Глава 2

Дім, як з'ясувалося, був анітрохи не в кращому стані, ніж його господар. Усюди пил та бруд - прибирання тут не проводили щонайменше кілька місяців.
- Тут є все необхідне, і техніка, і миючі засоби, - пригнічено виправдовувалася Асіят, - тільки я не вмію ними користуватися. Але посуд мию щодня. І для Джоя їжу сама готую.
Зоя і не збиралась їй ні в чому дорікати, просто оглядала будинок і оцінювала фронт робіт.
- Як давно Джой перебуває у такому стані і що у нього за хвороба? - запитала дівчина, щоби якомога швидше переключити увагу господині на більш важливу тему. 
- Це не хвороба, - відповіла Асіят. – Це розрив прив'язки.
- Перепрошую, раті Асіят, я нічого не знаю про драконів, тільки звичайні чутки. Розкажіть мені все від початку. Що таке прив'язка?
І Асіят розповіла. 
- Ти ж чула, дівчинко, про справжні пари? Що у дракона може бути щасливий шлюб і здорові діти лише з його істинною?
- Так, звичайно, – кивнула Зоя. - Але ж це велика рідкість, зустріч з парою, чи не так? 
- Зовсім ні! Якби це не траплялося повсякчас, дракони давно б вимерли. 
І дійсно, про це Зоя якось не подумала.
- Насправді більшість драконів знаходять свою другу половину і встигають наплодити діточок, а потім ще й виростити їх, тому що живемо ми довго. От тільки сталося так, що останнім часом дракони все частіше шукають своїх істинних серед людей.
Оце новина!
- А що, бувають дракони-метиси?
- Ні, не буває. Навіть у парі з людиною у дракона завжди народжується дракон. Вони нічим не відрізняються від решти, хіба що своє драконяче лице знаходять трохи пізніше чистокровних. Але до повноліття, як правило, всі встигають.
- Так от, - продовжила Асіят, - поки йдеться про простих драконів, змішані пари нікого не хвилюють. Шляхетні ж бежежуть чистоту крові і вибір пари ніхто не полишає напризволяще. Шлюби серед них завжди укладаються за договором. А щоби діти були міцними, проводиться ритуал прив'язки.
- А як же кохання, щастя? - запитала дівчина.
- А тут вже хочеш не хочеш, а полюбиш, якщо твоє життя безпосередньо залежить від життя партнера. І піклуватися будеш, і співчувати, і допомагати в усьому, і лікувати вчасно, якщо сам не бажаєш померти у розквіті літ, - з гіркотою промовила дракониця.
- Тобто?.. - округлила очі дівчина, - якщо вмирає один, то за ним і другий?
- Вірно!
- Але ж це неправильно! А як же діти, якщо маленькі? Залишаються сиротами, без обох батьків? 
- У драконів не буває сиріт. Драконячі гнізда завжди дуже великі. У кожної дитини є бабусі та дідусі, дядьки та тітки, брати та сестри.
- Але це все одно не мама та тато…
- Це звичайна практика, коли дітей передають на виховання родичам, навіть якщо батьки живі-здорові. Це вважається актом довіри. Дитина іноді навіть не знає, що насправді її батьки це бабуся і дідусь, або навпаки. Ой, я з тобою вже геть заплуталася...
Дракониця махнула рукою, перериваючи непотрібну дискусію, здатну відвести їх у бік від теми і продовжила:
- Чоловік мій – чистокровний дракон із шляхетних, а я – метис. Моя мати – людина. Так вийшло, що ми із Сандером зустрілися ще до того, як його встигли зв'язати за договором, і виявилися істинними. Чоловік ніколи не висловлював претензій до мого походження, але коли, двадцять років тому, нам надійшла пропозиція зв'язати нашого сина з високорідною драконицею, він ніби збожеволів. Він був неймовірно гордий тим, що сина визнали достатньо чистокровним і не думав ні про що, окрім того, що наша сім'я набуде ще більш поважного статусу, а Джой розділить зі своєю дружиною магію її роду. Про те, що його син і так чудовий маг, він не згадав! За день до Джоєвого повноліття батько провів ритуал і поєднав нашого сина з... ні, я не скажу тобі її ім'я. Не треба тобі його знати. Тим більше, що це вже не має жодного значення.
