Глава 6

Довго злитися Зоя не вміла. Та й не належить ходжатці таїти зло на підопічного. Вже на півдорозі вона пробачила Джоя  і почала збирати з ним чорниці, що рясно зростали повсюди. Вони зібрали кілька жмень ягід, з'їли їх, перемастилися чорничним соком, посміялися один з одного - губи і язики в обох були синіми - і вирішили, що час вже повертатися. 
У будинок вони увірвалися веселим молодим вихором.
- Раті Асіят, ми прийшли! – крикнула Зоя. 
У кухню вони потрапили через задні двері, тому не знали, чи вже повернулася дракониця. 
Вона була вдома. І не сама.
Замість Асіят у кухню увійшов чоловік. Ні, не ввійшов, а скоріше увірвався. Величезний, вищій за Джоя, золотий дракон. Гора м'язів і грива блискучого волосся, так здалося Зої. Асіят, що вбігла слідом, виглядала поряд із ним дитиною, а Зоя взагалі відчула себе козявкою. Ось воно, сталося! Джоїв таточко явився за своєю дружиною!
Дракон окинув Джоя і Зою зверхнім поглядом і обернувся до Асіят:
- Це хто такі?! Що вони роблять у моєму домі?
Оце так новина! Виходить, Асіят ховалась від чоловіка у його ж власному домі? Зоїна оцінка розумових здібностей дракониці знову впала на найнижчий щабель. І вкотре!
- Це обслуга, я знайшла їх у місті, - заскулила та.
- Нам не потрібна обслуга! Нехай забираються! До кінця літа будинок зданий в оренду. Винаймачі приїдуть наступного тижня. А ми відлітаємо зараз!
- Але як можна, Сандер? 
- А як ти хотіла, Асі? Ти застрягла тут аж на три місяці і примудрилася витратити за цей час півмільйона скудо. На що, скажи, у цій глушині потрібні такі гроші?! На слуг? То все! Більше вони тобі не потрібні!
Дракон кричав на свою дружину, а Джой із Зоєю завмерли біля дверей, потрапивши під вплив його важкої аури. Більш за все Зої хотілося стати невидимкою. Або щоб він, ну от прямо зараз, повністю забув про їх із Джоєм існування. Але, на жаль, подібні бажання рідко виконуються. Дракон знову окинув їх зневажливим поглядом, а потім різко змахнув рукою. Яскравий спалах засліпив дівчину. Але не позбавив слуху. 
- Ніхто не повинен бачити оборот! - долинули слова дракона. - Ми з раті відлітаємо, а ви, коли прочухаєтеся, йдіть геть! І боронь вас Милосердний, прихопити хоч щось, що не належить вам!
Він схопив Асіят за руку і стрімко вийшов із дому. Але Зоя цього вже не бачила. Весь її світ поринув у пітьму.

***

Спочатку дівчина спробувала покліпати очима, але не допомогло. А потім до неї дійшло, що дракон навмисне позбавив їх із Джоєм зору. Вона ще усвідомлювала весь масштаб трагедії, що спіткала їх, коли почула преривчастий голос підопічного:
- Мій батько мене не впізнав!
- Ти нормально бачиш, Джой? - запитала ходжатка. - Я, здається, осліпла.
І відчула, як її підхопили на руки. Джой ніс її кудись і це Зою трохи заспокоїло: якщо йде і не наштовхується на предмети, то бачить.
Відчула під собою бархатисту поверхню дивана та ласкаві руки на обличчі. І голос. Вже не дитячий, а швидше підлітковий:
- Це минеться. Повинне пройти! Він закрив від тебе оборот, але не розрахував силу заклинання. 
- Або просто промазав, – похмуро прокоментувала Зоя. - Поцілити ж, певне, старався в обох! Добре, що тобі не дісталося.
Вона вже оволоділа собою і навіть трохи заспокоїлася. Якщо Джой каже, що все обійдеться, значить треба просто почекати.
- Потрібно заплющити очі і не дивитись, а ще краще зав'язати їх хусткою, щоби самі не відкрилися.
- Надовго?
- На цілий день. Вночі, у темряві, можна буде зняти. Так не буде навантаження на сітківку і порушені зв'язки швидше відновляться.
- А ти, схоже, знову подорослішав, - вона знайшла руками його лице і теж стала гладити. Зворушила коротке волосся, помацала вуха, ніс, губи. - Скільки тобі зараз років, як  гадаєш?
Колишній дракон задумався, потім не надто впевнено сказав:
- Тринадцять...
Ясно. Підліток. Найбільш некерований вік і всі принади статевого дозрівання.
- Мій тато мене не впізнав, - повернувся він до болючої теми. – А мама сказала, що ми слуги. 
- На маму не гнівайся, вона намагалася нас захистити. Що змогла, те й вигадала. А тато… добре, що не впізнав. Нам же спокійніше. І так з проблемами не  знаю що робити.
- Я розумію. Тільки все одно прикро дуже. Маму забрав, нас вигнав... а ми ж йому нічого поганого не робили. І де нам тепер жити?
Так, справді подорослішав. Ще годину тому його не хвилювали подібні питання.
- Нічого. Прорвемося. Не вперше. - Зоя спробувала надати своєму голосу впевненості, якої насправді не відчувала. Та й яка може бути впевненість, якщо твої очі сліпі, а потрібних навичок у тебе немає. Як приготувати обід? Як зібрати речі? Як хоча б дістатися до туалету? В яку сторону йти?
- Джой, допоможеш мені, поки я не бачу?
- Так, звісно.
- Тоді принеси з кухні чистий рушник, очі зав'язати і підемо у ванну, мити руки. Потім пошукаємо щось попоїсти.
Джой виявився чудовим помічником. Все в них вийшло. Вони навіть обід змогли приготувати – насмажили грибів та запікли курча. Після обіду Зоя вирішила зателефонувати до дядька Майлза, порадитися. І ось тут на них чекав ще один неприємний сюрприз. Автосекретар відповів, що фер Готіс із дружиною відбули в круїз Південним морем і в найближчі три тижні будуть недоступні. Доведеться справлятися самим. Орієнтовний план дій Зоя вже склала і навіть обговорила його з Джоєм. Вони тепер в одному човні, покинути дракона вона не може та й сама залежить від його допомоги, адже невідомо скільки часу триватиме наведена Сандером сліпота. 

