96 Розділ

— Мав померти ти! — в один момент Вінд опинився біля Каспіана, притиснувши дуло пістолета до його скроні.

Аделін заверещала, закриваючи очі, її серце мало не вискочило з грудей від жаху.

— Ти мав померти! — прошипів Вінд, і його палець напружився на курку. — Ґаррі був мені ближче, ніж тобі, але він вибрав тебе! 

На очах Каспіана знову заграли сльози — ті самі, що й тієї ночі на траві. Він не намагався вирватися. Він дивився у шалені очі колишнього друга і брата з такою безмежною гіркотою, що здавалося, він і сам готовий прийняти цю кулю, аби тільки припинити цей кошмар.

— Він любив тебе, Вінде... — прошепотів Каспіан, і його голос зламався. — А ти вбив його.

— Я не вбивав! Це ти вбив! Ти! — закричав Вінд, і його обличчя перекосилося від божевільного оскалу. Він почав смикати головою, важко дихати, а його погляд став скляним і некерованим. — Це твоя провина! Ти змусив його бути там!

Він різко відсахнувся від Каспіана, засунув пістолет за пояс і вихопив із тактичних піхов довгий ніж із зазубринами. Його рухи стали рваними, психіка остаточно дала збій.

— Як вирішують територію вовки? — прошипів він, перекидаючи ніж з однієї руки в іншу.

Вінд кинувся вперед. Каспіан встиг вихопити свій армійський ніж у останню секунду. Сталь об сталь ударилася з гучним скреготом. Вінд діяв хаотично, завдаючи серію швидких ударів зверху і збоку. Каспіан лише блокував, відступаючи під натиском розлюченого противника.

Вінд зробив фінт, ніби цілив у живіт, але різко змінив траєкторію і вдарив руків'ям у щелепу Каспіана. Той похитнувся, спіткнувся і важко впав на спину. Кепка злетіла з голови, а Вінд миттєво скористався цим: він навалився зверху, притискаючи Каспіана всією вагою до землі.

Він заніс ніж для фінального удару прямо в горло капітана. Каспіан перехопив його зап'ястя обома руками, а свій ніж виставив поперек, блокуючи лезо ворога.

Почалася виснажлива боротьба на виживання. Ножі зійшлися хрест-на-хрест прямо над обличчям Каспіана. Вінд тиснув щосили, його вени на шиї роздулися, з рота летіла слина, а в очах не залишилося нічого людського. Лезо Вінда повільно, міліметр за міліметром, наближалося до шиї Каспіана. Каспіан вперся ліктями в землю, його зуби були міцно зчеплені, а м'язи рук здригалися від колосальної напруги.

Аделін бачила, як сталь тремтить лише в кількох сантиметрах від шкіри Каспіана. Чути було тільки їхнє важке хрипіння та те, як зазубрини на ножах вгризаються одна в одну, намагаючись зісковзнути.

Каспіан різко закинув голову назад, збираючи всі залишки сил для останнього ривка. Коли лезо Вінда вже майже торкнулося його шкіри, він різко зігнув ноги в колінах і потужним поштовхом у живіт виштовхнув чоловіка від себе. Вінд, не очікувавши такого опору, відлетів назад і важко впав на землю, випустивши ніж.

Каспіан миттєво перекотився і, не даючи противнику оговтатися, накинувся зверху. Він притиснув Вінда до землі, занісши свій ніж для удару. Його очі горіли тією самою люттю, що й тоді, у ніч смерті Ґаррі. Він був готовий поставити крапку в цій історії прямо зараз.

— Касс! — пронизливо крикнула Аделін.

Цей крик розрізав повітря, змусивши Каспіана завмерти. Рука з ножем зупинилася за кілька сантиметрів від грудей Вінда. Чоловік важко дихав, його грудна клітка ходила ходором, а погляд повільно фокусувався на обличчі зрадника, який під ним навіть не намагався чинити опір — Вінд просто дивився в обличчя “друга” порожніми очима.

Каспіан повільно опустив ніж, але не встав. 

— Ти програв. Ти програв ще тоді, коли підняв зброю на свого брата, — додав Каспіан, відкидаючи ніж убік і нарешті підводячись на ноги.

— Я не програв, ти помиляєшся. — Посміхнувся ватажок дивлячись на Аделін. 

Каспіан перевів погляд на свою дівчинку, де знову запалали червоні цятки.

— Це моя територія.

Каспіан не думаючи рвонув вперед і закрив Аделін собою, втиснувши її в спинку стільця. Він став стіною між нею і смертю, підставивши власну спину. Він уткнувся в її плече. По її щоках текли гарячі сльози, залишаючи доріжки на брудній шкірі.

— Аделін, — прошепотів він, в цьому слові була вся та любов, яку він так довго приховував за маскою суворості. — Все буде добре.

Він чекав пострілу. Чекав болю. Він був готовий піти на той світ зараз, аби тільки вона продовжувала дихати. Але замість звуку гвинтівки пролунав гучний, знущальний сміх ватажка.

— Я пожартував, — вигукнув той, витираючи сльозу від сміху. — Ти бачив своє обличчя, Кассе? Великий Даркнайт готовий здохнути заради якоїсь дурепи! Оце так видовище!