85 Розділ

Я мовчки похитала головою.

— Варіант другий: я сказав, що мені подобається коли ти дивишся на мене?

— Що? Ти збрехав на рахунок цього? — я примружилась.

— Не підходить, значить третій варіант, — його голос став нижчим. — Я збрехав, що буду тримати руки при собі, коли ми засинали, хоча насправді весь час хотів притиснути тебе ближче?

Я знову похитала головою, стримуючи усмішку. Каспіан зітхнув.

— Тоді я здаюся, Аделін. Скажи мені, у чому моя жахлива брехня?

— Ти вмієш бути милим, — зауважила я, проковтуючи чергову скибочку.

— Це погано? — він підняв брову.

— Ні, це добре, але я вже налаштувалася на суворого і власного чоловіка.

Каспіан коротко засміявся. 

— Обіцяю виправитися, як тільки ти повністю одужаєш. А поки що терпи мою турботу.

Я знову втупилася в нього і закрила очі.

— Ти хочеш їсти? — запитала я подивившись йому в очі.

Каспіан не відповів. Він раптом завмер і подивився на мене. Це був той самий погляд — пронизливий, важкий, він ніби зазирав мені в саму душу, вивчаючи кожен мій спогад.

— Що? Щось не так? У мене щось на обличчі? — занервувала я, мимоволі торкаючись щоки.

— Все нормально, — тихо відповів він, не відводячи очей.

— То чого ти так глянув?

— Нічого.

Він повільно провів тильною стороною руки по моїй щоці.

— Та що-о?

Лагідний Каспіан вмить зник. Він різко подався вперед, схопив мене за горло — не боляче, але владно, фіксуючи на місці — і притягнув до себе. Його губи накрили мої в жорсткому, вимогливому поцілунку. Я обожнювала цю його сторону: владну, трохи агресивну, ту, що не питає дозволу.

Але в цей самий момент ідилія розлетілася на друзки. Вхідні двері відчинилися з таким гуркотом, ніби їх вибили. До вітальні завалилася галаслива компанія, приносячи з собою запах морозу та хмари снігу на куртках.

— Ми повернулися! — крикнула Лея, струшуючи сніг прямо на килим. — Озеро — це просто космос!

Ми швидко відсторонились, але він не одразу відпустив мене, я швидко злізла і сіла поруч. Серед знайомих облич Девяна та Крістіана я побачила гостю, ту саму Клер. Вона була зовсім не такою, як я собі уявляла. Висока, з короткою стрижкою чорного кольору, що яскраво контрастував із її блідою шкірою. На ній був величезний лижний костюм, який не міг приховати її крихкої статури, а на переніссі виднілося кілька веснянок.

Найбільше вражали її очі — великі, круглі, кольору міцного чаю, які зараз з неймовірною цікавістю сканували нас із Каспіаном. Вона тримала Крістіана за руку, але її погляд був прикутий до моєї шиї, де все ще залишався слід від пальців Каспіана.

— Ой, — Клер усміхнулася, і в кутиках її очей з’явилися зморшки. — Здається, ми перервали щось набагато цікавіше за лижі.

Каспіан повільно відкинувся назад, миттєво повертаючи собі кам’яний вираз обличчя.