128 Розділ

— Кассе? Каспіане! — вона почала трясти його за плечі, цілувати його закривавлене чоло, змішуючи свої сльози з його кров’ю. — Скажи ще раз. Повтори, будь ласка.

Раптом важке повітря розірвало гуркотом. Бетонний пил злетів угору, коли в напівзруйноване приміщення ввірвалися рятувальники. Світло потужних ліхтарів боляче вдарило по очах.

— Тут є хтось живий! Забирайте! — пролунав чийсь різкий, металевий голос.

Міцні руки в грубих рукавицях підхопили Аделін під пахви, намагаючись відірвати її від підлоги. 

— Допоможіть йому… — промовила вона вже перебуваючи на порозі затуманення. — Будь ласка, врятуйте його.

Її винесли на свіже повітря. Весь світ звузився до однієї точки там, під завалами, де залишився чоловік, який щойно назвав її своїм прізвищем.

Швидка влетіла на подвір’я змусивши утворитися живому колу з людей. Усередині машини панував хаос: запах горілого, заліза та гострих медикаментів. Аделін сиділа на краєчку вузького сидіння, мертвою хваткою тримаючи Каспіана за руку, поки над ним чаклували парамедики. Її власні руки були вкриті сажею та червоними плямами опіків.

Коли колеса швидкої заскрипіли на під’їзді до госпіталю, двері рвучко відчинилися. Ноші з Каспіаном миттєво витягли, і Аделін кинулася слідом, але дорогу їй перегородила молода медсестра в синій формі.

— Дівчино, зачекайте! Вам теж потрібно в опікове відділення, негайно. 

— Ні, я маю бути з ним! — вигукнула Аделін, намагаючись прорватися крізь заслон. 

— Вам пощастило більше, ніж чоловікові. Ваші опіки не настільки серйозні, але їх треба обробити, інакше буде зараження, — суворо мовила медсестра, силоміць відводячи її в бік. 

Вона вела Аделін довгим коридором. Її завели у маніпуляційну. Аделін посадили на кушетку, і світло ламп здалося їй нестерпно яскравим. Коли медсестра почала обробляти її руки, Аделін зціпила зуби: антисептик пік, наче живе полум'я. Вона мовчки спостерігала, як білі бинти шар за шаром ховають її попечену шкіру, перетворюючи долоні на незграбні білі кокони.

— Він мій наречений. — голос Аделін здригнувся, став тонким і ламким. — Він же в порядку? Скажіть, він житиме? 

— Я не знаю, я лише медсестра, — Медсестра вийшла з палати за бинтами. — Чекайте тут.

Скориставшись моментом, коли персонал відволікся на інших, вона вислизнула в коридор. Дівчина йшла вздовж білих стін, заглядаючи в кожне віконце, поки не зупинилася біля палати в кінці блоку.

Вона привідкрила двері на кілька сантиметрів і затамувала подих.

Каспіан сидів на краю ліжка спиною до дверей. Футболки на ньому не було, і Аделін боляче стиснула зуби, побачивши масштаб катастрофи. Його колись могутні, рівні плечі тепер були безсило опущені. Медбрат обережно накладав бинти на його широку спину та передпліччя, де шкіра була обпалена вогнем. Кожен рух медика змушував м’язи Касса напружуватися від болю, але він не видав жодного звуку.

«Навіщо...» — промайнуло в її голові. — «Навіщо ти це зробив, Кассе? Навіщо поліз у саме пекло? Який же ти дурень, Каспіане Дарроу. Мій героїчний, впертий дурень».

Раптом чоловік повільно повернув голову, наче відчув її погляд. Його обличчя було блідим, змарнілим, але коли він побачив її у дверях кутики його губ сіпнулися вгору. 

Коли медперсонал покинув палату Аделін повільно відчинила важкі білі двері повністю й зробила крок усередину. Каспіан обернувся. Попри біль у спині, він підвівся назустріч, і вже наступної миті Аделін опинилася в його обіймах.

Він притиснув її до себе. 

— Я злякався... Мені було дуже страшно, Аделін, — глухо прошепотів він їй у волосся.

Аделін затремтіла й розплакалася, ховаючи обличчя на його плечі. Каспіан обережно відсторонився, лише настільки, щоб бачити її очі. Його великі пальці, шкіра на яких була шорсткою, ніжно торкнулися її щік, стираючи гарячі сльози.

— Все добре, маленька. Все нормально. — повторював він, наче заклинання.

Раптом двері палати знову відчинилися, і всередину зайшов лікар з планшетом у руках. Він кинув швидкий погляд на пару, а потім заглибився в записи.

— Вам пощастило, — почав він, не відриваючись від екрана. — Опіки не дуже критичні, але й не все добре. Я не маю причин тримати вас тут, — він нарешті підняв очі на Каспіана. — Але на роботу найближчим часом не виходьте. Постарайтеся зберігати спокійний режим життя. Ніяких стресів і фізичних навантажень.

Потім лікар перевів погляд на Аделін.

— Ви теж постраждали? 

Аделін сховала забинтовані долоні за спину, заперечно хитаючи головою.