатка. — Я, здається, осліпла.

І відчула, як її підхопили на руки. Джой ніс її кудись, і це Зою трохи заспокоїло: якщо йде й не наштовхується на предмети, то бачить.

Відчула під собою бархатисту поверхню дивана та ласкаві руки на обличчі. І голос. Уже не дитячий, а, швидше, підлітковий:

— Це минеться. Повинно пройти. Він закрив від тебе оборот, але не розрахував силу заклинання.

— Або просто промазав, — похмуро прокоментувала Зоя. — Поцілити ж, певне, старався в обох! Добре, що тобі не дісталося.

Вона вже оволоділа собою і навіть трохи заспокоїлася. Якщо Джой каже, що все обійдеться, — значить, треба просто почекати.

— Потрібно заплющити очі і не дивитися, а ще краще зав’язати їх хусткою, щоб самі не відкрилися.

— Надовго?

— На цілий день. Вночі, у темряві, можна буде зняти. Так не буде навантаження на сітківку, і порушені зв’язки швидше відновляться.

— А ти, схоже, знову подорослішав, — вона знайшла руками його лице й теж стала гладити. Зворушила коротке волосся, помацала вуха, ніс, губи. — Скільки тобі зараз років, як гадаєш?

Колишній дракон задумався, потім не надто впевнено відповів:

— Тринадцять...

Ясно. Підліток. Найбільш некерований вік і всі принади статевого дозрівання.

— Мій тато мене не впізнав, — повернувся він до болючої теми. — А мама сказала, що ми слуги.

— На маму не гнівайся, вона намагалася нас захистити. Що змогла, те й вигадала. А тато… добре, що не впізнав. Нам же спокійніше. І так із проблемами не знаю, що робити.

— Я розумію. Тільки все одно прикро дуже. Маму забрав, нас вигнав... а ми ж йому нічого поганого не зробили. І де нам тепер жити?

Так, справді подорослішав. Ще годину тому його не хвилювали подібні питання.

— Нічого, прорвемося. Не вперше, — Зоя спробувала надати своєму голосу впевненості, якої насправді не відчувала. Та й яка може бути впевненість, якщо твої очі сліпі, а потрібних навичок у тебе немає? Як приготувати обід? Як зібрати речі? Як хоча б дістатися до туалету? У який бік іти?

— Джойу, допоможеш мені, поки я не бачу?

— Так, звісно.

— Тоді принеси з кухні чистий рушник, очі зав’язати, і підемо у ванну мити руки. Потім пошукаємо щось попоїсти.

Джой виявився чудовим помічником. Усе в них вийшло. Вони навіть обід змогли приготувати — насмажили грибів і запекли курча. Після обіду Зоя вирішила зателефонувати до дядька Майлза, порадитися. І ось тут на них чекав ще один прикрий сюрприз: автосекретар відповів, що фер Готіс із дружиною відбули в круїз Південним морем і в найближчі три тижні будуть недоступні. 

Що ж. Доведеться справлятися самим.

Орієнтовний план дій Зоя вже склала й навіть обговорила його з Джоєм. Вони тепер в одному човні: покинути дракона вона не може, та й сама залежить від його допомоги, адже невідомо, скільки часу триватиме наведена Сандером сліпота.

***

Для початку вирішили обшукати кімнату Асіят. Дракониця ж передбачала подібний розвиток подій, отже, мала залишити листа з інструкціями та гроші для сина.

Вони передивилися все. Зоя змусила Джоя не тільки переглянути всі папери в секретері, але й перебрати білизну в шафі, а також перетрусити всі книги на полиці. Безрезультатно. Нічого не знайшли.