Трагікомічне оповідання

Серьожа сидів і покурював сигарету за сигаретою. В чашці з намальованими трояндами холонув "Якобз 3 в 1". Він любив це все,  просто споглядав на плиту і пишався. В справі давно ставши монополістом, дійсно пишався. Дружина, будинок, гроші, їм вистачало на все. 
     - Таню, підійди до пасіки. Мені подобається, як тобі...?
Серьожа одружився з Тетяною чотири роки тому. Тоді ще він не мав ні грошей, ні "пасіки" і його просто знали, як Карлюку, який бухає.
     - ТАНЮ! БАГНЮЧНА, БЛІН! ПІДІЙДИ ДО ПАСІКИ! - закричав Сергійко. Тетяна підбігла до самогонного апарату, але як завжди, не побачила нічого цікавого. Їй взагалі-то подобалося те, чим займається чоловік, заробітки теж були хорошими, але, як будь-яка жінка, вона побоювалася закону. Серьожа ж завжди переконував її: "Якщо й прийдуть - скажу, що для власних "нужд!" і мать їх дригом!!!!". Її це заспокоювало. Своєрідний бунт Серьожі тішив Таню. Апарат варив "священний нектар",
"елітку", як називали її всі. Серьога знав, що в старості працювати не доведеться.
     - Таню, бачиш, як працює? Ось ще трохи нажену і в мирній старості кучері відпускатиму,-Сергій глянув на Тетяну, яка посміхалася,-може й на підстанції не працюватиму.
Серьожа працював на підстанції через день. Ніхто не розумів суті його роботи. Він іноді підіймав слухавку, говорив: "Порядок!" і клав її. Іноді щось вмикав і вимикав. Тут же працював і батько Серьожі... І дід, і прадід! І всі його родичі завжди працювали, мабуть, тут. Про це ніхто ніколи не питав. Серьожа не старався добре вчитися у школі, лише заради батька став енергетиком, хоч зараз і працює. Ще з сьомого чи восьмого класу знав, чим займатиметься. Батько страшно бив його, змушуючи виправляти двійки, порка була жорстокою, іноді навіть нелюдською, але останні рази Сергій не кричав, не плакав, не благав! Його це вже давно загартувало. І от, наприкінці останньої в житті домашньої муштри, він повернувся до батька, єхидно всміхнувся і сказав: "А може ще раз?" І був ще раз, з гіркими сльозами наочаху обох, після якого Серьожа більше ніколи не розкидався словами даремно. Так він загартував відчуття ретельно слідкувати за балачками. Вчив Серьожа хіба хімію і біологію. Не те, чому вчила його учителька. Він взагалі думав, що колись вона, можливо когось із класу з'їсть, ні. Він посилено читав про бродіння, перегонку, спирти. Спершу Серьожу цікавило пиво і вино. Вечорами він активно проводив дегустації, думав колись стати винокуром. Підрісши, він спробував дещо міцніше і подумав: "Можна ж зробить і краще". І от вино відійшло, як дим з білих яблунь.
І він на все життя загорівся самогоноварінням.
     Серьожа любив використовувати пляшки. Усі продавали самогонку в бутлях, банках, пластикових бутилках із смітників або іншого невідомого походження. Сергій такої поведінки не поважав.
У нього завжди були закуплені скляні пляшки, всі по 0,5л і тільки. Бо знав, що робить марку, а не жене шмурдяк. Майже всі в містечку знали, що це своєрідний бренд. Сергій досяг у самогонному мистецтві добрих вершин. Він пробував гнати з усього. Не проблемою було нагнати спирту зі старої табуретки. Експериментуючи з яблуками, завжди виводив смачний кальвадос. Прострочені цукерки давали не менш цікаву смакову гаму. Це було величезне, неоране поле творчості. Проте, чомусь дужче любив фруктову брагу, дріжджі та цукор. Тягнуло Серьожу до класики. Він умів нагнати і до сотні градусів, але з такого самогону все живе падало і Серьожа якимись дивними методами робив із сотні сорок. Сам пив досить мало. Коли хобі стало бізнесом, на розваги і п'янство залишилося менше часу. Сергійко радів, що серед друзів майже немає клієнтів, усі по містах, розвиваються... Усі, крім Панька, який здався; після двадцяти років боротьби із зеленим змієм став перед останнім на коліна,прийнявши його владу над своїм слабким тілом. Він потрапляв п'яним у безліч курйозів, соромлячи себе, і гублячи молоде тіло страшним зіллям. Серьожа не одну ніч думав над тим, як допомогти товаришеві, з яким і сам не раз перехрещував чарку. Але то було в минулому! Тепер же Сергійко щотижня виділяв Пашкові 2 л самогону на власні потреби. Безкоштовно, просто по дружбі. І Панько приходив щоп'ятниці, о 17 годині без пропусків.
