112 Розділ

— Я зайшов у глухий кут із динамічними показниками. Коефіцієнт зчеплення молекул у неоднорідному середовищі надто нестабільний.

Адель, яка до цього моменту сиділа нерухомо, раптом підняла погляд на Каспіана. Її голос пролунав тихо, але в ньому відчувалася дивна впевненість:

— А якщо змінити вектор спостереження? Ви шукаєте силу натягу як зовнішній чинник, але ж це внутрішня енергія системи. Якщо ми припинимо сприймати поверхню як "плівку" і почнемо розглядати її як енергетичний бар'єр Гіббса, похибка анігілюється сама собою.

У квартирі запала тиша. Ларуш повільно підняв брову, переглянувшись із професором. Каспіан завмер. 

— Енергетичний бар’єр... — прошепотів він, і його погляд став гострим, фанатичним.

— Вона права. — Підтвердив ректор.

Він миттєво вихопив свій блокнот, відсунув убік якісь папери на столі і почав швидко накидати формулу.

— Гідродинамічна нестабільність Релея-Тейлора... Адель, ти права! Якщо ми перенесемо акцент на вільну енергію поверхні, нам не потрібні статичні заміри.

Він почав писати так швидко, що папір ледь не рвався під пером. Рухи були чіткими, майже агресивними.

Його руки притяягнули її обличчя до себе. Він дивився на неї з таким нестримним захватом, що відстань між ними скоротилася до небезпечного мінімуму. 

Різкий, сухий кашель Ларуша пролунав як постріл у тиші кабінету.

— Кхм! Дарроу, я все ще тут. 

Каспіан на мить завмер, стиснувши щелепи, а потім повільно відсторонився, неохоче розтискаючи пальці. Він випрямився, повертаючи собі маску професійної стриманості. Адель відчувала, як палають її щоки, і намагалася дивитися куди завгодно, тільки не на Ларуша. Вона ледь стримувала посмішку на обличчі. 

Той підвівся з-за столу і важко зітхнув, дивлячись на цих двох.

— Пішов я, напевно, — він втомлено махнув рукою, даючи зрозуміти, що розмова закінчена. — Поки я не передумав і не звільнив вас за порушення всіх мислимих норм етики, Каспіане. Пішов я під три лиха. Найкращий час для кохання, а я тут псую вам молодість роботами.

— Ввечері зайде та, як її, Жаделінн, — кинув він тихим, але непохитним тоном. — Віддай їй викладки щодо енергії Гіббса. 

Каспіан, який стояв за крок від нього, лише мовчки стиснув щелепи.

— Розвели тут парник... — почулося глухе незадоволене бурмотіння директора з коридору. — І ти, Каспіане, — він на мить визирнув з-за дверей, наставивши вказівний палець, — не смій її завантажувати понад міру, бо вона має здоровою заявитися в універ, а не з твоїми інтегралами замість очей. Горе мені з вами, геніями недоробленими...

Коли за Ларушем нарешті зачинилися двері, у квартирі повисла тиша.

— Старий буркотун, — тихо промовив Каспіан.

— Одружуватись? — Аделін розвернулася до Каспіана, піднявши брови. — Це ти так зараз пропозицію зробив? 

— А ти хочеш, щоб я став на коліно перед Ларушем? — Каспіан усміхнувся, притягуючи її до себе. — Я просто констатував факт. Я не відпущу тебе, Аделін. Навіть не сподівайся.

Двері зачинилися, залишивши по собі відлуння слів Ларуша, від яких у повітрі наче запахло грозою.

— Жаделінн. Вона припреться сюди, — холодно промовила Аделін, схрестивши руки на грудях. — У твій дім. У наш дім.

Каспіан важко зітхнув і потер перенісся. 

— Адель, я просто винесу їх у під’їзд, віддам і закрию двері. Це займе тридцять секунд.

— Ні, — Аделін раптом хитро посміхнулася, і в її очах запалився вогник, якого Каспіан раніше не бачив. — Не винесеш. Вона прийде сюди. Я хочу, щоб вона побачила нас разом. Щоб вона побачила, що ти мій. Що ти зайнятий.

Каспіан підняв брови і розвів руками. Він засміявся і притулився спиною до стіни. 

— Четвертий закон термодинаміки? — спитав чоловік. 

— Четвертий? Є четвертий? — Аделін важко вдихнула. 

— Нема. — Каспіан засміявся ще голосніше. 

— Ще раз! Я… я…

— Що? Готувати мені не будеш? 

— Так! Я не буду готувати тобі твоє улюблене суфле!!! Зрозумів?

— Який жах, який я поганий. Пробач, Аделін, пробач цього нещасного смертного. Але ти теж не перегинай палку. Суфле — це вже санкції міжнародного рівня, Адель! Я оголошую голодування на знак протесту!