Глава 5

Ранкова подія вибила драконицю з колії настільки, що вона порушила основну драконячу заповідь — не обертатися перед людьми.

— Я йду, — попередила вона Зою. — Мені треба політати.

— Але, раті, — спробувала застерігти її дівчина, — скоро буде гроза, ось-ось лине дощ.

Та на її слова не звернула жодної уваги.

Так, погода на дворі стояла нельотна: низькі хмари нависли над головою й укрили вершини гір непроглядним туманом. Асіят вийшла надвір і підвела руки до неба. Зоя та Джой спостерігали за оборотом з вітальні. Раптом усе навколо осяяв яскравий спалах — просто в Асіят вдарила блискавка. Від потужного гуркоту здригнувся весь будинок.

— Ой! — Зоя заплющила очі від несподіванки, а коли розплющила, перед будинком, сяючи лускою, стояв дракон.

Асіят розправила крила, підстрибнула й злетіла в небо, сховавшись одразу ж у низьких хмарах.

Джоя, що знаходився поряд із Зоєю, буквально трясло — чи то від страху, чи від збудження. Напевно, все ж від страху, бо він вчепився дівчині в плечі й заявив:

— Хочу на ручки!

Зоя й осмислити не встигла цю абсурдну вимогу, а він уже плюхнувся на диван, посадив дівчину собі на коліна й міцно притис до грудей. Тремтячою рукою він гладив Зою по спині й примовляв:

— Не бійся, горобчику, мама — дракон... не бійся, мама — дракон... мій горобчик!

Господь Милосердний! І про що думала ця безголова Асіят, коли оберталася на очах у сина? Вона ж, у драконячому вигляді, намагалася його вбити, на скелі скинути — і він пам’ятає про це!

А в його уяві я — маленький горобчик, — промайнула думка. І злякався Джой зовсім не за себе...

— Ну то й нехай собі дракон, що нам до того? Звичайнісінький птеродактиль, — Зоя не вигадала нічого кращого, ніж принизити важливість моменту. — Вона зовсім не страшна. І взагалі… у мене ж є ти. Чого мені боятися, якщо ти мене захищаєш?

Вона ласкаво обійняла Джоя й поклала голову йому на плече.

За два тижні він дуже змінився. Зміцнів, посвіжішав. На місці луски у нього почало рости волосся, але не світле, як раніше було, а темне. Зістрижені золотаві пасма теж відростали темними і очі ще більше потемніли. Тепер за кольором вони нагадували графіт. І пахло від драконячого сина дуже приємно — якимось дорогим парфумом, що купила йому мати. І взагалі, сидіти в нього на колінах було дуже зручно. Якось правильно, чи що?

Так вони й сиділи, обійнявшись, доки промокла наскрізь Асіят не повернулася додому.

***

Ось що Зоя помітила: дорослішав Джой нерівномірно. Міг кілька днів перебувати на тому самому рівні, а потім, коли траплявся сплеск емоцій — позитивних чи негативних, неважливо — робив різкий стрибок у розвитку. Щоб не плутатися у його «віці», а тим більше не пропустити черговий «перехід», Зоя відразу вирішила ставитися до нього як до дорослого, нехай і з особливими потребами. Тактика, яку вона обрала, виявилася вірною — Джой дуже хотів якнайшвидше подорослішати.

Стрес, викликаний оборотом Асіят, перевів її сина із трирічок до шестирічок і порадував ходжатку першими проявами сексуальної активності підопічного.

Асіят тепер літала майже щоранку, тож будити Джоя частенько доводилося Зої. Якось вона застала його вже не сплячим і від самого порога почула:

— Знову стирчить!

— Що стирчить? — не зрозуміла дівчина.

— Дурниця всяка! — відповів Джой і показав пальцем на здиблену ковдру.

Так і є! Саме там воно й здибилося, де мало. Дивно, що раніше Зоя не помічала в Джоя цієї звичайної чоловічої реакції. Але, напевно, подібне з ним відбувалося не вперше, бо він поскаржився:

— Хочу помацати, а мама сказала — не можна. В жодному разі!

— Чому не можна? — здивувалася Зоя.

— Не виросту через те!

У Зої перехопило подих від обурення. Та що за дрімучі уявлення у цієї дракониці?! Вбивство власної дитини вона вважає виправданим, а звичайна фізіологія її бентежить настільки, що вона, не замислюючись, створює у Джоя комплекси! Але ж він дорослий чоловік зі своїми потребами — не можна позбавляти його можливості задовольняти їх хоча б таким шляхом!

— Знаєш, Джой, — рішуче сказала вона, — мама помилилася. Ти вже виріс. Можеш помацати, якщо хочеться, але тільки у ванній, і так, щоб ніхто того не бачив. А мамі казати про це не треба!

Джой підстрибом помчав у ванну, а Зоя почала застеляти його ліжко. Примушувати самого Джоя робити це, як наполягала Асіят, вона не збиралася. Весь досвід її попереднього життя свідчив про те, що чоловікам це категорично не подобається — набагато легше застелити ліжко самій, ніж боротися з чоловіком, який не бажає підкорятися.

Потім, коли Зоя готувала сніданок, Джой підійшов і, нахилившись, зашепотів їй на вухо:

— Я торкнувся і мамі не сказав.

Зоя зробила на нього великі очі й приклала палець до губ. Дракониця щойно піднялася до себе в спальню.

— Я тобі ще один секрет скажу…

— Ну, давай, — так само пошепки погодилася Зоя.

— Я хочу з тобою побратися.

— Ох, Джой! — Зоя не знала, плакати їй чи сміятися.

— Не зараз, — заспокоїв він її. — Потім. На Новий рік!

І за це дякую тобі, Милосердний. Новий рік ще не скоро. За цей час Джой, напевно, подорослішає й забуде своє «дитяче» бажання.

***

Поки ж у драконячому сімействі все начебто владналося. Жодних психологічних катаклізмів не траплялося, от і дорослішав Джой потихеньку, дуже повільно.

З’ясувалося, що він непогано читає, і рахунок йому дається легко, а в Мережі він орієнтується набагато краще за матір. А ще вони із Зоєю полюбили гуляти. Щоранку брали кошик і йшли на високогірне пасовище, до якого було рукою подати.

Навіщо кошик? А для грибів. Після гроз, що пройшли на початку червня, вся яйла буяла печерицями, а на скелях, що обмежували вхід на цю затишну полонину, гронами повисли колонії скального гриба.

Добіг кінця перший місяць роботи Зої у драконів. Вирушаючи вранці на прогулянку, дівчина сподівалася, що до їх із Джоєм повернення Асіят переведе на її рахунок обумовлену суму. А ввечері можна буде скупитися. Дивно, скільки речей потрібно дівчині, навіть коли вона, здавалося б, усім забезпечена!