Глава 5

Ранкова подія вибила драконицю з колії настільки, що вона порушила основну драконячу заповідь – не обертатися перед людьми. 
- Я йду, – попередила вона Зою. – Мені треба політати.
- Але, раті, - спробувала вгамувати її дівчина, - скоро буде гроза, ось-ось лине дощ.
Та на її слова не звернула жодної уваги.
Так, погода на дворі стояла нельотна, низькі хмари нависли над головою і вкрили вершини гір непроглядним туманом. Асіят вийшла надвір і підвела руки до неба. Зоя та Джой спостерігали за оборотом з вітальні. Раптом все навколо осяяв яскравий спалах - прямо в Асіят вдарила блискавка. Від потужного гуркоту здригнувся весь будинок.
- Ой! — Зоя заплющила очі від несподіванки, а коли розліпила повіки, перед будинком, сяючи лускою, стояв дракон.
Асіят розправила крила, підстрибнула і злетіла в небо, сховавшись одразу ж у низьких хмарах.
Джоя, що стояв поряд із Зоєю, буквально трясло. Чи то від страху, чи від збудження. Напевно, все ж таки від страху, тому що він вчепився дівчині в плечі і заявив:
- Хочу на ручки!
Зоя і осмислити не встигла цю абсурдну вимогу, а він вже плюхнувся на диван, посадив дівчину собі на коліна і міцно притиснув до грудей. Тремтячою рукою він гладив Зою по спині і примовляв:
- Не бійся, горобчику, мама - дракон... не бійся, мама - дракон... мій горобчик!
Господь Милосердний! Про що думала ця безголова Асіят, коли оберталася на очах у сина? Вона ж, у драконячому вигляді, намагалася його вбити, на скелі скинути, і він пам'ятає про це! 
А в його уяві я - слабкий горобчик, промайнула думка І злякався Джой зовсім не за себе…
- Ну і нехай собі дракон, що нам до того? Звичайнісінький  птеродактиль. - Зоя не вигадала нічого кращого, ніж принизити важливість моменту. - Вона зовсім не страшна. І взагалі… У мене ж є ти. Чого мені боятися, якщо ти мене захищаєш?
Вона ласкаво обійняла Джоя і поклала голову йому на плече. 
За два тижні він дуже змінився. Зміцнів, посвіжішав. На місці луски у нього почало рости волосся, але не світле, як раніше, а темне. Золотаві пасма на голові теж відростали темними, а очі потемніли ще більше і тепер за кольором нагадували графіт. І пахло від драконячого сина тепер дуже приємно, якимось дорогим парфумом, що купила йому мати. І взагалі сидіти в нього на колінах було дуже зручно. Якось правильно, чи що?
Так вони і сиділи, обійнявшись, доки промокла наскрізь Асіят не повернулася до хати.

***

Ось що Зоя помітила. Дорослішав Джой не рівномірно. Міг кілька днів перебувати на тому самому рівні, а потім, коли раптом траплявся сплеск емоцій,  позитивних чи негативних - не важливо, робив різкий стрибок у розвитку. Щоб не плутатися у його "віці", а тим більше не пропустити черговий "перехід", Зоя відразу вирішила ставитися до нього, як до дорослого, нехай і з особливими потребами. Тактика, яку вона обрала, виявилася вірною - Джой дуже хотів якнайшвидше “вирости”.
Стрес, викликаний оборотом Асіят, перевів її сина з трьохрічок до шестирічок, і порадував хожатку першими проявами сексуальної активності підопічного. 
Асіят тепер літала майже щоранку, так що будити Джоя частенько доводилося Зої. Якось вона застала його вже не сплячим і від самого порога почула: 
- Знову стирчить!
- Що стирчить? – не зрозуміла дівчина.
- Дурниця всяка! - відповів Джой і показав пальцем на здиблену ковдру.
Так і є! Саме там воно і здибилося, де мало. Дивно, що раніше Зоя не помічала у Джоя цієї звичайної чоловічої реакції. Але, напевно, подібне з ним відбувалося не вперше, бо він поскаржився:
- Хочу помацати, а мама сказала – не можна. Ні в якому разі! 
- Чому не можна? - здивувалася Зоя.
- Не виросту через те! 
У Зої перехопило подих від обурення. Та що за дрімучі уявлення у цієї дракониці?! Вбивство власної дитини вона вважає виправданим, а звичайна фізіологія її бентежить настільки, що вона, не замислюючись, створює у Джоя комплекси! Але ж він дорослий чоловік зі своїми потребами, не можна позбавляти його можливості задовольняти їх хоча б таким шляхом!
- Знаєш, Джой, - рішуче сказала вона, - мама помилилася. Ти вже виріс. Можеш помацати, якщо хочеться, але тільки у ванній, і так, щоб ніхто того не бачив. А мамі знати про це не треба!
Джой підстрибом помчав у ванну, а Зоя почала застеляти його ліжко. Примушувати самого Джоя робити це, як наполягала Асіят, вона не збиралася. Весь досвід її попереднього життя свідчив про те, що чоловікам це категорично не подобається і набагато легше застелити ліжко самій, ніж боротися з чоловіком, який не бажає підкорятися.
Потім, коли Зоя готувала сніданок, Джой підійшов і, нахилившись, зашепотів їй на вухо:
- Я торкнувся і мамі не сказав.
Зоя зробила на нього великі очі і приклала пальця до губ. Дракониця щойно піднялася до себе в спальню.
- Я тобі ще один секрет скажу...
- Ну, давай, - так само пошепки погодилася Зоя.
- Я хочу з тобою побратися.
- Ох, Джой! – Зоя не знала, плакати їй чи сміятися.
- Не зараз… – заспокоїв він її. – Потім. На Новий рік!
І за це дякую тобі, Милосердний. Новий рік ще не скоро. За цей час Джой, напевно, подорослішає і забуде своє “дитяче” бажання.

