94 Розділ

Машина вискочила на розбиту лісову дорогу. Підвіска стогнала від ударів об каміння, але Каспіан не збавляв обертів. Гілки дерев хльостали по лобовому склу, наче намагаючись його зупинити, але він лише міцніше стискав кермо, поки пальці в рукавицях не почали німіти.

Попереду, за густими ялинами, проблиснуло тьмяне світло покинутої лісопилки.

Каспіан вимкнув фари за кількасот метрів до лісопилки і завершив шлях пішки, рухаючись крізь ліс як хижак, що переслідував свою жертву. Кожен його крок був точним, ніяких сухих гілок чи лисття, дихання — рівним, а в руках він стискав зброю так, ніби вона була продовженням його власного тіла.

Він обережно і тихо важкі двері будівлі. Вони піддалися з тихим скрипом. Усередині панувала напівтемрява, запах вологої тирси та іржі.

Раптом під стелею спалахнули декілька прожекторів, боляче засліплюючи очі. У центрі залу, на старому дерев'яному стільці, сиділа Аделін. Її руки були грубо зв'язані за спиною, волосся сплутане, а на губі запеклася кров. Коли Каспіан побачив її — таку маленьку і беззахисну в цьому брудному приміщенні — у його грудях наче вибухнула наднова зірка.

Не встигнув Каспіан навіть підбігти до неї, як з тіні вийшов чоловік у чорному плащі. Він повільно поаплодував, звук його долонь змішався з холодним різким сміхом.

— Ну і чого тобі, Вінд? — голос Каспіана прозвучав так низько і страшно, що Аделін мимоволі здригнулася. 

— Чи тобі це не знати? — відповів незнайомець, зупинившись за метр від дівчини. 

— Я! Тобі потрібен я. Відпусти дівчину. — Каспіан зробив крок вперед, його палець на спусковому гачку пістолета був напружений до межі. 

— Вона моя гарантія. Здається ти вивчив ще закони любові крім фізики. Як тобі вдалося? Це ж така складна наука, я думав, тобі не під силу такі речі. — холодно парирував той.

Каспіан не зводив очей з Аделін, його серце краялося від вигляду її розбитої губи. 

— Ти вдарив її? — процідив він крізь зуби. 

— Ні, не я. Він, — незнайомець кивнув кудись за спину професора.

Ззаду почувся шурхіт. Каспіан різко обернувся, бачачи ще одну постать, що виринала з темряви з піднятою зброєю. 

— Я вб'ю тебе, — почав був Каспіан, але не встиг навіть договорити.

Різкий звук пострілу розрізав повітря. Куля, випущена Віндом із неймовірною швидкістю та точністю, влучила прямо в чоло чоловіка за його спиною. Той впав горілиць. На підлогу почала витікати темна пляма.

Каспіан, навіть не змінивши виразу обличчя, повільно повернувся до того, хто стояв перед Аделін. Він наставив пістолет прямо в обличчя ватажку. 

— Ще. Раз. — вимовив він, і цей голос був холоднішим за лід на озері. — Що тобі треба? І кажи швидко, поки я не вирішив, що твоя голова має виглядати так само, як у твого друга.