90 Розділ

Постать нахилила голову, підійшла впритул, нависаючи над Аделін так, що вона відчула холод, який виходив від його одягу. В останній момент вона вислизнула, проскочивши під його рукою, і стрімголов кинулася на кухню. Там, у світлі місяця, блиснула сталь. Схопивши ніж, вона обернулася саме тоді, коли тінь замахнулася на неї. Аделін різко викинула руку вперед. Лезо увійшло в передпліччя нападника.

Почулося шипіння, і на світлу підлогу кухні впали перші важкі краплі крові. Це дало їй секунду. Вона вибігла на вулицю, у морозну ніч, але поранений звір був швидшим. Тінь наздогнала її біля самих воріт, грубо схопивши за горло. Аделін підняло над землею, повітря перестало надходити в легені. Слідом прилетів важкий удар по обличчю — у роті з'явився присмак заліза, з розбитої губи потекла тонка цівка крові. Останнє, що вона відчула — як її жорстко кидають на заднє сидіння машини зі словами “якщо не він, тоді ти”. Двері зачинилися, двигун заревів, і чорний автомобіль зник за поворотом, лишаючи по собі лише хмару снігового пилу.

Рівно через десять хвилин на подвір’я заїхало авто Каспіана. Він поспішав. Він порушував правила, летів на червоне світло, бо його серце було не на місці. Він хотів якнайшвидше обійняти свою маленьку дівчинку, щоб вона більше не боялася.

Каспіан вийшов з машини, помітивши відчинені навстіж вхідні двері. Його обличчя вмить зблідло. 

— Аделін? — вигукнув він, вбігаючи в дім.

Погляд прикувала кров на підлозі — яскраві, агресивні плями на білій плитці. Він кинувся в свою спальню.

— Аделін! — його голос зірвався на крик, але спальня зустріла його лише розвороченим ліжком і зім’ятим килимом, який зсунувся під час боротьби.

Він схопився за голову, запускаючи пальці у волосся, наче намагаючись силою вичавити з мозку рішення. Його раціональний, холодний розум науковця зараз підвів його. Залишився лише чоловік, який не знав що робити. Тремтячими руками він вхопив телефон і набрав її номер, молячись, щоб це була помилка, щоб вона просто десь ховається, щоб він її знайшов.

Після другого гудка слухавку зняли.

— Аделін?! — вигукнув він.

— Каспіан! Каспіане, допоможи! Вони... — її голос був надривним, повним жаху. На фоні було чути шум машини. — Каспіане, я в машині, вони мене... — вона скрикнула.

— Заткнися, дівчисько, дай сюди! — процідив крізь зуби чужий, спотворений бас, який Каспіан одразу впізнав.

— Якщо ти хоч пальцем її торкнешся, — проричав Каспіан у трубку, і його голос став низьким і страшним.  — я всю душу з тебе витрясу. Ти чуєш мене?!

У відповідь пролунав короткий холодний сміх і коротке:

— Спочатку спробуй знайти, капітане Даркнайте.

 Зв’язок обірвався. Короткі гудки впивалися в мозок Каспіана, як голки.

Він стояв посеред порожньої спальні, дивлячись на екран телефону. Його очі, зазвичай спокійні та мудрі, тепер горіли темним, первісним вогнем. Він мав повертатися у минуле, стати знову капітаном. Він мав стати хижаком, якого тоді виховали лише кулі і військова форма.

Чому він має з’явитись саме зараз?

***

Ніч була безмісячною, лише слабке світло від ліхтарів на гвинтівках. Група з чотирьох осіб рухалася вздовж бетонного паркану покинутого заводу, де утримували полонених з загону спеціального призначення.

Каспіан, на позивний “Даркнайт”, йшов першим. Він був у чорній формі, на обличчі маска, що відкривала лише очі, чонра каска. Він підняв кулак, даючи сигнал зупинитися. За ним завмерли троє бійців.

— Док і Вінд знаходяться у північному секторі, — коротко кинув Каспіан у гарнітуру приклавши палець до вуха. — Ґаррі, займаєш позицію на вишці, прикриваєш відхід. Решта — за мною.

Вони проникли всередину через технічний люк. Кожен рух був відточений: Каспіан перевіряв кути, тримаючи гвинтівку на рівні очей. Коли вони вибили двері в підвал, спалахнуло світло — спрацювала пастка.

— Контакт на дванадцяту годину! — крикнув один із бійців.

Зав’язалася перестрілка. Кулі вибивали крихти бетону зі стін. Каспіан побачив у куті Дока — його обличчя було в крові, але він був живий, він посміхався побачивши своїх братів по бою. Поруч, на підлозі, лежав непритомний Вінд.

— Забирайте їх! Швидко! — наказав Каспіан, хапаючи друга під руки. 

Бійці кинулися до Вінда, почали перерізати ланцюги. В цей момент з бічних дверей вибіг противник із гранатометом. Каспіан зреагував миттєво. Повернувся до бійця закриваючи собою, він зробив ривок вперед, виходячи на відкриту лінію вогню, щоб перекрити собою групу, яка виносила поранених, однією рукою поцілив у ціль.