74 розділ

— У маєток? — запитала я, коли він відчинив двері своєї машини.

— У маєток.

Ми сіли в машину, і Каспіан відразу витиснув газ, наче намагаючись втекти від усього світу. Салон наповнився приглушеним світлом панелі приладів, а за вікном проносилися тіні альпійських сосен.

— Ти сказав там, на паркеті... що я найпрекрасніша з усіх, кого ти коли-небудь тримав, — я вимовила це тихо, відчуваючи, як серце знову починає калатати. — Ти справді так думаєш?

Каспіан не відвів погляду від дороги, але його рука на кермі напружилася.

— Я ніколи не говорю того, чого не думаю, Аделін. Ти це знаєш.

— Тоді скажи... — я завагалася, але цікавість і ревнощі, що прокинулися після його палких обіцянок, взяли верх. — Хто та дівчина?

Він збавив швидкість, і машина плавно повернула на приватну дорогу, що вела до нашого маєтку. Каспіан мовчав кілька секунд. Нарешті він зупинив авто біля самого входу, вимкнув двигун і повернувся до мене. В салоні стало зовсім тихо.

— Нащо тобі знати? Щось зміниться?

— Так. Я почну більше ревнувати. 

— Не треба. — Він протягнув руку і торкнувся моєї щоки, злегка провівши великим пальцем по моїх губах.

— Коли я тримаю тебе… я відчуваю дещо незрозуміле. Я відчуваю все своє життя, яке нарешті набуло сенсу. Тож так, ти найпрекрасніша. Бо ти — єдина, хто зміг пробратися до самого серця.

Я дивилася в його темні очі й розуміла, що зараз мені зовсім байдуже на його минуле. Важливо було лише те, як він дивиться на мене зараз.

— Я замерзла, — прошепотіла я. 

Каспіан нічого не відповів, він просто вийшов, обійшов машину і відкрив мені двері, допомагаючи вийти.

Каспіан не став підніматися на другий поверх. Він міцно взяв мене за руку і повів у глибину першого поверху, до масивних дубових дверей своєї спальні. Щойно ми переступили поріг, він зачинив двері на замок.

У кімнаті горіло лише кілька настінних ламп, що давали тьмяне бурштинове світло. Каспіан розвернув мене до себе, одним рухом зняв свій піджак і відкинув його на крісло. Потім він зробив крок ближче, змушуючи мене відступити до стіни.

— Ти прекрасна. — сказав він, розв'язуючи краватку.

Він схилився і накрив мої губи своїми. Це було нестерпно повільно. Коли я спробувала притиснутися до нього ближче, він м’яко відсторонився, не даючи мені перейти межу.

— Касс, — видихнула я йому в шию.

— Я не можу, Аделін, — відповів він, хоча його голос здригнувся. 

Він опустився до моєї шиї, обпалюючи її гарячими губами, а потім спустився до ключиць. Я відчувала себе наелектризованою. Він тримав дистанцію: його руки лише іноді торкалися мого обличчя або волосся, поки я продовжувала вивчати його плечі та спину.

Раптом з коридору почувся гучний сміх і гуркіт вхідних дверей. 

— О-о-о, хтось забув вимкнути світло у вітальні! — пролунав голос Девяна. — А де машина Каспіана? О, вона тут!

Я різко здригнулася, намагаючись сісти. 

— Чому вони так швидко повернулися? — прошепотіла я.

Каспіан лише важко зітхнув, притиснувши чоло до мого плеча на секунду, щоб заспокоїти дихання. Він повільно підвівся, застібаючи срочку.

— Касс! Адель! Ви тут? — Дев’ян гучно постукав у двері спальні. — Ми привезли піцу! І у мене є питання щодо того вальсу! Адель, ти там? 

Я затамувала подих, дивлячись на Каспіана. Він спокійно підійшов до дверей і глянув на мене з хитрою усмішкою.

— Тобі краще сховатися за штору чи просто вдамо, що я тобі пояснював фізику? Хоча тут більше напевно біологія. — запитав він пошепки.

Дев'ян почав смикати ручку дверей. Я швидко сховалася за важку штору, затамувавши подих. Каспіан дістав телефон і зробив вигляд, що розмовляє по роботі. Він відчинив двері й вийшов у коридор.

— Чого тобі? — почула я його сухий голос. 

— Де Аделін? — запитав Дев'ян. 

— У себе, спить. Її краще не будити зараз, їй потрібен відпочинок.

Двері зачинилися. Я вийшла зі схованки й сіла на ліжко. Подивилася на себе в дзеркало: волосся розтріпане, а губи червоні та припухлі від поцілунків. Я зняла сукню, взяла з полиці футболку Каспіана й одягла її. Смарагдовий атлас залишила на стільці. Я лягла під ковдру, відчуваючи, як накочується втома. Шрам трохи нив, але біль був терпимим. Я заплющила очі й почала засинати.

Раптом світло з коридору змусило мене відкрити очі. На порозі стояв Дев'ян. Він дивився прямо на мене.