72 розділ

Вона не пішла. Навпаки, вона вплелася в наш простір, ніби так і треба було.

— Я Силена, вивчаю новітню історію, — вона поправила сукню, кокетливо глянувши на Дюпона, а потім знову перевела погляд на мою мокру сорочку. — Можливо, я можу допомогти вам це витерти? Тут неподалік є...

— Дякую, Силено, я впораюся сам, — спокійно перебив я, роблячи ледь помітний крок назад. — Тканина витримає, не варто турбуватися.

— Ну що ви, Каспіане, не будьте таким суворим, — вона всміхнулася, скорочуючи дистанцію. — Якраз хотіла запитати вашу думку щодо останнього симпозіуму. Ваші колеги якраз обговорювали щось цікаве, чи не так? Можна мені скласти вам компанію на кілька хвилин? Кажуть, ви не лише геній фізики, а й чудовий співрозмовник.

Марк і Мартен переглянулися з ледь помітними усмішками, явно зацікавлені цією виставою. Клара вже майстерно втягувала їх у розмову, коментуючи вечір, але її корпус все одно був розгорнутий до мене.

— Мої колеги — справді чудові співрозмовники, — відповів я ввічливо, але з тією дистанцією, яку зазвичай тримаю на іспитах. — Упевнений, вони з радістю розкажуть вам про свої здобутки. А мені все ж варто знайти серветку.

Я кивнув джентльменам, даючи зрозуміти, що залишаю «поле бою» за ними. Зайшовши до вбиральні, я кинув піджак на стійку біля дзеркала і глянув на своє відображення. Очі блищали від роздратування, а чорна сорочка лише додавала образу якоїсь небезпечної різкості. Я ввімкнув холодну воду і почав обережно затирати край плями на тканині, проклинаючи цей вечір. Благо шампанське не попало на сорочку.

Двері вбиральні різко відчинилися, і на порозі з’явився доктор Гійом — людина, чиє марнославство могло б посперечатися лише з його посередністю в молекулярній біології. Він зупинився, оглядаючи мене з цією своєю фірмовою зневажливою посмішкою.

— О, Каспіане... — протягнув він, поправляючи свій ідеальний і страшенно безсмаковий шовковий метелик. — Я чув про інцидент у залі. Який драматичний поворот. Зняти піджак посеред урочистостей... Це новий метод залучення грантів чи ти просто вирішив підіграти своїй плебейській аудиторії з соцмереж? Виглядаєш так, ніби щойно втік із дешевого нічного клубу, а не з наукового Олімпу.

Я спокійно витер руки паперовим рушником, навіть не дивлячись у його бік.

— Знаєш, Гійоме, — почав я, нарешті піднявши на нього погляд, — фізика вчить нас, що хаос — це природний стан термодинамічної системи. А от твоя спроба виглядати інтелектуалом у цьому костюмі — це справжня аномалія. Ти так турбуєшся про мій дрес-код, бо це єдина річ у цій будівлі, яку твій мозок здатен проаналізувати без помилок?

Гійом почервонів, відкривши рота, але я не дав йому вставити ні слова.

— До речі, щодо “дешевих клубів”. Твій останній звіт про протеїни нагадує мені саме такий заклад: багато шуму, яскраве світло, але всередині — порожнеча й жодного сенсу. Якщо хочеш обговорити мій стиль, зроби це після того, як твоя цитованість підніметься вище рівня похибки.

— Ти... ти просто зарозумілий грубіян, Дарроу! — вигукнув він, відступаючи.

— Ні, я просто людина, яка не витрачає вільну енергію на пусті розмови. Ходімо, Гійоме. Тобі корисно постояти поруч зі мною — може, хоч трохи моєї популярності перейде на твої сухі тези.

Ми вийшли в коридор разом. Для стороннього ока це виглядало як розмова двох колег, хоча Гійом ледь не задихався від люті. Біля входу в залу він буркнув щось про “неминуче падіння моєї репутації” і поспішив зникнути в натовпі.

Тільки-но я розвернувся, щоб піти до тераси, як від колони відокремилася тінь. Силена миттєво опинилася поруч і, перш ніж я встиг зреагувати, міцно взяла мене під руку.

— Ви такий напружений, Каспіане… Вам потрібно розслабитися. Я знаю одне тихе місце тут у готелі... Я могла б зробити вам масаж. Справжній. Ви навіть не уявляєте, наскільки мої руки можуть бути корисними.

Я зупинився і повільно, міліметр за міліметром, відсторонив її руку, розтискаючи її пальці зі свого передпліччя. Мій погляд був холоднішим за рідкий азот.

— Силено, — промовив я, вирівнюючи сорочку. — Ваша пропозиція базується на помилковому припущенні, що мій стрес має фізіологічну природу. Насправді, єдиний дискомфорт, який я зараз відчуваю — це когнітивний дисонанс від вашої нав'язливості.

— Ой, облиште ці терміни, — вона знову спробувала наблизитись, торкнувшись моїх грудей. — Просто дозвольте мені...

— Послухайте уважно, — перебив я її, дивлячись прямо в очі. — Масаж — це механічна маніпуляція м'якими тканинами для стимуляції кровообігу. Але в моєму випадку будь-який тактильний контакт із людиною протележої статі викличе лише м’язовий спазм і глибоке розчарування в сучасній освіті. Якщо ви шукаєте об’єкт для своїх... терапевтичних практик, раджу звернути увагу на доктора Гійома. У нього явно спостерігається застій у мозку, йому це допоможе більше.

— Професор Дарроу, прошу до трибуни, — пролунав голос ведучого, посилений акустикою зали. Слава Богу, мене врятували від цієї жінки.

Я поправив комір сорочки й пішов уперед. Кроки по мармуровій підлозі відбивалися відлунням. Коли я піднявся на сцену, світло софітів засліпило мене, але я змусив себе дивитися в зал. Мені вручили важку медаль — холодний метал приємно обтяжував руку — і диплом у шкіряній папці.