82 розділ

Він нічого не відповів, лише притиснув своє чоло до мого, важко дихаючи. 

— Я ж казав, що заберу всі твої думки. Казав, що засяду в твоїй голові так міцно, що ти не зможеш думати ні про що інше, — прошепотів він, і в його голосі проковзнула та сама знайома самовпевненість, але тепер вона була м'якою, позбавленою гостроти.

— Казав, — тихо підтвердила я, занурюючись пальцями в його волосся біля потилиці. — Не виходь звідти. Ніколи.

Каспіан ледь помітно похитав головою, не відриваючи свого погляду від мого.

— Це не в моєму праві, Аделін. Я не можу піти звідти сам, навіть якби захотів. Ти цим розпоряджаєшся. Ти тримаєш ключі від усього, що стосується мене.

Я замовкла на мить, і раптом непрохана, тривожна думка кольнула серце. Вечір був занадто ідеальним, а щастя — занадто крихким.

— А якщо нам прийдеться розлучитися? — запитала я, і мій голос здригнувся.

Каспіан миттєво напружився. Його руки на моїй спині завмерли, а погляд став гострим і проникливим.

— Що ти маєш на увазі? — його голос став нижчим, серйознішим.

— Ну... якщо будуть якісь обставини, — я намагалася підібрати слова, дивлячись, як тіні від каміна танцюють на його обличчі. — Якщо доля чи обставини складуться так, що нам прийдеться розлучитися.

Каспіан різко перехопив моє обличчя долонями, змушуючи дивитися прямо на нього. У його очах більше не було розслабленості — лише залізна рішучість і майже фанатична відданість.

— Які обставини, Аделін? Що в цьому світі може бути сильнішим за те, що я відчуваю до тебе? Що може змусити нас розлучитися? Жодні гроші, жодні зобов’язання чи чужі очікування не варті того, щоб я відпустив твою руку.

Він наблизився так близько, що наші подихи змішалися.

— Давай просто зараз домовимося, — промовив він, і кожне його слово карбувалося в повітрі. — Давай ніколи не допускати навіть думки про те, що може змусити нас це зробити. Ми самі створюємо свої обставини. І я нікому і нічому не дозволю стати між нами.

Продзвенів таймер, розрізаючи затишну напівтемряву вітальні різким звуком.

— Нарешті! Термін ув’язнення закінчився, — Каспіан з таким полегшенням зірвав із себе маску, і повернувся в своє “я” ніби зараз і не розпинався про любов.

— Не так вже й погано, — усміхнулася я, знімаючи свою і милуючись його посвіжілим обличчям. — Твоя «внутрішня сутність» тепер сяє так само, як і зовнішня.

Я дістала тюбик живильного крему для рук. Каспіан, побачивши це, спробував непомітно сховати долоні за спину, але не в мою зміну.

— Аделін, ні. Це вже за межами будь-якої конвенції про права людини, — почав він, намагаючись зберегти серйозний вигляд. — Це надлишкова гідратація епідермісу. Моя шкіра не потребує такої інтенсивної хімічної оклюзії!

— Ти казав, що дазволяєш робити з собою все що я хочу. — я перехопила його зап’ястя.

— Це виглядає як ритуал підготовки до бальзамування, — бурчав він, поки я розтирала крем по його великих долонях. — Навіщо мені цей «слизький субстрат»? Я ж не зможу навіть склянку втримати, вона просто вилетить за законами гідродинаміки!

Він спробував перехопити ініціативу, притягуючи мене ближче за талію. Його обличчя було так близько, що я бачила кожну вію. Його погляд поважнів, він повільно нахилився до моїх губ.

— Раз уже мої руки задіяні в цьому «експерименті», то рот абсолютно вільний для поцілунку... — прошепотів він.

— Зачекай, ні! Дай назад. — я намагалась перехопити його руку і одночасно відштовхувати від себе. — Дотримуйся технологічного процесу, професоре.

— Жорстока жінка, — зітхнув він, але дозволив мені закінчити масувати його пальці.

Коли з кремом було покінчено, я витягла роликовий масажер для обличчя з рожевого кварцу.

— А це що? Деструктор для залишків моєї нервової системи? — Каспіан підозріло покосився на холодний камінь. — Це схоже на знаряддя тортур.

— Це для лімфодренажу, — я почала повільно водити холодним роликом по його вилицях.

— Лімфо... що? Аделін, ти вигадуєш слова на ходу, щоб виправдати свої знущання. Це ірраціонально! Я не мав на увазі, що ти можеш робити все! — я штовхнула його на спинку, він заплющив очі, і хоча продовжував бурчати про «метафізичну безглуздість процедури», я бачила, як його плечі нарешті повністю розслабилися. — Якщо Дев зараз зайде і побачить, як ти катаєш мені каміння по обличчю, я звільнюся з університету і поїду жити в ліс до вовків.