79 розділ

— Потримай ноги. Хочу зробити кілька підходів на прес.

Я повільно підійшла, відчуваючи себе так, ніби ступаю на мінне поле. Опустившись на коліна навпроти нього, я обхопила його щиколотки руками.  Каспіан схрестив руки на потилиці й ліг на спину. 

— Готова? — запитав він, і в його очах промайнула та сама іронічна іскорка. — Дивись не відпускай, бо я можу випадково знести тебе, коли буду підійматися.

Він почав підніматися, щоразу наближаючись до мого обличчя так близько, що я відчувала жар, який виходив від його тіла. Це була справжня катування: кожен його підйом — це новий виклик, новий погляд очі в очі, від якого мені хотілося або втекти, або скоротити цю дистанцію до нуля.

Я вловила момент. Коли він почав черговий підйом, вкладаючи всю силу в ривок преса, я замість того, щоб просто тримати його ноги, трохи подалася вперед. Каспіан не встиг загальмувати й за інерцією врізався прямо в мої губи. Це був короткий, випадковий, але неймовірно гарячий контакт.

— Лисиця, — видихнув він мені прямо в рота, і на його обличчі з’явилася хитра і щира усмішка, від якої в мене всередині все переверталося.

Коли він нарешті закінчив і сів, важко дихаючи та витираючи піт з обличчя, я вирішила побачити межу його можливостей.

— Непогано, — протягнула я, обіймаючи свої коліна й дивлячись на нього знизу вгору. — Але це базовий рівень. А що ще вмієш? Ну, крім того, що підтягуватися?

Каспіан кинув на мене швидкий погляд, у якому читався виклик. 

— Хочеш шоу, Аделін?

Він підвівся, відійшов на вільне місце в центрі кімнати й без жодної підготовки, наче це було найприродніше заняття у світі, перекинувся і став на руки. Його тіло витягнулося в ідеальну вертикальну лінію. М'язи його плечей і преса, тепер повністю відкриті моєму погляду, здавалися висіченими з граніту.

Він утримував цю стійку кілька секунд, які здалися мені вічністю. Я просто застигла, забувши, що збиралася сказати наступну шпильку. Моя щелепа буквально відвисла, і я закрила рота рукою, спостерігаючи за цією ідеальною демонстрацією сили та рівноваги.

— Ну що, — промовив він, все ще перебуваючи догори ногами, і його голос звучав дивно спокійно. — Достатньо «креативно» для твого перегляду? Чи мені варто почати віджиматися на пальцях?

Він легко опустився назад на ноги, пружинисто приземлившись, і навіть не збивши дихання, подивився на мою реакцію. 

— А ти вмієш на пальцях? — я примружилася, намагаючись знайти хоча б одну тріщину в його бездоганності.

— Я вмію навіть вертикально вниз головою, — спокійно кинув він, ніби йшлося про заварювання чаю.

— Що? Чому я не бачила цього раніше?

— Бо я це в своїй кімнаті робив, — Каспіан підібрав з підлоги розкиданий одяг і попрямував до кімнати, накинувши водолазку на плече.

Я, як на прив'язі, попленталася за ним, торохтячи на ходу: 

— Тобто ти весь цей час там таємно займався акробатикою? Поки я думала, що ти перевіряєш роботи студентів чи плануєш захоплення світу, ти стояв на пальцях? Це несправедливо! Я маю право на повний доступ до всіх твоїх талантів.

Каспіан лише хмикав, не повертаючись: 

— Повний доступ надається лише за спеціальною підпискою, Аделін. І ти щойно витратила свій ліміт на сьогодні. — Він вийшов з кімнати і направився в іншу сторону.

Він зайшов у ванну кімнату, і я послідувала слідом на секунду забувшись. Каспіан обернувся. Його брови злетіли вгору, а в погляді змішалися подив і та сама іскриста небезпека. 

— Здається, ти забула залишитись за дверима, — зауважив він, завмерши з футболкою в руках.

Я на мить розгубилася. Але відступати було пізно. Я зробила крок вперед, змушуючи його відступити до самої душової кабіни.

— Так, забула… — зухвало промовила я, роблячи ще крок.

— Аделін, від мене зараз неприємно пахне, я щойно після тренування, — він виставив руку вперед, намагаючись втримати дистанцію, і зробив ще крок назад, впираючись у скло кабіни.

— Нічого, я ж з тобою якось жила три роки, — парирувала я, продовжуючи свій наступ.

— Я нормально пахну завжди, — він миттєво вирівнявся, захищаючи свою чоловічу гідність, — це тільки тепер, після…