101 Розділ

— Знімай, — почула вона суворий голос Дока.

У щілину вона побачила Каспіана. Він слухняно, як дитина, зняв футболку.

— Сів, — наказав друг, і Каспіан опустився на стілець, згорбившись. Він виглядав не як могутній лідер “Альфи”, а як людина, що несе на собі вагу всього всесвіту.

— Ти і мене врятував, пам’ятаєш? — Марк почав бинтувати рану, його руки діяли професійно, але в голосі була така любов, яку годі описати словами. Каспіан лише мовчки кивнув, дивлячись у порожнечу. — Ти тоді не жалів себе. Ти кинувся під кулі, рятуючи мене.

За дверима Аделін затиснула рот рукою, щоб не заридати вголос. Вона згадала, як він завжди був для неї непохитною скелею, і тепер зрозуміла, скільки болю приховано за цією стійкістю.

— Ти виніс нас на власних плечах під дощем із куль, — продовжував Марк, закріплюючи бинт. — Командир “Альфа”, який ніколи не залишав своїх.

— І сьогодні вдруге пожалкував, що врятував Грея, — глухо промовив Каспіан. — Бо якби він загинув тоді в полоні, він би не торкнувся сьогодні Аделін...

— Але завдяки тобі живу я, — Марк нахилився до його обличчя, змушуючи Каспіана подивитися на нього. — Я до кінця життя буду тобі винним. Скількох ти врятував? Усі дихають лише тому, що в тобі сили більше, ніж у десяти інших разом узятих.

Аделін стояла за дверима, і її серце обливалося кров’ю. Вона бачила чоловіка, який вважав себе монстром і боягузом, тоді як він був святим у її очах. 

Вона хотіла зайти. Хотіла впасти перед ним на коліна, цілувати його закривавлені руки і кричати, що вона вдячна йому за кожен день свого життя, що не звинувачує ні у чому. Але ні, дівчина лише стояла, кусаючи губи до крові.

Щойно Каспіан звівся на ноги, Аделін рвучко розвернулася, намагаючись непомітно добігти до ліжка. Але різкий, обпікаючий біль, наче розпечене залізо, встромився в її живіт.

Вона охнула, відчуваючи, як під тонкою тканиною стає волого й гаряче. Ноги підкосилися, і вона почала осідати на підлогу. Каспіан, чиї рефлекси були загострені до межі, опинився поруч за долі секунди. Його здорові руки підхопили її ще до того, як вона торкнулася підлоги.

— Аделін! — він замовк, коли його пальці торкнулися її живота і відчули липку вологу.

Він миттєво поклав її на ліжко і задер край одягу. Його обличчя вмить зблідло ще сильніше, ніж після поранення. Післяопераційні шви, які ще не встигли зміцніти, розійшлися від страшної напруги. Рана почала кровоточити, забарвлюючи білу шкіру в багряний колір.

— Док! — гукнув Каспіан. — Марк!!

Марк залетів у кімнату за мить. Побачивши Аделін й криваву рану, він застиг.

— Що робити?! — голос Каспіана зривався на крик, у ньому знову зазвучав той самий відчай, що й у машині. — Зроби щось! Ти ж лікар! 

— Що з нею? В неї була операція? — Марк швидко наблизився, оглядаючи краї рани. 

— Так! — Каспіан стиснув кулаки так, що бинти на його плечі знову почали червоніти. — Ти ж військовий медик! Чому ти стоїш?!

Марк перевів важкий погляд на друга, і в його очах була гірка правда. 

— Касе, вона тобі що, мужик, який стерпить все без анестезії? 

— Боже! Що ж робити? — Каспіан повів рукою по волоссю.

— Її треба негайно везти в операційну. Тільки в лікарню, Каспіане! Зараз же! Кожна хвилина — це ризик внутрішньої кровотечі.

Аделін, ледь притомна, дивилася на Каспіана. Вона хотіла простягнути руку і торкнутися його обличчя, сказати, що чула все, що знає про його подвиг, але біль забирав усі сили.

Каспіан на мить завмер, а потім обережно, ледь дихаючи, підняв її на руки. 

— Марку, машину, — прошепотів він, і в цьому шепоті було більше страху, ніж у будь-якому його крику. — Стріляй у повітря, збивай замки, але довези нас за п'ять хвилин. Якщо вона... якщо вона не виживе, мені цей світ не потрібен.

Док миттєво змінився. Увесь його спокійний, дружній тон зник, поступившись місцем холодній професійності хірурга, який бачив сотні смертей. 

Машина Марка летіла на межі можливостей, ігноруючи всі правила. Каспіан сидів ззаду, притискаючи Аделін до себе. Він не зводив очей з її блідого обличчя.

Коли вони влетіли на територію центральної лікарні, Марк навіть не зупинявся на парковці — він вилетів прямо до входу в приймальне відділення, затиснувши сигнал.