106 Розділ

Париж зустрів їх вологим січневим повітрям і тьмяними вогнями ліхтарів, що відбивалися в калюжах на бруківці. Квартира Каспіана здавалося була порожня не місяць, а цілий рік. 

Минув тиждень. Аделін повільно відновлювалася, насолоджуючись тишею та турботою Касса, який, здавалося, вивчав її кожен крок. Але робота в університеті не чекала. Наступного ранку Каспіана викликали до ректора Ларуша.

Перед виходом він підійшов до Аделін, яка сиділа на дивані, закутана в теплий плед. Каспіан нахилився, обхопивши її обличчя долонями, і поцілував — довго, ніжно. 

— Відпочивай. Я постараюся не затримуватися, — тихо сказав він і поїхав.

В університеті на нього чекав сюрприз, який йому зовсім не сподобався. Ларуш, сяючи посмішкою, представив нову колегу — мадемуазель Жаделінн, молоду жінку з ідеальним каре і надто яскравим парфумом. 

— Каспіане, друже, допоможіть Жаделінн з паперами та архівними матеріалами. Їй треба освоїтися до початку семестру, — солов’єм розливався ректор.

Каспіан лише коротко кивнув, відчуваючи, як накочує роздратування. Наступні дві години перетворилися на тортури. Він сидів у своєму кабінеті, завалений бланками та звітами, а нова викладачка постійно крутилася поруч. То вона “випадково” нахилялася надто близько, щоб подивитися в монітор, то намагалася торкнутися його плеча, ніби поправляючи неіснуючу нитку.

Коли її пальці знову опинилися надто близько до його руки, Каспіан різко відсторонився. 

— Я перепрошую, у мене є дівчина, — відрізав він холодно, навіть не дивлячись на Жаделінн. 

— Я не проти, я рада за вас, — відповіла вона з грайливою усмішкою, яка зовсім не пасувала до академічних стін.

Каспіан замість відповіді просто дістав окуляри, надів їх і втупився в екран монітора, виставивши між ними стіну крижаної ввічливості. 

Через пів години він встав, зібрав роздруковані бланки, розклад та архівні папки. Без стуку зайшов у кабінет Жаделінн, мовчки поклав стопку на стіл і розвернувся до виходу.

— Ви вже йдете? — здивовано вигукнула вона, сподіваючись на спільну каву. 

— Так.

Він закрив двері, не кинувши навіть сухого “до побачення”. Весь цей університетський світ зараз здавався йому картонним і несправжнім. Єдине, що мало значення — це тиха квартира і дівчина, яка чекала на нього там.

Дорогою назад він зупинився біля невеликої кондитерської. Каспіан пам'ятав кожну дрібницю, яка могла викликати в Аделін посмішку. Він купив великий пакунок її улюблених кавунових цукерок — яскравих, солодких, як літо, про яке вони мріяли.

Зайшовши додому, він скинув пальто і відразу попрямував до вітальні. 

— Я вдома. — покликав він, відчуваючи, як вузол напруги в грудях нарешті розв’язується.

Каспіан стояв посеред передпокою, все ще тримаючи в руках пакунок із цукерками, коли Аделін вибігла йому назустріч. Її обійми були для нього найкращими ліками після задушливих університетських коридорів. Він підхопив її, дозволяючи їй обвити ногами свій пояс, і на мить заплющив очі, вдихаючи рідний аромат її волосся.

Аделін нахилилася для поцілунку, але раптом завмерла. Вона примружилася, принюхуючись до коміра його сведру, і різко відсторонилася, хоча все ще залишалася в його руках.

— Дражниш? — з легкою усмішкою запитав він, не розуміючи зміни в її настрої. 

— Чим від тебе пахне? — її голос став серйозним, а очі пильно вивчали його обличчя. — Це не мій парфум. І точно не твій.

Каспіан зітхнув, відчуваючи, як накочує роздратування від однієї згадки про сьогоднішній день. 

— У нас нова викладачка в університеті буде, Жаделінн, — коротко пояснив він. 

— І? — Аделін розчепила руки і зісковзнула на підлогу, роблячи крок назад. Вона склала руки на грудях, чекаючи продовження. 

— І все, — він знизав плечима, намагаючись не надавати цьому значення. 

— Це її парфуми? — вона кивнула на його одяг, де все ще тримався солодкий, занадто нудотний шлейф Жаделінн. 

— Так, напевно, — Каспіан скривився, наче від зубного болю. — Передалися, коли вона весь день намагалася мене звабити. Крутилася поруч, лізла під руки... Я ледь витримав ці туртури.