Тереза прокинулась від звуку наполегливого будильника, що лунав з її смартфона. Прокидатись зовсім не хотілося, тож, перш ніж вилізти із м’якого ліжка, вона вмостилась зручніше, і почала переглядати новини у соцмережах. Тереза, була зареєстрована мало не у всіх соціальних мережах, і постійно відстежувала усі коментарі і повідомлення.
Два роки тому, на свій двадцять другий день народження, дівчина дізналась що її вдочерили, в п’ятирічному віці. Та про її попереднє життя, до прийомної родини, не збереглося зовсім ніяких даних. Притулок, з якого батьки забрали її, згорів і всі дані було втрачено. Не знаючи свого минулого, Тереза довго не могла рухатись далі, та її молодша сестра порадила їй одну групу в фесбуці, під назвою «Всиновлені по неволі», де збирались такі ж люди, що не знали хто вони, і ким були. Тереза приєдналась до них, це їй допомогло, вона навіть зустріла там Стаса, свого нареченого.
Як завжди, Тереза неуважно проглядала численні коментарі, із різними привітаннями та спробами познайомитись. Та це й не дивно, білявка з чудовою фігурою, довгими ногами і голубими очима привертала увагу. Але це все її не цікавило, а того, що цікавило, нажаль не було. Ніхто з рідних, яких дівчина безуспішно шукала, не написав їй.
Та один коментар її все ж зацікавив. Ні, він був не від родичів чи шанувальників. Власник коментаря, навіть не був у списку її друзів, і можна було подумати що це просто випадковий відвідувач її сторінки. Та привернув він увагу тим, що написав один і той же коментар в усіх її численних соцмережах:
« А ти красуня. Я вибираю тебе, пограємось?!»
До Терези вже не раз чіплялися з подібними коментарями різні збоченці, та ще жодного разу, ніхто не був настільки наполегливим, щоб знайти сторінки дівчини в усіх соцмережах. Спроба дізнатися щось про незнайомця нічого не дала, на аватарці був зображений дракон, а підписана вона була ніком Серпантин. І це все, що можна було дізнатись. Зайти на сторінку Серпантина було неможливо, так само як і написати йому. Це трохи занепокоїло дівчину, та часу подумати про це у неї не було.
Наступного дня, Серпантин знову нагадав про себе, приславши повідомлення, знову у всі соцмережі:
«То як пограємось?»
Але Тереза вирішила не зважати на цього загадкового Серпантина, вимкнула телефон і зайнялася романтичною вечерею. Саме сьогодні, в переддень хеловіну була її річниця зі Стасом, день коли вони зустрілись, за межами віртуальної мережі. Тереза взагалі була трохи помішана на різних датах, річницях і святкуваннях, і сама це чудово знала, та нічого не могла вдіяти із собою, та Стасові саме це в ній і подобалось.
Годинник на стіні пробив десяту вечора, та Стаса ще не було, і телефон мовчав.
— От ідіотка, я ж вимкнула телефон, – схопилась на ноги Тереза, і побігла в кімнату. Як тільки ввімкнула телефон, на нього одразу ж почали приходити повідомлення від Серпантина.
«Давай пограємось»
І таких повідомлень було мабуть із дві сотні. Та далі були інші.
«Не хочеш гратися?»
«А я придумав таку веселу гру!»
«Тобі точно сподобається, я б навіть сказав смертельно сподобається!»
«Вже не можу дочекатися коли доберусь до тебе!»
Читати такі повідомлення, що чим раз тим божевільнішими ставали, Тері не хотіла, тож просто прогортала всі, відшукуючи ті, що були варті уваги, ті що вона так чекала. Та окрім божевільного Серпантина, сьогодні їй більше ніхто не писав. Тереза вже хотіла сама подзвонити Стасові, та їй прийшло нове повідомлення, і знову від Серпантина.
«Куди ж ти так одразу, я старався писав, а ти навіть не хочеш прочитати усі мої повідомлення. Та це нічого, кому цікаво читати всяку маячню, якогось божевільного, еге ж? Та відео яке я зараз відправлю тобі точно сподобається, це мій новий шедевр, один з багатьох, які я запланував…»
Не встигла Тері дочитати, як їй справді прийшло повідомлення, із відео файлом всередині. Дівчина не хотіла дивитись відео від Серпантина, щиро вважаючи, що цей збоченець, швидше за все, зняв себе голого. Були вже в неї такі віртуальні залицяльники. Та попри бажання дівчини відео саме запустилося, заполонивши увесь екран телефону. Тереза очікувала побачити що завгодно, тільки не свого коханого Стаса.
Стас їхав за кермом своєї машини, в салоні звучала якась музика, що заглушувала майже усі сторонні звуки. Та попри гучну музику, дівчина чітко розчула слова «Дивись уважно моє золотце», після чого в об’єктив камери потрапила рука в чорній рукавиці, що стискала великий мисливський ніж.
На очах Терези виступили сльози, щоб не закричати дівчина прикрила рот рукою, продовжуючи дивитись як хтось шалено шматував її коханого. Рука з ножем рухалась так швидко, що у Стаса не було і шансу захиститись. Лобове скло, салон машини, усе було залите кров’ю. З останніх сил Стас повернув своє понівечене, закривавлене обличчя до свого нападника, і так завмер, з очима переповненими нелюдського жаху і болю. Відео зупинилось із застиглим обличчям хлопця, але Тері вже не бачила цього, вона знепритомніла.
Отямилася дівчина від наполегливого, і гучного дзвінка, голова розколювалась та Тереза через силу підняла слухавку.
— Добрий вечір, я слідчий Влад Горський, ви громадянка Тереза Галібей?
— Так, а що власне сталося? – відповіла Тереза намагаючись пригадати чому лежала на підлозі.
— Станістав Ремень ваш знайомий? – запитав слідчий, і не дочекавшись відповіді продовжив, – прийміть мої співчуття, сьогодні о восьмій вечора, на переїзді сталася аварія, в результаті якої громадянин Ремень загинув…
Більше Тереза нічого не чула, окрім власного крику. Прокинулась вона вже в лікарняній палаті. Події вчорашнього вечора спливали нечіткими уривками. Тері згадала як готувала вечерю, потім людей в білих халатах, що міцно тримали її і вкололи щось. А тоді неначе хтось настроїв чіткість в голові, Тереза згадала відео від Серпантина, відео на якому хтось вбиває її нареченого.