Розділ IX Persona Facta Est — Особистість сформувалась

«Усе право, яким ми користуємося, стосується або осіб, або речей, або позовів. Насамперед розгляньмо осіб. Головний поділ у праві осіб полягає в тому, що всі люди є або вільними, або рабами».

— Гай, Інституції, I.8–9

Так почалося його життя в таборі легіону. Наступними днями він пройшов прискорену стройову підготовку. Хлопці з того контубернію спершу поглядали насторожено й недовірливо, та Макс намагався не відставати й доволі швидко опанував усе необхідне. Навчився тримати стрій зі щитами, метати пілум у шерезі, прикривати сусіда в бою, виконувати команди атаки, маневру, відступу й руху під обстрілом.
Під час одного з таких тренувань вони вишикувалися на плацу й наступали на загін легіонерів, які замість дротиків закидали їх камінням та палицями, імітуючи ворожий обстріл. Жбурляли, звісно, не на смерть, але проґавити й дістати каменем по шолому однаково було неприємно. Максів щит показав себе чудово: легко приймав удари і каміння, і палиць, майже не лишаючи слідів.

Завершивши прискорене навчання, Макс знову зосередився на медичних клопотах, яких у таборі завжди вистачало. Авл не мав таких широких практичних знань, зате був незамінний у теорії. Чудово розумівся на травах, їхніх назвах і лікувальних властивостях, але поступався Максові в діагностиці й особливо в хірургії. Утім, юнак із величезною старанністю стежив за його роботою й усотував знання, наче губка.

Приблизно за два місяці, на початку травня, серед офіцерів поширився наказ: легіон висувається вперед, залишаючи частину старого табору як запасну базу — для зберігання припасів, розміщення поранених і відправлення полонених даків до Рима.

Про це Макс дізнався від Варона, з яким за ці тижні встиг заприятелювати. Ветеран вирізнявся кмітливістю та практичністю й зумів запровадити чимало Максових порад. Де словом, де палицею, де наочним прикладом він змусив підлеглих прислухатися до нового лікаря. Уже за два тижні після переходу на кип'ячену воду, ретельне приготування їжі й регулярну гігієну оптіон визнав: шлункових хвороб стало помітно менше.

Своїми, лише йому відомими методами він переконав командирів п'ятої центурії та більшої частини сьомої когорти підтримати ці заходи. Кип'ятіння води й пов'язок, промивання ран та суворіша чистота зменшили кількість кишкових хвороб і ускладнень після поранень, хоча цілком недуги, звісно, не зникли. За наполегливу організацію санітарних заходів та збереження людей Варон отримав офіційну похвалу й незвичайне особисте заохочення — новенький військовий пояс із посрібленими бронзовими накладками. Тепер носив його з неприхованою гордістю поверх старої, добряче потертої lorica hamata.

Макс також зустрів Квінта — того самого декана, який утратив кисть у сутичці на дорозі. Той уже був поза небезпекою й упевнено одужував, хоча сильно схуд. Попри каліцтво, залишився в легіоні й отримав посаду інструктора зі строю та володіння мечем.
Під час зустрічі він міцно потис Максові передпліччя, щиро подякував і на знак вдячності подарував витончену маленьку амфору фалернського вина.
Одного тихого вечора вони втрьох — Макс, Варон і Квінт — сіли в наметі над амфорою й неквапливо випили за життя, службу та удачу, яка ще не раз знадобиться попереду.

Варон розлив вино по маленьких піалах, і вони проказали коротку молитву богам, просячи удачі та збереження життя.

— Отже, днями виступаємо? — ще раз перепитав Макс, дивлячись на оптіона.

— Так, тепер напевне. Особисто чув переказ Вітелієвого наказу. Траян висуває війська. Два інших легіони беруть Сармізегетузу в кільце, а ми підемо майже в лоб. Кажуть, фортеця — клята потвора, добре укріплена. Траян наказав посилити охорону облогових таборів і техніки — баліст та каменеметів. Партизани Децебала всюди, тільки й чекають, щоб спалити машини або перерізати обоз.

— А мене не беруть, — пробурмотів Квінт, сьорбаючи вино. — Сказали, у строю лише заважатиму. Хоча я майже навчився тримати щит за допомогою дерев'яних та шкіряних скоб, які мені зробив тесля.

— Тебе вже раз мало не внесли до списків Лібітіни, друже, — зауважив Макс, відкладаючи піалу з недопитим вином. — Невже після цього не захотілося просто… жити?

Квінт опустив голову.

— Хотілося… Але я солдат, змалку при війську. Нічого іншого не вмію. Повного строку не дослужив, отже, ще невідомо, яку виплату мені залишать після каліцтва. Гарно воно звучить під час набору: «Вступи до легіону, отримай землю, живи спокійно». А якщо мене спишуть завчасно, дадуть урізану суму або ділянку десь у дупі імперії, де на камінні навіть трава не росте? І що я там робитиму однією рукою?

Варон лише хмикнув, осушив піалу й налив по другому колу.

— «Отримаєте здобич із завойованих земель, незліченні багатства даків!» — глузливо кинув він. — А в цих виродків усе по печерах та лісах заховано. Кожну монету доводиться викопувати із землі. Або ганятися за ними горами, наче за козами.

— Ех, добре вино, — сказав він, хитнувши головою. — Віаторе, а ти чого насупився? Вина не допив. Погане?

— Ні, чудове. Дякую, Квінте.

Макс узяв піалу й допив залишок, але від другої порції відмовився.

— Штурм — це не слава. Це смерть. Сотні, тисячі поранених. У нас, лікарів, інший погляд на війну, — промовив він, дивлячись на товаришів.

Він дедалі глибше вживався в нову дійсність. Останній місяць стер межі: ці люди стали йому близькими. І йому зовсім не хотілося побачити Варона, Квінта чи когось іншого з табору на ношах із пробитим животом або відірваною рукою.