72 розділ

Дев’ян на мить завагався, але правила етикету не дозволили йому відмовити дамі. 

— О, звісно, — він востаннє кинув на мене погляд і повів Лею до паркету.

Каспіан у цей момент ледь помітно кивнув комусь у натовпі, і до Крістіана, який якраз збирався щось допити, підійшла симпатична дівчина в блакитному. Вона з легкою усмішкою щось прошепотіла йому, і Кріс, трохи здивований, але задоволений, пішов за нею в сторону танцполу.

Ми залишилися самі. Каспіан мовчки підвівся і запропонував мені руку. Ми підійшли до перил балкону, зверху спостерігаючи за парами, що кружляли в ритмі вальсу. Звідси люди здавалися кольоровими спалахами на фоні золотистого паркету.

— У цьому світі ще є такі, кому подобається класика? Вінтажність? — прошепотіла я, дивлячись на цю ідилію. — Виявляється, не всі люблять напиватися до упаду в клубах. Не всі люблять бруд цього світу. Є відсоток людей, які віддають перевагу світлу, романтиці, ніжності...

Каспіан стояв зовсім поруч, його плече торкалося мого. Він не дивився на натовп — він дивився на мій профіль. 

— Люди завжди шукають гармонію, Аделін. Просто не всі знають, де її шукати, — він зробив паузу. — Хочеш танцювати?

— Боюсь, — чесно зізналася я, згадавши про свій бандаж і про те, як ми домовилися «приховувати» стосунки.

— А хіба Лея старається не заради цього? — Каспіан ледь помітно всміхнувся, спостерігаючи, як моя подруга активно кружляє Дева на іншому кінці зали.

— Як ти дізнався? — я здивовано підняла брови.

— Це дуже помітно. Вона відводить Дева, як тільки той починає звертатися до тебе. Я теж стараюсь для нас. Дівчина, що забрала Крістіана... — він замовк, і я зрозуміла, що це теж був чийсь хитрий план. — Але я рад, що ти так стараєшся, щоб лишитися зі мною наодинці.

— Ні! Це все була її ідея, — я засміялася, ховаючи обличчя в долонях від сорому за подругу.

— Повірив, — тихо сказав він і щиро посміхнувся.

Він зробив крок до мене, і його рука знову знайшла мою талію, притягуючи ближче. Попри всі правила, попри сотні людей внизу, у цій ложі ми були абсолютно одні.

— Ходімо. Твоя подруга не пробачить нам, якщо ми пропустимо танець після всіх її зусиль. Я буду тебе тримати.

Ми повільно спускалися сходами, і кожен мій крок у смарагдовому атласі відгукувався тихим шелестом тканини. Каспіан тримав мою руку.

— Ти сьогодні джентльмен? — прошепотіла я, дивлячись на його бездоганний профіль.

— Я завжди джентльмен, Аделін, — відповів він, не збавляючи кроку.

— Ні, ти — вовк, — посміхнулася я, згадуючи його холодну рішучість і те, як він захищає своє.

Каспіан на мить зупинився на останній сходинці, повернув голову до мене, і в його темних очах промайнуло щось глибоке й майже містичне. 

— Вовки, якщо закохуються, то це раз і на все життя.

Від цих слів моє серце пропустило удар. 

"Мені це подобається", — промайнуло в думках, але я лише міцніше стиснула його лікоть.

Мелодія оркестру раптом змінилася — скрипки зазвучали вище, урочистіше. На величезний порожній паркет, залитий світлом люстр, вийшло всього три пари. Ми були однією з них. Решта гостей розступилися, утворюючи живе коло, і я відчула на собі сотні поглядів.

— А чому так мало людей? — тихо запитала я, коли ми зайняли свою позицію в центрі. — Де всі інші?

— Цей танець особливий, — прошепотів Каспіан, кладучи руку мені на талію. — Він танцюється тільки трьома парами. Це старовинна місцева традиція. На першій частині виходить пара, яку обирають глядачі — у них кидають пелюстки троянд. На другій частині — інша. А ті, хто залишаються до кінця, танцюють ще один, фінальний танець. Це вважається найвищою честю балу.

Я глянула на інші дві пари — вони виглядали дуже досвідченими й поважними. 

— Ти сподіваєшся виграти?

— Я непогано танцюю.

— Ти? Танцєш? Але я не вмію.

— Я поведу. — Каспіан притягнув мене ближче, так що я відчула гудзики його смокінга. Його погляд став настільки гострим і владним, що сумнівів не залишилося. 

Музика вибухнула першим тактом вальсу. Каспіан повів мене — легко, плавно, але неймовірно сильно. Я забула про бандаж, про пластир, про Дев’яна, який десь там у натовпі напевно вже все зрозумів. Існував тільки ритм, смарагдовий блиск моєї сукні та очі чоловіка, який щойно пообіцяв мені вірність вовка.