     - Бабобуаоабаббибабобеаоб,-гукнув Панько здалеку!
     - Привіт, Панько!-відповів Серьожа,-ти як завжди чи в гості?
     - Бебаобеб,-зітхнувши мовив Панько,-бибибаби! Бебабббо.
     - Так уже готово усе, ось, дві літри. Минулого тижня тричі пригощав, зжалівся, цього міг не дати й граму, але не хочу мучити, доходяго. Від моєї ж не вмреш хоч.
     - Бебабобабубобабебе. Бай-бай!!
     - Бувай, П-п-панько,-мовив Серьожа і швидко розвернувся. Він щотижня бачив друга таким уже п'ять років. І щоразу, щось, ніби давило його ззовні. Було дуже шкода хорошого ще лише двадцять років тому футболіста Панька, який зараз пробивав пенальті хіба чаркою в рота. 
     Серьожа пам'ятав, що сьогодні п'ятниця і прийде чимало людей. Багато хто ішов по запису, дехто просто так, як по хліб. Проте всі в домі Сергія мали розраду і підтримку. Він не був скупим баригою, який наживався на людях, ніколи не давав у борг. Сергійко часто пригощав людей самогоном, спонсорував весілля, дні народження.
Це був той добрий хлопець, який змусив збанкрутувати всіх самогонщиків. На нього вчиняли два замахи, один раз побили на вулиці. Та його це не спиняло. Серьожа мав той ще стержень! Він любив справу настільки, що, мабуть, і після смерті, вештаючись (неодмінно) раєм, десь би знайшов дріжджі та цукор й гнав далі. "Хіба ж ангелам із Богом не нудно весь час?" - розмірковував, мов митець. Часто приходили до нього з перевірками й із поліції, але все закінчувалося гарним подарунком представникам закону, майже кожен з яких і так часто був гостем в Серьожиній оселі. Серійко дуже старався зробити свій напій кращим раз від разу, що й виходило. Його маленькою пристрастю було придумувати нову назву кожній партії. "Сонце над земльой", "Любовніца", "Прєлєсть", "Щаслівиє малиши". Голова варила не гірше, від апарату. І часто навіть друкувалися етикетки. Жодна назва не повторювалася двічі. Сергійко любив, коли покупець приходив і говорив не "Дві літри" чи "...літру" або "...на 200 грн.", більше імпонувало, коли біля дверей довгенько кликали його "хазяїном!", а вже потім
говорили щось, на кшталт "Серьожо, а дай-но мені дві літри "Гуляночки"! Після подібного прохання Сергійко так тішивсяя, що міг забути навіть взяти гроші. Тоді покупець просто лишав їх на столі і йшов. Серьожа продавав усім. Він спершу хотів не торгувати з дітьми, але потім згадував себе, спроби купити в ларьках, магазинчиках, дуже вже починав шкодувати дітей, і таки давав горілочку. Ні, не всім. Не давав дуже малим і дуже багато. Тут Сергійко як ніхто розумів, скільки треба, а скільки вже й зайве.
     Одного разу до Серьожі завітали якісь селюки. Вигляд мали непривітний, настрій не дружелюбний.
     - Виходь, Карлючуга! Побалакать треба!
Серьожа побачив дві бридкі пики, запльований двір, сигаретний дим...Хлопці курили самокрутки з чимосьсмердючим, аж смерділо у веранді.
     - Е-е-е-е-е-е!!!! Вихаді!
Серьожа вийшов, дивився хлопцям просто в очі. Дуже хотілося відвернути погляд вниз, але це було б проявом невпевнености. 
     - Що треба? Ви від кого?--спитав Сергійко.
     - Від кого нада!--відповів один з хлопців.
     - Нормально говори, не бикуй, чого прийшли?- наказав Сергій.
     - А ти шо тут влаштував? Сам на весь Чорнобай продаєш? Чи шо? Це твоє місто самого тебе? Люди теж розвиваться хочуть.
     - То розивайтеся, успіху вам.
     - Ні, ти, походу, не розумієш нічого? Ти все захопив тут! За тобою не проштовхнешся! Згортайся потроху, це не діло... Ми теж хочемо прода...
Серьожа хоч і мав достойний животик, проте старався тримати себе в формі. Він стрімко підскочив і замахнувся ногою з розвороту, не дослуховуючи нісенітниць бандюги. Шикарна амплітуда вертухи, забійна сила удару в обличчя одному з биків змусила його в ту ж секунду лягти відпочивати. Інший глянув на свого побратима й відскочив. У очах вже замайорів страх. Сергій танком пер на другого. Той задкував і перечепився. Серьожа вхопив його за комір новенького "Адідасу", підняв і пробив боковий в щелепу. З рота одразу захлюпала кров. Сергій повторив удар.
