125 Розділ

— Як добре, що студентка з третього курсу теж тут, — вимовив він тоном, який не передбачав заперечень. 

— Мартон, негайно допоможіть з виставкою картин у підвалі, там не вистачає рук. А ви... — він зробив акцент на офіційності, — ви, професоре, за мною! В актову залу, негайно.

Ми з Аделін переглянулися. В її очах я прочитав коротке: “Я її вб’ю”. Я бачив, як вона розвернулася і попрямувала до сходів, що вели вниз, до підвальних приміщень архіву.

Жаделінн рушила туди ж. Я стояв і дивився їм услід, не в силах поворухнутися. На першій же сходинці вони стикнулися. Це було схоже на зіткнення двох криголамів. Жодна не поступилася дорогою. Вони майже побилися, грубо штовхаючи одна одну плечима, намагаючись першою пройти у вузький прохід. Жаделінн щось прошипіла, Адель різко відкинула волосся зачепивши її обличчя, і вони обоє зникли в темряві сходового колодязя.

— Професоре! Ви мене чуєте? — директор уже нетерпляче тупав ногою.

Я змусив себе відвернутися.  Я йшов коридором, а преса обступила мене щільним кільцем. Після Ліона я став для них головною мішенню. Спалахи камер засліплювали, а питання сипалися градом, не даючи вдихнути.

— Професоре Дарроу, чи правда, що ваша теорія “термодинамічної пам’яті” вже зацікавила Міністерство оборони? 

— Пане Каспіане, поговорімо про ваше особисте життя! Таємнича студентка, про яку ви згадали в ефірі — хто вона? 

— Як ви прокоментуєте чутки про..? 

Я стояв за кафедрою, міцно стиснувши її краї пальцями. Відповідав механічно, намагаючись зберігати обличчя. 

— Моя теорія — це чиста наука. Що стосується мого приватного життя... — я зробив коротку паузу, згадуючи відчуття її долоні у своїй, — я вже сказав усе, що вважав за потрібне. Моє щастя не є предметом дискусії.

— Це студентка з вашої групи?

Я відкрив рот, щоб різко відсікти це питання, але раптом відчув дивний лоскот у горлі. Повітря в актовій залі стало важким, солодкуватим і сизим. Глядачі в перших рядах почали озиратися.

Раптом важкі дубові ворота зали розчинилися з таким гуркотом, що всі журналісти миттєво замовкли. В прорізі з’явився чоловік — один із технічних працівників університету. Його обличчя було заляпане сажею, сорочка розірвана, а в очах застиг тваринний, неконтрольований жах. Він пробіг кілька метрів і зупинився, хапаючи ротом повітря.

— Пожежа! — закричав він так, що голос зірвався на хрип. — Пожежа в підвалі! Там усе спалахнуло!

Зала вибухнула криками. Люди підхопилися з місць, перекидаючи стільці. Преса, забувши про мене, кинулася до виходу, намагаючись зафільмувати хаос.

Аделін.

Вона там. Внизу. 

***

Коли Аделін спустилася в підвал, густа прохолода архіву здалася їй найкращим місцем, щоб перевести подих після наелектризованого холу. Але спокою не було — Жаделінн уже стояла там, біля високих стелажів, з виглядом королеви, яку змусили розгрібати сміття.

— Директор сказав, що ти будеш мені допомагати, — Жаделінн навіть не обернулася, перекладаючи папки. — Почни з тих ящиків у кутку. І не зачепи нічого своїм... біжутерним камінням.

Аделін відчула, як всередині скипає азарт. Вона не збиралася просто мовчати. Поки Жаделінн професійно вибудовувала чергову стопку документів, Адель, проходячи повз, “випадково” зачепила край папки стегном. Стопка полетіла на підлогу, розлітаючись білим віялом.

— Ой! — Аделін округлила очі, прикривши рота долонею, де на безіменному пальці переможно спалахнув діамант. — Яка я незграбна. Напевно, від незвички... каблучка така важка, постійно тягне руку вниз. Ти ж розумієш, Каспіан не знає міри в таких речах.

— Підніми це. Негайно.

Аделін почала збирати папери з такою повільністю, що це межувало зі знущанням. Вона спеціально клала аркуші не по порядку, плутаючи дати й імена. Поки Жаделінн відвернулася до іншого стелажа, Адель непомітно переставила банку з розчинником, яку залишили реставратори, ближче до краю столу — прямо там, де Жаделінн зазвичай ставила свій дорогий шкіряний блокнот.

— Ти просто випадковий епізод у його житті, — Жаделінн різко розвернулася, її очі палали ненавистю. — Він захопився твоїм дикунством, але професору потрібна рівна йому. А ти... ти просто студентка, яка принесла йому нові емоції

Аделін підійшла ближче, ігноруючи дистанцію.