- Вона померла, - здогадалася Зоя
- Так, але перед цим майже двадцять років тягнула жили з мого сина! Вона була на дев'ять років старша за Джоя і виявилася наркоманкою з таким стажем, що ні про яке зцілення і мови не йшло. Батько втомився боротися, отож і віддав її заміж за першого, хто погодився розділити з нею життя. Те, що згоду давав не Джой, нікого не хвилювало. 
Дракониця замовкла, втупившись перед собою неживим поглядом. Зоя мовчки чекала на продовження розповіді.
- Спочатку мій хлопчик намагався покохати її, дбав, умовляв, лікував, - продовжила Асіят. - Потім зневірився і просто замкнув удома. Без доступу до зілля в неї почалася така ломка, що сам Джой мало не помер, прив'язка спрацювала на повну. Після того випадку син помістив дружину в закриту клініку, де вона провела одинадцять років, одержуючи свій наркотик. Нащадків у них, зрозуміло, не було. Я взагалі не знаю, чи він колись лягав із нею. Останні роки точно ні. Два місяці тому вона померла. Разом із нею, згідно  закону прив'язки, мав померти і Джой. Так зазвичай буває з парами, що кохають. Але вони так ненавиділи одне одного, що закон не спрацював. І це було найжахливіше, що могло трапитись з моїм хлопчиком.
- Але чому, якщо він вижив? 
- Розумієш, Зоя, розрив прив'язки миттєво вбиває дракона, але не його людське тіло. Серце, що сповнене кохання, не може битися на самоті і вмирає швидко, без мук. Серце ж повне ненависті продовжує працювати навіть тоді, коли гине драконяча іпостась. Тіло, що живе ще деякий час, зазнає неймовірних страждань і при цьому не має розуму. Зазвичай, із почуття милосердя, драконів, що пережили свою пару, вбивають. Мій чоловік сказав, що це обов'язок матері - подбати про свою дитину, а я не змогла покласти на себе цей тягар. Я хотіла, але не зуміла впоратися зі своєю людською половиною.
Хотіла вбити свого сина? Серце дівчини застигло від жаху.
Щільні важкі штори вітальні були закриті, і пропускали в приміщення дуже мало світла. У сутінках зіниці дракониці нічим не відрізнялися від людських. На її віях тремтіли сльози, які вона всіма силами намагалася втримати. Від співчуття до неї та Джоя Зоя і сама ледь не заплакала.
- Я підняла його високо вгору, над скелями, і повинна була кинути на каміння. Але я не змогла. Натомість я відкрила шлях сюди. І з того часу, ось уже два місяці, ми ховаємося тут, у цьому шале. 
- Ви боїтеся, що вас знайдуть інші дракони і змусять вбити Джоя?
   - Ні, акт милосердя це особиста справа нашої сім'ї. Нікого з драконів не хвилює, як ми вчинимо з нашим сином. Я не хочу щоби нас знайшов мій чоловік. Він вважає, що я вбила Джоя і зараз оплакую втрату. У мене є ще трохи часу. Потім він прийде за мною і вимагатиме народити йому ще одну дитину. Я не хочу, не бачу сенсу, якщо все повториться знову, але ж він питати не буде! 
Зоя мовчки обдумувала почуте. Нові відомості якось не зовсім узгоджувалися з її колишніми уявленнями про драконів.
- Тому мені і потрібна людина, яка доглядатиме Джоя до кінця. Особливо в тому випадку, якщо я одного дня зникну. Я маю артефакт, який полегшує біль. Я залишу його тобі. Прошу тебе, дівчинко, простеж, щоб мій синочок пішов спокійно...