Глава 3

До пробудження Джоя Зоя і на кухні погосподарювала — пообідала з Асіят та зварила її сину трилітрову каструлю молочної каші.

Асіят турбувалася:

— Джой ніколи так довго не спав.

А Зоя її заспокоювала:

— Чим довше спить, тим більше зголодніє, тим краще поїсть. Усе на користь.

За той час, що минув від її першого візиту до кімнати дракона, з ним відбулися деякі зміни. Його риси розгладилися, дихання стало рівнішим. Дівчина займалася прибиранням і придивлялася до підопічного. І все більше зміцнювалася в думці, що той більше не збирається в гості до Милосердного. Невідомо, що там сталося в його голові — чи то розрив прив’язки, чи загибель драконячої іпостасі, чи, може, якесь перезавантаження, — але зараз він більш за все нагадував велетенське немовля: жахливо виснажене, недоглянуте, але не таке, що помирає.

Коли дракончик захникав і відкрив заспані очі, у Зої вже була готова для нього пляшечка каші. Не дитячий ріжок, з якого годувала його матуся, а літрова пляшка з-під молока, на яку спокійнісінько накрутилася стандартна дитяча соска.

З пляшкою напоготові Зоя рішуче попрямувала до зголоднілого супернемовляти. Він вчепився в соску так, наче це був шматок м’яса, прокусив гумку й у мить видудлив увесь вміст цього імпровізованого ріжка, а потім закинув руки за голову і посміхнувся.

Асіят нерухомо стояла поруч із дівчиною й дивилася на сина. Здається, і вона вже не була впевнена в тому, що він помирає.

— Привіт, Джой, — сказала Зоя. — Я твоя няня.

У відповідь підопічний піднапружився й пукнув — ну, точнісінько як новонароджений після годування. Асіят зніяковіла, а Зоя — ні.

— Ти набагато ввічливіший, ніж мій попередній пацієнт, — відмітила вона. — Той крив мене матюками у відповідь на кожне слово. Закінчуй свої справи, зараз будемо купатися.

— Я приберу, — пробурмотіла дракониця й опустила очі від ніяковості.

— Гаразд, — погодилася дівчина й одразу скористалася згодою дракониці допомагати.

— Тоді ще й білизну на ліжку поміняйте, поки ми будемо у ванній.

Щоб перемістити аж ніяк не легеньку «дитинку» у ванну, Зоя скористалася інвалідним гравікріслом. Чудова штукенція це крісло, надзвичайно корисна за певних умов.

Вагу підопічного дівчина оцінила приблизно у сімдесят кілограмів при нормі в дев’яносто. Безумовно, останнім часом він дуже схуд, але підняти нерухомого чоловіка або навіть перевернути його самостійно вона й зараз не змогла б. Ось тут і прийшло на допомогу крісло, трансформоване в ноші. Зоя зняла з нього чохол і пружну підкладку, оголивши каркас, і приставила впритул до ліжка. Потім перенаправила гравіполе у бік пацієнта, зменшивши силу тяжіння у шість разів. Дванадцятикілограмове «немовля» вона на руках утримати точно змогла б!

— Я підніму Джоя, — сказала вона Асіят, — а ви підведете під нього оцю решітку. У ванну ми його опустимо прямо з ношами. Потім так само повернемо в ліжко.

— Це ж треба, як все просто, — пробурмотіла дракониця, — а я не здогадалася.

Інструкція з докладними картинками виводилася на дисплей переносного пульта автоматично — варто було лише натиснути «пуск», але Асіят, мабуть, і цього не додумалася зробити. Проте від брудного памперса сина все ж таки звільнила. Зоя прикрила Джоя простирадлом і повезла  у ванну, де опустила в теплу пінну воду. «Немовля» не спало, але жодних протестів дії доглядальниці у нього не викликали. Нерухомо лежачи у ванні, він не зводив з дівчини уважних сірих очей із звичайними круглими зіницями й злегка морщив лоба. Дивлячись на нього, Зоя подумала: а чи настільки він божевільний, як вважає його мати? І вирішила ставитися до пацієнта як до психічно здорового, тобто активно спілкуватися й пояснювати свої дії.

— Волосся доведеться обстригти, — сказала вона. — І нігті теж. Ти ж потерпиш? Я зроблю все дуже обережно.

Волосся у драконів росте не так, як у людей — у цьому Зоя переконалася, коли почала зістригати довгі поплутані пасма. На скронях і потилиці волосся не було, лише дрібні золотисті лусочки. І, звісно, жодної бороди — незрозуміло чому, адже за хлопцем ніхто не доглядав і вже напевно не голив його. Може, це щось магічне? У магії Зоя не розбиралася. 

Із лусочками теж виявилося не все так просто — під впливом шампуню вони почали відставати від шкіри та змиватися. Зою це злякало, і вона покликала драконицю.

— Може, йому не вистачає якихось вітамінів? — припустила дівчина.

— Він більше не дракон, — сумно зітхнула Асіят. — От і втрачає луску. У нього й очі змінилися. Раніше були блакитні.

Відрослі нігті на руках і ногах були схожі на кігтики Асіят тільки кольором, насправді ж виявилися набагато м’якшими й обрізалися досить легко.

Людина, яку жінки поклали в чисте ліжко, мало чим скидалася на того напівдохлого дракона, що мешкав у цій кімнаті кілька годин тому. Хлопець спокійно лежав, переводячи погляд з матері на Зою, і посміхався, аж доки не заснув.

— Договір! — схаменулась Асіят. — Треба було зробити це, поки він не спав! Якщо я зараз вколю його, він прокинеться й плакатиме до ранку.

— Ой, ні, — квапливо сказала Зоя. — Не треба його чіпати. Нехай спить, завтра все встигнемо. І ви лягайте, вам теж треба відпочити. За Джоєм я придивлюся.

Прибирання в спальні Асіят до цього часу завершилося. Дракониця пішла у ванну, а Зоя перетягнула прибиральну техніку до своєї кімнати й під рівномірне гудіння пилососа зателефонувала своєму повіреному.

— Фер Готіс, — почала вона без жодних церемоній, — здається, ви підклали мені свиню!

— Дракона, дитинко, дракона, — відповів старий друг Зоїного батька, людина, завдяки якій вона колись почала своє життя заново. — Проведи гідно сина Асіят, і вона не залишиться в боргу. Ти ж мріяла про власне житло?

— Та не вмирає він аж ніяк! А вона вимагає прив’язки на крові, і це лякає мене до чортиків. Я ж від нього потім усе життя залежатиму з цими їхніми драконячими заморочками!