77 розділ

— Вгадав, — відказала я з удаваним зітханням. — Твій інтелект і таємниці TJK — це приємний бонус. А от ці трицепси... Знаєш, я навіть думала написати статтю про те, як вони впливають на успішність студенток. Це ж справжня біологічна зброя.

— О, то я для тебе просто об’єкт насолоди? — він нарешті повернувся до мене впівоберта, і в його очах бігали бісики. — Значить, втсуп до універу булв лише підступним планом, щоб легально розглядати мої плечі в аудиторії?

— Саме так, професоре. Я навіть навмисно робила помилки в розрахунках, щоб ви нахилялися нижче над моїм зошитом, — я підморгнула йому, відчуваючи, як легкість знову повертається до нас. — Хоча, мушу визнати, маска панди трохи псувала твій образ «небезпечного мачо».

Каспіан хмикнув і, різко розвернувшись, повалив мене назад на подушки, нависаючи зверху. 

— Маска панди була стратегічним ходом, щоб приспати твою пильність. Але якщо тобі потрібна лише моя спина... — він нахилився до мого вуха, обпалюючи шкіру подихом, — то мені доведеться частіше ходити перед тобою в одних штанах. Просто щоб підтримувати твій інтерес до навчання.

— Обіцяєш? — прошепотіла я, відчуваючи, як посмішка сама розпливається на обличчі. — Бо інакше я подам скаргу в деканат на недостатню кількість візуальних стимулів у навчальному процесі.

Каспіан хмикнув і підвівся. 

— Ну що ж, раз я лише «об’єкт для розглядання», піду пошукаю когось, хто оцінить мою багату внутрішню сутність, — випалив він абсолютно серйозним тоном, але з тією самою іскрою в очах.

Він розвернувся і впевнено попрямував до дверей.

— Стояти! — гукнула я йому в спину, коли він уже взявся за ручку. — Накинь футболку. Не хочу, щоб ще хтось у цьому домі дивився на мого чоловіка.

Каспіан зупинився. Слово «мого» явно подіяло на нього сильніше, ніж він хотів показати — я помітила, як ледь помітно здригнулися його плечі. Він витягнув із крісла звичайну чорну футболку, натягнув її через голову і розвернувся до мене, вичікувально піднявши брову.

Я критично оглянула його і незадоволено похитала головою. 

— Ні. З довгим рукавом. Твої руки все ще лишаються відкритими.

Каспіан закотив очі, видавши звук, схожий на тихий рик, але слухняно стягнув футболку. У цей момент м’язи на його спині знову напружилися, окреслюючи кожну лінію під шкірою.

— Боже... — мимоволі прошепотіла я, відчуваючи, як серце знову збивається з ритму від цього видовища.

Каспіан завмер. Він не повернувся обличчям, але я буквально відчула його переможну посмішку. 

— Що, голову губиш, Аделін? — спитав він, продовжуючи стояти до мене спиною, ніби спеціально розтягуючи момент.

— Закрийся! — кинула я, кидаючи в нього декоративну подушку, яку він спритно перехопив у повітрі, навіть не дивлячись.

Він дістав із шафи чорну водолазку з довгим рукавом. Тканина щільно облягла його тіло, приховуючи все — від зап’ястків до самої шиї. Тепер він виглядав максимально закрито, майже як той суворий професор Дарроу, якого я побачила вперше.

Каспіан нарешті повернувся до мене, поправляючи комір. Тепер, коли все його тіло було заховане під чорною тканиною, весь акцент змістився на обличчя: на його гострі вилиці, на зелені очі та губи, які хотілося безкінечно цілувати.

— Так краще, ревнивице? — запитав він, схрестивши руки на грудях. — Тепер я достатньо забарикадований від зовнішнього світу, чи мені ще варто надягти пальто і шарф, щоб ти була спокійна?

— Так краще. Мені треба йти до себе? — запитала я, дивлячись на двері. — Якщо Дев побачить мене в твоїй футболці...

— Він уже побачив тебе в моєму ліжку вночі. Гірше вже не буде.

Він підійшов до мене, коротко, але міцно поцілував у лоб і пішов до дверей. На порозі він обернувся: 

— Тільки не кажи йому про видрів і алмази. Це наш секрет.

Я залишилася в ліжку, слухаючи, як на кухні починається справжня словесна дуель між ним і Девяном, під акомпанемент сміху Леї.

Я вийшла на кухню, відчуваючи, як босі ноги торкаються прохолодної підлоги. Його футболка звисала з моїх плечей, майже повністю закриваючи шорти. Розмови миттєво припинилися.

Дев’ян, який якраз намагався налити собі каву, на мить завмер, але швидко опанував себе. Він кивнув мені з таким виглядом, ніби мій вихід зі спальні Каспіана о дев’ятій ранку в домашньому одязі професора — це найприродніша річ у світі.