76 розділ

Каспіан нічого не відповів відразу. Він повільно відсунув широкий комір футболки, оголюючи моє плече та ключицю. Його пальці, прохолодні і трохи ширшаві, почали повільно водити по шкірі, малюючи невидимі візерунки. Потім він заговорив — його тихий бас, схожий на солодкий оксамит, заповнив увесь простір навколо.

— Хто мене тягнув за язик? Добре, слухай... — почав він, і я відчула вібрацію його грудної клітки під своєю щокою. — Ти знаєш, чому зорі мерехтять? Насправді вони світять рівно. Це просто наша атмосфера, цей шар повітря навколо Землі, такий неспокійний, що він заломлює світло. Ми бачимо їхнє тремтіння, хоча вони непохитні.

Він зробив коротку паузу, і його палець затримався в ямці між моїми ключицями.

— А ще є таке явище — "пісня льоду". В Антарктиді льодовики співають на дуже низьких частотах, які людське вухо майже не вловлює. Це звучить як гудіння величезного інструмента. Лід дихає, стискається, рухається під власною вагою...

Я затамувала подих. Його голос діяв на мене як гіпноз. Мені було байдуже, про що він говорить — про фізику, про космос чи про океан. Я просто хотіла, щоб цей звук не припинявся.

— І найдивніше, — він нахилився нижче, так що його губи майже торкалися мого вуха, — що в атомах, з яких ми складаємося, дев'яносто дев'ять відсотків — це порожнеча. Ми майже повністю зроблені з нічого. Але коли я тримаю тебе зараз, ця теорія здається мені найбільшою помилкою в науці. Бо ти — найбільш справжня і вагома річ у моєму всесвіті.

Він замовк, продовжуючи гладити моє плече.

***

Ранок почався не з будильника, а з м'якого світла, що пробивалося крізь штори, і ледь відчутного руху поруч. Я розплющила очі й не одразу зрозуміла, де перебуваю, поки не відчула запах кедра та знайомий виноград на подушці.

Я повернула голову. Каспіан уже не спав. Він лежав на боці, підперши голову рукою, і просто дивився на мене. У ранковому світлі його обличчя здавалося не таким суворим, а розтріпане після сну волосся робило його схожим на звичайну людину, а не на холодного професора.

— Доброго ранку, маленька, — прошепотів він своїм низьким ранковим голосом, від якого по моїй шкірі знову пробігли сироти.

Він нахилився і ніжно поцілував мене в плече, саме там, де вночі виводив візерунки пальцями.

— Доброго ранку, — відповіла я, натягуючи ковдру вище до носа. — Давно ти так на мене дивишся?

— Достатньо довго, щоб вивчити, як ти смішно морщиш ніс уві сні, коли тобі щось сниться.

Він усміхнувся, і я відчула, як усередині все стискається від ніжності. Але ідилію перервав різкий звук із кухні — щось металеве з гуркотом упало на підлогу, а потім пролунав голос Девяна: 

— Та де у нас ця клята кава?! Каспіане! Ти збираєшся виходити, чи мені самому вибити двері і витягнути тебе?

Каспіан важко зітхнув і закотив очі. 

— Дисципліна в цьому домі сьогодні офіційно померла, — пробурчав Каспіан, але в його голосі не було ні краплі професорської суворості.

Він сидів на краю ліжка, злегка згорбившись і намагаючись намацати ногами капці на підлозі. Його спина — широка, з ідеально вираженим рельєфом м’язів, які перекочувалися під шкірою при кожному русі — була занадто сильною спокусою. Я не втрималася. Повільно, майже невагомо, я провела кінчиком пальця вздовж його хребта, від потилиці до самої попереку.

Каспіан миттєво завмер і судомно втягнув повітря, закидаючи голову назад. Я подалася вперед і обійняла його ззаду, притиснувшись щокою до його теплої лопатки і зчепивши пальці на його грудях. Це неймовірне відчуття спокою. Відчуття «вдома», якого я не відчувала вже дуже давно.

— Ти знав, що у нас серійне кохання? — тихо запитала я, заплющивши очі. 

— Це як? — його голос пролунав низько, з легкою вібрацією, яка віддалася в моєму тілі. 

— Лея сказала, що ми як вбивці... що ми щодня вбиваємо одне одного... 

— Але не можемо зупинитися, — перебив він, закінчуючи мою думку так влучно, ніби ми читали одну книжку на двох.

Він перехопив мої руки своїми, міцно стискаючи мої долоні. 

— Ти мені подобаєшся, Каспіане, — видихнула я в його спину, раптом ставши абсолютно серйозною.

Він на мить замовк, а потім я відчула, як його плечі ледь помітно здригнулися від стриманого сміху. 

— Давай будемо відвертими, Аделін. Тобі просто подобається моя фігура і спина. Ти ж просто тащишся по накачаних хлопцях, визнай це.

Я відсторонилася на сантиметр, щоб іронічно примружитися, хоча він цього й не бачив.