     - Звалили звідси, бо повбиваю! У селі в себе розбирайтеся!
Він розвернув "спортсмена", і дав йому хорошого виховного пенделя, розвернувся і пішов у дім. Бичара привів до тями напарника і потяг кудись в бік дороги.
     Інша історія: ще на початку розквіту Серьожиної справи до нього завітав підполковник. Він часто капостив Сергієві, але все заминалося десятком літрів свіжого пійла.
Цього разу підполковник прийшов уже напідпитку.
     - Серьо! А вийди на менуту!
     - Вийшов. Чого вам?
     - А шо ти так зразу "чого"? Як діла твої? Шо новеньке?
     - Та все якось по старому. Вам чого?
     - Ну як це чого? Сам знаєш. Ги-ги, випить-закусить!
     --Закусити немає, випити--вам скільки?
     - Ну, давай літру. Тільки грошей нема. Ха-ха-ха-аха!
Сергійко не любив підполковника, він закипав, але стримувався. Раптом згадав, що лишився один експериментальний зразок, ще не випробуваний. От і є кролик.
     - Хе-хе. та я вам так дам,-усміхався Серьожа.
     - Ооо, настроєніє появилося. Це харашо. Ниси!
Серьожа знайшов пляшку з самогоном, який сам ніколи б не спробував. Це була проба нагнати горілки з курячого лайна. Зовні різниці не було, запах тільки щось виказував, але поліцейський напідпитку, тому не помітить нічого. Серьожа перелив напій у симпатичний графинчик і узяв гранчак. Таню попросив принести компоту з погребу.
     - Смачного!!!! Приємного апетиту!-вигукнув Серьожа!
     - Благодарю!-вигкнув підполковник, наливши пів гранчака.
     *Аби не здох...*,-подумав Серьожа.
Підполковник перехилив гранчак, ковтнув самогонку і почав до чогось принюхуватися. 
     - Серьо! А чого горілка гомном воняє, не чуєш?
     - Товааааааришу підполковнику, та який гівном? Тут же смітник поруч, та й в мене господарство, може де з двору потягло.
     - Точно. Може й з двору.
Сергійко натхненно споглядав, як лягавий пив самогонку. Його тішив процес. Не подужавши останніх грамів сто в графинчику, і всмаливши бутель компоту, він лишив на столі три зіжмакані гривні і пів пачки сигарет "Бонд", викликав машину і поїхав кудись в невідомому напрямку. Серьожа радів, що горілка з гівна цьому чоловікові сподобалася.
     Так день за днем... Серьожа гнав, кишені гладшали від грошей. Ідеї розширювалися, двір також. Серьога нарешті викупив другу половину будинку і зробив простенький, але затишний ремонтик. Він бачив, що наближається розкішне життя. Курі куплені, поростяка є, все добре. Городи попродавали і просто насолоджувалися життям. Серьожі не подобалося, що Багнючна лишила собі своє прізвище, а не взяла його, та він не переймався за це так, бо на плиті вже стояло одразу три апарати, мав нагнати 500 літрів. Все це йшло оптом, хоча Серьожа не любив таких небезпечних угод. Він знав, що можуть закласти, видати. А 500 літрів для власних потреб - задоволення сумнівне. Він курив сигарету і просто споглядав за всім, Тетяна спала. 
      *ДЗЕНЬК!!!!*. Вилетіла шибка! 
      *БУХ!* В хату залетів камінь! Було добре видно двір
і Серьожа одразу побачив чотирьох биків, двох з них упізнав. Зрозумів, чим пахне справа! 
     - Серьожо! Що це????-закричала Таня!
     - БІГОМ БІЖИ В СТЕП ЧЕРЕЗ ДРУГУ ХАТУ!
"Другою хатою" звалася частина будинку з іншого боку, викуплена нещодавно. Таня прожогом вискочила і стрімголов бігла в кукурудзу! Серьожа побіг у спальню і витяг із шафи стару двохстволку ІЖ-49. Патрони завжди були в ній. Поклавши в кишеню ще жменьку, вийшов з двору. 
      *БАХ!* Він впав одразу, дуже сильно заболіло. Хтось
вистрілив першим.
 В грудях запекло...Серьожі ще ніколи не було так гаряче в грудях. На очах навис туман і все тьмянішало. Бандюги забігли до будинку, кілька хвилин виносили апарати і повні алкоголю пляшки. Серьожі було вже байдуже. Потім бндити сіли в "Жигулі" і швидко поїхали. Біла футболка господаря почервоніла. Він хотів устати, але не міг, хотілося спати. Здавалося, що він от-от засне.  І холод... Таня бігла до нього і кричала.
     - Все добре буде,-прошепотів сам до Серьожа і кашлянув кров'ю,-все д-д-д-обре б-буде.