Розділ VII Miles non tantum medicus — Солдат, а не тільки медик

«Обраного новобранця не слід одразу заносити до списків із військовим знаком; спершу його потрібно випробувати вправами, щоб дізнатися, чи справді він придатний до такої справи».

— Вегецій, Epitoma rei militaris, I.8

Наступного дня Макс залишив Авла в медичному наметі, вбрався в лорику, прихопив зброю й рушив до тренувальної частини табору, де на нього мав чекати Варон.

Оптіон і справді вже був там разом із якимось чоловіком, одягненим у шкіряну безрукавку просто на голе тіло. Оглянувши його, Макс відзначив: попри доволі прохолодне весняне повітря, чоловікові було цілком затишно, і холоду він наче зовсім не помічав. Вони про щось говорили, коли Максим підійшов. Він коротко привітався й кивнув обом.

— Знайомся, Віаторе, — сказав Варон. — Це наш майстер мечового бою, Кассій. Він подивиться, на що ти здатен, і вирішить, чи долучати тебе до мого експерименту, чи залишишся звичайним лікарем у таборі.

Кассій випростався. Він був нижчий за Макса, худорлявий і жилавий, наче гончак. Здавалося, уся постать дихала напруженою енергією, попри майже цілком сиву голову. Вік визначити було важко: тіло підтягнуте й сухе, як у тридцятирічного воїна, але обличчя та волосся виказували прожиті роки.

— Варон казав, ти навчався у східних майстрів? — запитав він, узявши зі стійки два дерев'яні гладіуси й простягнувши один Максові.
— Що саме вивчав? Кінний бій, шабельну сутичку, стрільбу з лука?

Макс витяг свій гладіус і обережно поклав на дерев'яну підставку поруч зі щитом. Шолом і лорика лишилися на ньому, кинджал — на лівому боці. Узявши правицею запропонований дерев'яний меч, він зважив його на долоні. Макет був важкенький, але приємно збалансований.

— Усього потроху, — відповів Макс, розглядаючи суперника, який став у стійку. — Переважно двобої. Східні клинки, прямі мечі різної довжини.

Кассій напав без попередження — його гладіус просвистів у повітрі, прямуючи точно в шолом. Макс різко ухилився й відповів коротким випадом у живіт, але суперник так само спритно відскочив, намагаючись зайти збоку.
Уловивши ритм, Макс рушив слідом і відбив рубальний удар у бік — дерев'яні мечі зіткнулися з глухим стуком. Відступивши на крок, він виставив гладіус вістрям уперед. Ці тренувальні мечі, звісно, не призначалися для класичного фехтування, але вже було зрозуміло: Кассій перевіряє його реакцію, рухливість і здатність пристосовуватися.

В обладунку Максові було явно важче рухатися, та він розумів, навіщо на ньому залишили броню: це була перевірка руху в бою, а не танець на арені.

Вони почали обмінюватися обережними стусанами й короткими випадами, кружляючи майданчиком. Краєм ока Макс помітив, що біля дерев'яної огорожі тренувальної зони, засипаної втоптаним піском, збираються роззяви — вільні від справ легіонери. Встиг також роздивитися безліч грубих, давно загоєних, але потворних шрамів на голих руках та передпліччях Кассія. Схоже, суперник мав насичене й криваве минуле. Колишній гладіатор, подумав Макс. Надто складні в нього рухи, надто вивірені — так звичайний легіонер не б'ється.

Зрозумівши, що оманливими випадами суперника не дістати — той бездоганно відбивав усі атаки, — Макс змінив тактику. Навмисно пропустив черговий удар і підставив плече. Металева пластина гучно дзенькнула. Кассій розгадав його намір і спробував рвучко відсмикнути руку, та Макс штовхнув його плечем, рвонув уперед і спробував збити підніжкою.

Кассій ледве втримався й у відповідь добряче садонув його дерев'яним гладіусом по шолому. Але наступної миті Макс ступив упритул, лівою рукою схопив зап'ясток із мечем, а стегном підбив суперника знизу. Кассій устиг учепитися вільною рукою в правий Максів зап'ясток, утримуючи його дерев'яний гладіус, та кидок уже почався. Падаючи головою вперед, він мусив відпустити Максову руку й виставити долоню, щоб підстрахуватися. Макс одразу висмикнув свій меч. Друга рука Кассія все ще лишалася в захваті; аби не гримнутися головою в пісок, тренер розтиснув пальці, випустив гладіус і перекотився через плече. Макс відпустив його, підхопив із землі впалий меч і легким перекатом звівся на ноги.

Тепер у його руках були обидва тренувальні мечі, а на губах грала ледь помітна усмішка.

Легіонери, що спостерігали за двобоєм, захоплено загомоніли. Мало кому в таборі вдавалося битися з Кассієм на рівних.

Майстер підвівся, обтрусив налиплий пісок і, усміхнувшись рідкими зубами, сказав:

— Це було сміливо. І нерозважливо. Ти навмисно пропустив удар, скориставшись бронею як щитом. Але справжньою зброєю я міг би тебе поранити — пробити обладунок, зім'яти шолом.

Максим підійшов ближче й простягнув йому дерев'яний гладіус.

— Можливо. Але я певен у своєму обладунку. Вам не вдалося б його пробити, — спокійно відповів він.

— Гей, чого повитріщалися? — гаркнув Варон на юрбу. — Марш працювати, ледацюги! Тренувального двобою зроду не бачили?

Легіонери, усміхаючись, махнули руками й почали потроху розходитися.

Кассій склав дерев'яну зброю на стійку, підійшов ближче й запитав:

— Можна поглянути на твій гладіус і лорику? Давно не бачив такого блиску металу. Дозволиш?

Макс кивнув, повільно витяг меч із піхов і простягнув Кассієві, тримаючи плазом. Варон теж підійшов: його цікавість до Максової броні та зброї була помітна ще першого дня, але дотепер він не ставив запитань. Схоже, тепер доведеться пояснювати.