86 Розділ

— Я так і знав, — посміхнувся я задоволено.

Вона глянула на мене нервово.
— А якщо реально…? — запитала вона тихіше. — Якщо б він був моїм хлопцем?

— Тоді ти би вчора мене не цілувала, — я зробив крок ближче. — Коли бачила, що мені подобається.

Вона підняла очі. У них щось блиснуло. Супротив? Сором? Бажання?

Я нахилився до неї близько. Так близько, що відчув запах її волосся — теплий, солодкуватий.  — Ти би не лізла мені під одяг, — прошепотів я, — не цілувала мою шию… — Я це говорив повільно, низько, солодко. Насолоджуючись її обличчям, яке вже почервоніло від почутого. — І не продовжила б після того, як побачила, що у тебе чудово виходить вивести мене з розуму.

— Досить! — перебила вона мене різко, прикривши обличчя рукою. — Так, ви правий!

— У чому? — я не відступив. — У тому, що ти б не цілувала мене і не…

— Ну я ж попросила! 

— То що? Ти будеш зі мною зустрічатися?

— А якщо ні? — вона зробила крок назад, але дуже дрібний. Майже символічний. Наче спеціально провокувала.

— Я завтра завал тебе на лекції. Ти будеш у мене стояти всю пару іля дошки, — тихо сказав я.

Я простяг руку і взяв її за підборіддя — міцно, але акуратно, так щоб вона відчула: відступати нема куди. Її шкіра була тепла, ніжна. І вона здригнулась. Ледь-ледь, але я відчув.

І в ту ж секунду в моїй голові промайнув вчорашній момент — її долоня на моєму горлі, на животі, коли вона притягнула мене ближче. 

Вона підняла руки… Підняла повільно і я думав, що вона відштовхне мене. Але вона просто здалася. Підняла руки вгору.

— Не треба мене змушувати, — прошепотіла вона. — Я здаюсь.

І подивилася прямо мені в очі. Мене накрило хвилею тепла. Так, ніби в кімнаті стало раптом задушливо.

Я повільно провів великим пальцем по її підборіддю.

— То ти будеш зі мною зустрічатися? — я вже знав відповідь, просто хотів почути її з її вуст.

Вона ковтнула.
— Буду. Якщо вам реально на все начхати.

— Мені начхати, — повторив я повільно. — На правила. На директорів. На плітки. Але не на тебе. На тебе — чомусь не виходить.

Адель відвела погляд і тихо видихнула, наче щось важливе всередині неї нарешті стало на місце. Тільки потім знову подивилася на мене.

— Ви ж розумієте, — буркнула вона, — я тепер не зможу нормально сидіти на ваших парах.

— А я й не просив, щоб тобі було нормально, — відповів я, нахиляючись до її лиця. — Я хочу, щоб ти думала про мене.

Я нарешті відпустив її підборіддя, і вона одразу потерла місце пальцями.

— Не тисніть так, Дарроу, я тендітна дівчина.

— Не помітив. Вчора ти не здавалася тендітною, коли залізла мені під светр.

— Каспіан! — вона вдарила мене долонею по плечу. — Не згадуйте!

— Чому? Мені сподобалось.
— Мені теж… тьфу, НІ!

Я засміявся тихо, майже беззвучно, бо за дверима й далі стояли студенти, слухали кожен рух.

— Ну що, Мартон… — я підвівся. — Вітаю. Тепер ти моя дівчина.

— Ви так говорите, ніби… купили мене, — фиркнула вона, також піднімаючись.

— Та ти сама себе продала, коли почала мене вчора цілувати.

— Ще слово — і я передумаю.

— Брехня, — я підійшов ближче, так що між нами не лишилось і сантиметра, нахилився, упираючись руками в парту з обох боків від неї.