119 Розділ

— Саме так, — він ледь помітно посміхнувся. — Але ви стверджуєте, що енергія не зникає, а лише розсіюється. Виходить, згідно з вашою теорією, навіть якщо ми втрачаємо фізичний носій — картину чи рукопис — енергетичний слід події залишається в просторі? Ви вірите в термодинамічне безсмерття подій?

Я на мить задумався.

— Я вірю, що якщо ми знаємо початковий стан системи, ми можемо теоретично реконструювати її навіть після теплової смерті. Порядок завжди залишає по собі тінь у хаосі. Просто ми не завжди вміємо її читати.

Чоловік кивнув, наче отримав відповідь, яку шукав.

— Цікавий підхід. Більшість фізиків бояться вводити поняття “пам'яті” в термодинаміку. Але ви... ви дивитесь на це як історик. Це робить вашу фізику живою. Бережіть цей вогонь, Дарроу. У наш час важко знайти систему, яка б не згорала від власної тертя.

— Дякую, колего. Я намагаюся тримати баланс між теорією та реальністю.

— Удачі на інтерв’ю завтра. Кажуть, журналісти готують питання про практичне застосування ваших розрахунків. Будьте обережні з висновками — люди не люблять знати, що хаос неминучий.

Він відійшов так само тихо, як і з’явився, залишивши мене з дивним відчуттям. Я зробив ковток води. 

Я дістав телефон, щоб перевірити час. До потяга в Париж залишалося менше двох діб. Попереду було лише інтерв’ю — останній формальний бар’єр перед тим, як я знову побачу Адель.

Я залишив бенкет, коли розмови стали занадто гучними, а повітря — занадто солодким від парфумів та шампанського. Голова починала боліти. Мені потрібна була прохолода вулиці. Я йшов нічними вулицями, слухаючи, як мої кроки відбиваються від бруківки. На пошту прийшло сповіщення — організатори надіслали орієнтовний список питань для завтрашнього ефіру.

Повернувшись у номер, я кинув піджак на крісло і відразу відкрив ноутбук. Світло екрана різануло по очах, які вже почали пекти від утоми та яскравих прожекторів. Я дістав із футляра окуляри, протер скло і зосередився на тексті.

Мій погляд мимоволі впав на стіл, де поруч із клавіатурою лежала важка золота медаль і розгорнутий диплом. Гравіювання виблискувало в настільній лампі. Я мимоволі посміхнувся. “Професор Дарроу”. Цікаво, якщо продати цю медаль, скільки я отримаю? Навряд чи вистачить на будиночок десь на півдні Франції, але на дуже пристойну обручку з солідним діамантом — цілком. Я відкинувся на спинку крісла, уявляючи обличчя Адель, коли вона побачить цей “трофей”.

***

Наступного ранку студія зустріла мене специфічним запахом нагрітої техніки та лаку для волосся. Мене швидко загримували, прибравши сліди безсоння, і прикріпили мікрофон до коміру сведра. Світло софітів було настільки потужним, що я майже не бачив операторів у темряві за камерами.

— Три, два, один... В ефірі! — скомандував голос у навушнику.

Навпроти мене сиділа жінка з ідеальною укладкою та професійною усмішкою.

— Сьогодні у нас у гостях людина, яка змусила Францію говорити про фізику як про мистецтво. Професор Каспіан Дарроу. Вітаємо вас із нагородою, професоре.

Я кивнув, тримаючи спину рівно. 

— Дякую. Це велика честь.

— Ваша робота присвячена термодинаміці та незворотності процесів. Ви використовуєте складні формули, як-от закон зростання ентропії, щоб пояснити втрату історичних даних. Скажіть, для звичайного глядача: чи означає це, що все навколо нас неминуче прямує до розпаду?

Я поправив окуляри, дивлячись прямо в об'єктив центральної камери. 

— Це означає, що порядок вимагає зусиль. Другий закон термодинаміки каже нам, що хаос зростає сам по собі. Щоб зберегти щось цінне — чи то стародавній манускрипт, чи то зв'язок між людьми — потрібно постійно вкладати енергію. Тепло не переходить від холодного до гарячого без зовнішньої роботи. У житті так само: нічого не зберігається “просто так”.

Журналістка зацікавлено нахилилася вперед. 

— Це звучить майже романтично. Мені здається, що ви відкрили у багатьох інтерес до фізики, — журналістка подивилась на екран, де висвітилось наступне питання. — У соціальних мережах справжній бум. Користувачі навіть почали робити косплеї на Каспіана Дарроу. Запустився новий тренд.

На великому моніторі в студії висвітилася підбірка фото: молоді хлопці в окулярах, які намагалися надати обличчю мого суворого виразу, старанно застебнуті на всі ґудзики сорочки. Я розсміявся.