***

Для початку вирішили обшукати кімнату Асіят. Дракониця ж передбачала подібний варіант розвитку подій, отже мала залишити листа з інструкціями та гроші для сина. 
Вони передивились усе. Зоя змусила Джоя не тільки переглянути всі папери в секретері, а й перебрати білизну в шафі, а також перетрусити всі книги на полиці. Безрезультатно. Нічого не знайшли.
Біда, як відомо, одна не ходить. Коли Джой, на прохання Зої, відкрив рахунок, на який дракониця мала перевести зарплату, виявилося, що і там грошей немає. І ось цей останній сюрприз добив дівчину остаточно. Зоя сіла на килим і заплакала. 
Жіноча істерика ніколи не виглядає красиво, а пов'язкою на очах і поготів. Дивно, що Джой не злякався і не втік. Він переніс дівчину на ліжко і закутав у ковдру, а потім довго сидів поруч і витирав їй ніс, бо сльози знайшли собі вихід саме цим шляхом. Поступово Зоя заспокоїлася і тоді Джой сказав: 
- Треба продати гравікрісло. Воно ніколи не належало Сандеру.
- Геніально! Тільки не продати, а здати в оренду. І я навіть знаю кому. А от масажер дійсно можна продати, адже ми його навіть не розпакували. І зілля дівчата наші, із Сестер Милосердного, із задоволенням розберуть, особливо якщо в ціні поступитися. У нас часто продають один одному залишки, або те, що не знадобилося.
Зоя ще раз хлюпнула носом і спитала: 
- Вже стемніло?
- Так, майже. Можна зняти рушник, тільки не відкривай очі. Давай, я вузол розв'яжу.
А потім він дбав про неї так, як ніхто ніколи раніше. Джой відвів Зою у ванну, і піжаму приніс, і чистий рушник знайшов у шафі, і зубну щітку в руки дав і навіть пасту на неї видавив. І все це у повній темряві, бо світло вмикати він навідріз відмовився, щоб не нашкодити Зоїним очам. Для нього самого темрява не була проблемою, з чого Зоя зробила висновок, що драконячого у ньому збереглося набагато більше, ніж вважала Асият.
Коли Зоя повернулася до спальні, Джоя там не було, але… поряд з її ліжком стояло надувне. 
- Джой! - вигукнула дівчина, намацуючи в темряві прохід до свого ложа. - Ти що, збираєшся спати тут?
- Так, звичайно, - він з'явився у дверях. – Я тебе не залишу. Ти ж спала зі мною, коли мені було погано!
І не заперечиш, бо дійсно було таке. Щоправда, Зоя не знала, що Джой про це пам'ятає, але це її особистий недогляд. Не варто було забувати про те, що "немовля" - аж ніяк не дитина і має пам'ять дорослої людини.
- Ти не бійся, я про дурниці думати не буду, поки в тебе очі не бачать, - сказав він, укладаючись.
Отакої! Заспокоїв називається!