***

Поки ж у драконячому сімействі все начебто владналося. Жодних психологічних катаклізмів не траплялося, от і дорослішав Джой потихеньку, дуже повільно. З'ясувалося, правда, що він непогано читає, і рахунок йому дається легко, а в Мережі він орієнтується набагато краще за матір. А ще вони із Зоєю полюбили гуляти. Щоранку брали кошик і йшли на високогірне пасовище, до якого було рукою подати. Навіщо кошик? А для грибів. Після гроз, що пройшли на початку червня, вся яйла буяла печерицями, а на скелях, що обмежували вхід на цю затишну полонину, гронами повисли колонії скального гриба.
Добіг кінця перший місяць роботи Зої у драконів. Вирушаючи вранці на прогулянку, дівчина сподівалася, що до їх із Джоєм поверненню Асіят переведе на її рахунок обумовлену суму. А ввечері можна буде скупитися. Дивно, скільки речей потрібно дівчині, навіть коли вона, начебто, усім забезпечена!
Вони досить швидко набрали повний кошик тугих біленьких печериць. На старі, з розгорнутими шляпками навіть не дивилися. А потім, уже біля скель, Зоя вирішила зрізати ще кілька колоній скального гриба. Джоя чекати вона не стала, він, як завжди, збирав квітучі трави - материнку, медуницю, гірський лимонник. Щодня він підносив Зої букет із них. Його не бентежило, що вона розвішує ці трави для просушування, а потім заварює з них чай. 
Грибів на скелі було багато, до того ж розташувалися вони не надто високо, от Зоя й не стала чекати на Джоя, влізла на невисокий ребристий камінь біля підніжжя, і потяглася за грибами. Далі все відбувалося, наче у сповільненій зйомці. Камінь, який, здавалося, непорушно стояв на землі, похитнувся, і дівчина почала падати назад. Ковзнула руками по гладкій стіні. Жодної виїмки, схопитися нема за що. А внизу – гострі шматки граніту. "Ось, зараз я впаду, і життя скінчиться", - подумала Зоя якось відсторонено. І в той же час опинилася в міцних чоловічих обіймах. Джой стояв позаду і притискав дівчину до себе.
- Ти як тут опинився? - спитала вона, тільки-но змогла вимовити слово. Вона точно пам'ятала, що, коли полізла на скелю, він знаходився досить далеко. 
- Побачив, що ти падаєш і прибіг.
- Але як ти встиг?
Джой своє стрімке переміщення пояснити не зміг. Він просто знизав плечима і сказав:
- Ти не бійся. Я тебе завжди врятую.
- Дякую, Джой. Я справді дуже злякалася.
- Іди на ручки! - зажадав рятувальник, сів на камінь і розкрив обійми. Зоя зробила крок до нього і сіла на коліна, приймаючи захист. І знову поряд з ним було так добре, спокійно та правильно. І якось навіть забулося, що поряд з нею не цілком здорова людина, яка уявляє себе дитиною. 
Однак довго помилятися на свій рахунок Джой Зої не дозволив. 
- А давай-но покажемо один одному наші дурниці, – запропонував він раптом. - Спершу я тобі, а потім ти мені, гаразд?
- Ще чого?! - обурено підстрибнула Зоя. - Навіть чути про таке не бажаю!
Вона схопилася з його колін і швидко пішла доріжкою вниз. 
Джой підхопив кошик і поспішив за дівчиною.
- Ну чому? - нидів він. - Адже все одно ми одружимося! А я вже зараз хочу подивитись...
Вона різко обернулася і тицьнула пальцем йому в груди:
- Ось одружимося, тоді і подивишся, а поки що й думати не смій! - І завмерла від жаху. Це що таке вона зараз сказала? Вона що, погодилася стати його дружиною? Жахіття! Чортів недодракон! Як спритно загнав її у куток, вона і не помітила. А тепер ось стоїть, гад, і либиться, переможець, нехай йому грець!
- Пішли додому! І не зли мене більше, Джой! - прогарчала Зоя фразу, в якій не було жодного звуку "р".