Глава 2

Дім, як з’ясувалося, був анітрохи не в кращому стані, ніж його господар. Усюди пил та бруд — прибирання тут не проводили щонайменше кілька місяців.

— Тут є все необхідне — і техніка, і мийні засоби, — пригнічено виправдовувалася Асіят. — Тільки я не вмію ними користуватися. Але посуд мию щодня. І для Джоя їжу сама готую.

Зоя й не збиралася їй ні в чому дорікати, просто оглядала будинок і оцінювала фронт робіт.

— Як давно Джой перебуває у такому стані і що в нього за хвороба? — запитала дівчина, щоби якомога швидше переключити увагу господині на більш  важливу тему.

— Це не хвороба, — відповіла Асіят. — Це розрив прив’язки.

— Перепрошую, раті Асіят, я нічого не знаю про драконів, тільки звичайні чутки. Розкажіть мені все від початку. Що таке прив’язка?

І Асіят розповіла:

— Ти ж чула, дівчинко, про справжні пари? Що в дракона може бути щасливий шлюб і здорові діти лише з його істинною?

— Так, звичайно, — кивнула Зоя. — Але ж це велика рідкість — зустріч із парою, чи не так?

— Зовсім ні! Якби це не траплялося постійно, дракони давно б вимерли.

І справді, про це Зоя якось не подумала.

— Насправді більшість драконів знаходять свою другу половину і встигають наплодити діточок, а потім ще й виростити їх, бо живемо ми довго. От тільки сталося так, що останнім часом дракони все частіше шукають своїх істинних серед людей.

Оце новина!

— А що, бувають дракони-метиси?

— Ні, не буває. Навіть у парі з людиною в дракона завжди народжується дракон. Вони нічим не відрізняються від решти, хіба що своє драконяче лице знаходять трохи пізніше за чистокровних. Але до повноліття, як правило, всі встигають.

— Так от, — продовжила Асіят, — поки йдеться про простих драконів, змішані пари нікого не хвилюють. Шляхетні ж бережуть чистоту крові, і вибір пари ніхто не полишає напризволяще. Шлюби серед них завжди укладаються за договором. А щоб діти були міцними, проводиться ритуал прив’язки.

— А як же кохання, щастя? — запитала дівчина.

— А тут уже хочеш — не хочеш, а полюбиш, якщо твоє життя безпосередньо залежить від життя партнера. І піклуватися будеш, і співчувати, і допомагати в усьому, і лікувати вчасно, якщо сам не бажаєш померти в розквіті літ, — з гіркотою промовила дракониця.

— Тобто?.. — округлила очі дівчина. — Якщо вмирає один, то за ним і другий?

— Вірно!

— Але ж це неправильно! А як же діти, якщо маленькі? Залишаються сиротами без обох батьків?

— У драконів не буває сиріт. Драконячі гнізда завжди дуже великі. У кожної дитини є бабусі та дідусі, дядьки та тітки, брати та сестри.

— Але це все одно не мама і тато…

— Це звичайна практика, коли дітей передають на виховання родичам, навіть якщо батьки живі-здорові. Це вважається актом довіри. Дитина іноді навіть не знає, що насправді її батьки — це бабуся й дідусь, або навпаки. Ой, я з тобою вже геть заплуталася...

Дракониця махнула рукою, перериваючи непотрібну дискусію, здатну відвести їх убік від теми, і продовжила:

— Чоловік мій — чистокровний дракон зі шляхетних, а я — метис. Моя мати — людина. Так вийшло, що ми із Сандером зустрілися ще до того, як його встигли зв’язати за договором, і виявилися істинними. Чоловік ніколи не висловлював претензій до мого походження, але коли двадцять років тому нам надійшла пропозиція зв’язати нашого сина з високорідною драконицею, він ніби збожеволів. Він був неймовірно гордий тим, що сина визнали достатньо чистокровним, і не думав ні про що, окрім того, що наша сім’я набуде ще більш поважного статусу, а Джой розділить зі своєю дружиною магію її роду. Про те, що його син і так чудовий маг, він не згадав! За день до Джоєвого повноліття батько провів ритуал і поєднав нашого сина з... ні, я не скажу тобі її ім’я. Не треба тобі його знати. Тим більше, що це вже не має жодного значення.

— Вона померла, — здогадалася Зоя.

— Так, але перед цим майже двадцять років тягнула жили з мого сина! Вона була на дев’ять років старша за Джоя і виявилася наркоманкою з таким стажем, що ні про яке зцілення й мови не йшло. Батько втомився боротися, отож і віддав її заміж за першого, хто погодився розділити з нею життя. Те, що згоду давав не Джой, нікого не хвилювало.

Дракониця замовкла, втупившись перед собою неживим поглядом. Зоя мовчки чекала на продовження розповіді.

— Спочатку мій хлопчик намагався покохати її, дбав, умовляв, лікував, — продовжила Асіят. — Потім зневірився й просто замкнув удома. Без доступу до зілля в неї почалася така ломка, що сам Джой мало не помер — прив’язка спрацювала на повну. Після того випадку син помістив дружину в закриту клініку, де вона провела одинадцять років, одержуючи свій наркотик. Нащадків у них, зрозуміло, не було. Я взагалі не знаю, чи він колись лягав із нею. Останні роки — точно ні. Два місяці тому вона померла. Разом із нею, згідно із законом прив’язки, мав померти і Джой. Так зазвичай буває з парами, що кохають. Але вони так ненавиділи одне одного, що закон не спрацював. І це було найжахливіше, що могло трапитися з моїм хлопчиком.

— Але чому, якщо він вижив?

— Розумієш, Зоє, розрив прив’язки миттєво вбиває дракона, але не його людське тіло. Серце, сповнене кохання, не може битися на самоті й вмирає швидко, без мук. Серце ж, повне ненависті, продовжує працювати навіть тоді, коли гине драконяча іпостась. Тіло, що живе ще деякий час, зазнає неймовірних страждань і при цьому не має розуму. Зазвичай, із почуття милосердя, драконів, що пережили свою пару, вбивають. Мій чоловік сказав, що це обов’язок матері — подбати про свою дитину. А я не змогла покласти на себе цей тягар. Я хотіла, але не зуміла впоратися зі своєю людською половиною.

Хотіла вбити свого сина? Серце дівчини застигло від жаху.

Щільні важкі штори вітальні були закриті й пропускали в приміщення дуже мало світла. У сутінках зіниці дракониці нічим не відрізнялися від людських. На її віях тремтіли сльози, які вона всіма силами намагалася втримати. Від співчуття до неї та Джоя Зоя й сама ледь не заплакала.