113 Розділ

— Голодуй на здоров’я! — відгукнулася вона вже з коридору. — Може, від голоду в тебе нарешті з’явиться совість і ти перестанеш вигадувати неіснуючі закони, щоб покепкувати з мене!

Каспіан відштовхнувся від стіни й повільно пішов за нею, чуючи, як на кухні вже починає гриміти посуд — вірна ознака того, що «кулінарний страйк» триватиме недовго.

— А знаєш, я щойно згадав п’ятий закон! — він зазирнув на кухню, спершись плечем об одвірок. — Він звучить так: «Рівень розчулення професора прямо пропорційний ступеню надутості губ його студентки».

Аделін, яка саме витягала з холодильника молоко, завмерла і намагалася втримати серйозну міну.

— Такого закону теж немає, Дарроу!

— Ну от, бачиш, ти вже робиш успіхи в науці, — він зробив крок ближче, спостерігаючи, як вона ховає усмішку за дверцятами холодильника. — То як щодо перемир’я? Я визнаю, що я — зануда і дезінформатор, а ти... ти просто продовжуєш бути неймовірною. І, можливо, суфле все ж таки буде?

Аделін нарешті не витримала і пирснула зі сміху, обернувшись до нього.

— Тільки якщо ти зараз же візьмеш вінчик і сам почнеш збивати білки. Це буде твій шостий закон — закон відпрацювання за погані жарти.

— Жорстоко, — зітхнув Каспіан, закочуючи рукави сорочки. — Але заради твого суфле я готовий навіть на фізичну працю. Тільки не кажи про це моїм колегам на кафедрі, моя репутація цього не переживе. Четвертий закон... — Каспіан на мить замислився, енергійно збиваючи білки так, ніби від цього залежала доля його докторської дисертації. — Четвертий закон свідчить: суфле підіймається лише тоді, коли кухар перестає гніватися на свого асистента.

Аделін пирхнула, намагаючись акуратно всипати цукор у миску, але через те, що Каспіан навмисно підштовхнув її ліктем, частина опинилася на підлозі.

— Тоді ми сьогодні залишимося без сніданку, — констатувала вона, змахнувши локоном волосся, який прилип до її чола. — Бо мій «асистент» щойно порушив правила лабораторної безпеки.

— Це був термічний розшир моїх почуттів, нічого особистого, — парирував він, зупиняючи вінчик і демонструючи їй ідеальну піну. — Дивись, Адель. Статика. Як твоя впертість на іспитах.

— Моя впертість — це єдине, що тримає цей дім у купі, поки ти намагаєшся викладати термодинаміку кухонним приладам! — вона відібрала у нього миску й почала обережно вмішувати білки в шоколадну масу. — До речі, четвертий закон має звучати інакше.

— І як же?

— «Енергія, витрачена на суперечку з Каспіаном Дарроу, завжди дорівнює нулю, тому що він все одно знайде спосіб перекрутити все на свою користь».

Каспіан розсміявся, підхопив дрібку борошна і, поки вона не бачила, легким рухом мазнув її по кінчику носа.

— Гей! — обурилася Аделін, замахнувшись на нього лопаткою.

— А це — додаток до закону, — він спритно ухилився, притулившись до кухонної стільниці й спостерігаючи за нею з тією самою «ведмежою» теплотою в очах. — У будь-якій незрозумілій ситуації — цілуй кухаря. Це допомагає стабілізувати тиск у системі.

Аделін завмерла з лопаткою в руці, намагаючись виглядати суворою, але білий слід на її носі й зрадницька усмішка псували весь ефект.

— Професоре, ви маніпулятор.

— Я просто практик, Адель. Теорія без експериментів — це марна трата часу. То як, перевіримо четвертий закон у дії?

— Ні! І взагалі, чому четвертий? — Аделін обурено сплеснула руками, через що хмаринку борошна підняло в повітря. — Це має бути Перший закон Дарроу. Базовий, фундаментальний і незаперечний.

Каспіан іронічно вигнув брову, зупинивши вінчик. — О як? І яка ж його формула, професоре Мартон?

Аделін витерла тильною стороною долоні лоб, залишаючи там білу смугу, і серйозно подивилася йому в очі:

— Перший закон Дарроу звучить так: «Будь-яка замкнена система приречена на саморуйнування, якщо вона не знайде сили відкритися перед тим, хто здатен змінити її вектор».

— Мені подобається, — тихо сказав чоловік.

Аделін затамувала подих, відчуваючи, як від його короткого, майже невагомого поцілунку по шкірі пробігли іскри, сильніші за будь-який статичний розряд. Каспіан дивився на неї так, наче щойно вивів найголовнішу формулу у своєму житті.

— Тільки не звикай до моєї покладистості, Дарроу, — нарешті видихнула вона, намагаючись повернути собі бодай дещицю звичної зухвалості, хоча коліна зрадницьки тремтіли. — Бо завтра я можу вигадати другий закон, і він тобі точно не сподобається.

Каспіан ледь помітно всміхнувся.

Після сніданку, день пройшов спокійно. Каспіан намагався працювати, але постійно ловив на собі пильний погляд Аделін. Вона не просто чекала — вона готувалася. Вона змінила светр на одну з його білих сорочок, яка спокусливо спадала з одного плеча, і розпустила волосся.

Рівно о сьомій вечора у двері подзвонили. Коротко, впевнено.

Каспіан підійшов до дверей, а Аделін стала трохи позаду, у світлі ламп вітальні, тримаючи в руках чашку чаю.

На порозі стояла Жаделінн. Вона виглядала бездоганно: вузька спідниця, розстебнуте пальто, на обличчі — професійна посмішка, яка миттєво згасла, коли її погляд перемістився з Каспіана на дівчину за його спиною.