89 Розділ

Вони пішли. Маєток накрила густа, майже відчутна тиша. Я зачинила важкі двері, повернула ключ і притулилася до них спиною. Тепер, коли нікого не було, шрам почав нити трохи сильніше — мабуть, реакція на стрес.

Я повернулася у вітальню, де все ще догоряв камін. Чому навіть Лея не лишилась? Самій тут ще страшніше. Я прибрала сміття з журнального столику, склала в косметичку все інше і сіла на диван, закутавшись у величезний плед, який все ще пахнув парфумами Каспіана. Стало ще більш моторошно. Величезний будинок здавався дуже тихим і мені здалось, що хтось вилізе з-під дивану і вхопить мене за ногу.

Раптом я почула дивний звук — немов на терасі хтось пройшов. Я завмерла, не дихаючи. Це міг бути просто сніг, що з’їхав з даху, але серце почало калатати в горлі.

Тиша величезного будинку почала тиснути на вуха. Кожен шурхіт здавався кроками, а кожен скрип мостини — чиїмось диханням. Я сиділа, втиснувшись у кут дивана, і не зводила очей із заскленої тераси. Раптом знову — чіткий, сухий звук, ніби підошва наступила на замерзлу гілку прямо під вікном.

Серце зробило кульбіт і застрягло десь у горлі. Руки миттєво стали крижаними. Я схопила телефон і тремтячими пальцями набрала Каспіана. Кожен гудок здавався вічністю.

— Алло? — пролунав його глибокий, спокійний голос. На фоні чути було шум відділку та чиїсь розмови. 

— Касс... мені страшно, — прошепотіла я, намагаючись не заплакати. — Тут хтось ходить.

Я почула, як він миттєво відійшов у тихіше місце. 

— Аделін, заспокойся. Це просто вітер. Будинок старий, він реагує на мороз. 

— Ні-і, Каспіане, там тінь... я бачила тінь біля вікна.

— Це дерева, маленька. Тіні від гілок на снігу через світло ліхтарів. 

— Точно? — я заплющила очі, намагаючись опанувати тремтіння. 

— Звісно. Я перевірив усі замки перед виходом. Ти в повній безпеці, обіцяю. 

— Гаразд... — я трохи видихнула. 

— Послухай мене. Йди в мою кімнату, загорнися в ковдру і спробуй заснути. Я повернуся за годину, максимум — півтори.

— Розкажеш мені про щось, як повернешся? — запитала я, чіпляючись за його голос. 

— Все, що захочеш. Хоч про зірки, хоч про фізику океану. 

— Гаразд.

Я повісила слухавку. Його впевненість трохи передалася мені, але темні кути вітальні все ще здавалися загрозливими. Я підхопила плед і майже бігом кинулася до дверей, не озираючись.

Зайшовши в його кімнату, одразу зачинила двері. Я залізла під велику ковдру, згорнувшись калачиком, і прислухалася. Будинок знову затих. Шрам нив, нагадуючи про втому, і я почала повільно проваливатися в сон, рахуючи хвилини до повороту ключа в замку.

***

Тишу розвіяв звук у вітальні. Один, другий... Серце Аделін пропустило удар, а потім забилося об ребра, наче спійманий птах. 

«Каспіан», — промайнуло в думках. Вона зірвалася з ліжка, босими ногами торкаючись холодної підлоги, і кинулася до дверей. Вона вже уявляла, як впаде в його обійми, відчує запах винограду і забуде цей нічний кошмар.

Аделін рвучко відчинила двері, готова вимовити його ім'я, але слова застрягли в горлі.

Перед нею стояв не Каспіан. Висока фігура в чорному одязі дивилась прямо на дівчину. Обличчя приховувала щільна маска, з-під якої в темряві блищали лише очі — холодні, чужі, позбавлені будь-якої людяності. Жах накотив чорною хвилею, перехоплюючи дихання. Аделін налякано скрикнула, пронизливо, відчайдушно.

Тінь зробила крок вперед, і блондинка, підкоряючись тваринному інстинкту виживання, кинулася назад. Вона захлопнула двері, впираючись у них усім тілом, пальці до болю стиснули дерево. Але з того боку почалося щось жахливе: ручка дверей шалено засіпалася, удари в полотно були такої сили, що дівчину відкинуло на підлогу. Вона почала задкувати, перебираючи руками й ногами по килиму, озираючись навколо в пошуках порятунку, але кімната перетворилася на пастку.

Двері з гуркотом відчинилися. Постать повільно зайшла всередину, її рухи були хижацькими, спокійними. Волосся Аделін розпатлалося, закриваючи очі, але крізь пасма вона бачила, як тінь насувається на неї.

— Х-хто ти? — голос дівчини зірвався на хрип. 

— Де Дарроу? — прозвучав спотворений, чужий бас, у якому відчувалася знущальна посмішка.