Розділ VII Miles non tantum medicus — Солдат, а не тільки медик

Наступного дня, залишивши Авла в медичному наметі, Макс, одягнений у лорику й озброєний, попрямував до тренувального майданчика табору, де його мав чекати Варон.

Оптіон справді вже чекав, поруч із якимось чоловіком у шкіряній безрукавці, накинутій просто на голе тіло. Макс окинув його поглядом і відзначив, що попри прохолодне весняне повітря, чоловік почувався цілком комфортно й, здається, зовсім не відчував холоду. Вони про щось розмовляли, коли Максим наблизився. Він коротко привітався і кивнув обом.

— Знайомся, Віаторе, — мовив Варон. — Це наш майстер мечового бою, Кассій. Він подивиться, на що ти здатен, і вирішить, чи варто брати тебе в мій експеримент, чи залишишся просто лікарем у таборі.

Кассій випростався. Він був нижчий за Макса, худорлявий і жилистий, мов гончак. Здавалося, вся його постать дихає зібраною силою, попри майже повністю сиву голову. Визначити вік було важко — тіло підтягнуте, сухе, як у тридцятирічного воїна, та обличчя й волосся свідчили про прожиті роки.

— Варон казав, ти навчався у східних майстрів? — запитав він, підхоплюючи зі стійки два дерев’яних гладіуси й подаючи один Максові.
— Що саме вивчав? Бій верхи, шабельні поєдинки, стрільбу з лука?

Макс витягнув свій гладіус і обережно поклав його на дерев’яну підставку поряд зі щитом. Шолом і лорика залишились на ньому, пугіо — на лівому боці. Взявши правицею запропонований дерев’яний меч, він зважив його в руці. Муляж виявився важким, але приємно збалансованим.

— Усього потроху, — відповів Макс, розглядаючи суперника, що вже став у стійку. — Переважно — одиночне фехтування. Східні мечі, прямі клинки різної довжини.

Кассій напав без попередження — його гладіус просвистів у повітрі, спрямований точно в шолом. Макс різко ухилився й відповів коротким колючим ударом у живіт, але супротивник так само вправно уникнув і спробував обійти з флангу.

Макс, вловивши ритм, пішов за ним і відбив рубальний удар у бік — два дерев’яних клинки з глухим стуком зіштовхнулися. Відступивши на крок, він виставив гладіус вістрям уперед. Ці тренувальні мечі, звісно, не були призначені для класичного фехтування, але вже було очевидно: Кассій випробовує його реакцію, рухливість і здатність пристосовуватись.

У броні Максу було явно важче рухатись, але він розумів, навіщо йому залишили обладунок — це була перевірка бойових рухів, а не танцю на арені.

Вони почали обмінюватися обережними ударами й короткими випадами, кружляючи по майданчику. Краєм ока Макс зауважив, як біля дерев’яних огорож тренувальної зони, посипаної утоптаним піском, почали збиратися глядачі — легіонери, вільні від обов’язків. Також він встиг розгледіти, що оголені руки й передпліччя Кассія були всіяні численними грубими, давно загоєними, але потворними шрамами. Схоже, в його супротивника було насичене, криваве минуле. Колишній гладіатор, подумав Макс. У нього надто вивірені рухи, надто складна техніка — це не звичайний стиль легіонера.

Зрозумівши, що обманними випадами суперника не взяти — той майстерно парирував усі атаки, — Макс змінив тактику. Він навмисне не відбив черговий удар і підставив плече. Металева пластина голосно дзенькнула. Кассій, второпавши задум, спробував різко відсмикнути руку, але Макс, ударивши його плечем, рвонув уперед, намагаючись збити з ніг підніжкою.

Кассій ледь устояв і у відповідь добряче садонув його дерев’яним гладіусом по шолому. Та вже в наступну мить Макс схопив його й класичним кидком через стегно з дзюдо рвонув угору. Вони разом повалилися в пісок. Жилистий тренер одразу потягнувся до його руки, намагаючись зафіксувати її на больовий. Але Макс викрутився, відкотився назад, дзенькаючи обладунками, і з легким перекатом підхопився на ноги.

В руках у нього вже було обидва тренувальних мечі, а губи торкнула легка усмішка.

Легіонери, що спостерігали за двобоєм, захоплено загули. Мало кому в таборі щастило битися з Кассієм на рівних.

Майстер підвівся, обтрусив з себе прилиплий пісок і, усміхнувшись — оголивши рідкі зуби, — сказав:

— Це було сміливо. І безрозсудно. Ти навмисно прийняв удар, використовуючи броню як щит. Але якби це була справжня зброя — я міг би тебе поранити, пробити обладунок, зім’яти шолом.

Макс підійшов ближче й простягнув йому дерев’яний гладіус.

— Можливо. Але я впевнений у своєму обладунку. Ви б не змогли його пробити, — спокійно відповів він.

— Ей, чого витріщились? — рявкнув Варон на натовп. — Геть до роботи, ледацюги! Ніколи не бачили тренувального двобою?

Легіонери, усміхаючись, махнули руками й почали поступово розходитися.

Кассій, склавши дерев’яну зброю на стійку, підійшов ближче й запитав:

— Можна глянути на твій гладіус і лорику? Давно не бачив такого блиску металу. Дозволиш?

Макс кивнув, повільно витягнув меч із піхов і подав його Кассію, тримаючи лезо убік. Варон також підійшов ближче — його цікавість до броні й зброї Макса була помітна ще в перший день, але досі він не ставив питань. Схоже, тепер доведеться щось пояснити.

Кассій зважив меч у долоні, покрутив, перевіряючи баланс. Руків’я виявилось трохи завеликим — видно було, що його підігнали під руку Макса. Він підняв лезо до очей і уважно вдивлявся в блиск сталі.

Варон, склавши руки на грудях, дивився з інтересом.