71 розділ

Каспіан опустив погляд на цей слід. У його очах промайнуло щось темне й первісне. Він повільно підніс келих до губ і відпив саме в тому місці, де щойно торкалися мої губи.

— Ви вмієте бути спокусливою, мадемуазель Мартон, — прошепотів він, і його голос вібрував від стриманої напруги.

Він поставив порожній келих на стіл, не зводячи з мене важкого погляду. Я підійшла ще ближче і впевнено взяла його під руку. 

Каспіан зняв із вішака моє біле пальто. Він допоміг мені одягнути його, але не поспішав прибирати руки з моїх плечей. Його долоні на мить затрималися там, вказівні пальці ледь помітно погладили ключиці, змушуючи мене здригнутися. Він нахилився до мого вуха, обпалюючи шкіру гарячим подихом:

— Сьогодні ввечері я не відпущу тебе від себе ні на крок.

Він відчинив масивні дубові двері, пропускаючи мене вперед у морозний альпійський вечір. Сніг іскрився під світлом ліхтарів, але я не відчувала холоду — рука Каспіана дбайливо підтримувала мене, я поклала руку на його передпліччя, допомагаючи йти по слизькій стежці.

Біля машини він випередив мене, відчинив дверцята й подав руку. Його пальці міцно стиснули мої.

Ми поїхали до будинку культури. В салоні панувала напружена, але солодкувата тиша. Каспіан вів машину однією рукою, а іншу переплів з моєю і поклав собі на коліно. 

Будинок культури, що ззовні зберіг чарівність старої французької архітектури, всередині перетворився на справжній різдвяний палац. Кришталеві люстри відкидали на паркет тисячі іскор, а високі ялини з штучним снігом, прикрашені декоративними свічками та срібними нитками, наповнювали повітря ароматом свята.

Як тільки ми переступили поріг, стало зрозуміло, що статус Каспіана та Девяна тут добре відомий. Адміністратор у лівреї миттєво впізнав їх, розпливаючись у шанобливій посмішці, і, оминувши загальний натовп, провів нашу компанію до тихого балкону, куди вхід був явно обмеженний. Це була затишна зона з важкими оксамитовими багряними шторами, звідки відкривався ідеальний вид на бальну залу, але ми залишалися напівприхованими від допитливих очей.

Друзі сіли за масивний стіл, застелений білосніжною скатертиною. Каспіан сів поруч зі мною, зберігаючи бездоганну поставу та офіційний вигляд.

— Напої для дам? — запитав Дев’ян, розслаблено відкинувшись на спинку стільця.

Поки Лея захоплено обирала коктейль, а Крістіан вивчав карту вин, Каспіан повільно опустив руку під стіл. Він діяв так природно, ніби просто поправляв манжет смокінга, але його долоня впевнено лягла на моє коліно.

Я здригнулася, відчувши жар його руки крізь тонку атласну тканину смарагдової сукні і по руках пробіглись сирітки, що він помітив. Його пальці повільно рушили вгору по моїй нозі.

Каспіан у цей час спокійно підтримував бесіду з Девом про місцеву архітектуру. Його голос був рівним, обличчя — непроникним, як маска професора на іспиті. Але під столом його рука продовжувала свій повільний, зводячи з розуму шлях. Він знайшов мою долоню, що лежала на колінах, і переплів наші пальці, міцно стиснувши їх.

Я відчула, як щоки починають палахкотіти. Я зробила вигляд, що дуже зацікавилася музикою оркестру, але насправді кожна клітина мого тіла була зосереджена на тому місці, де його шкіра торкалася моєї. 

— Аделін, ти з нами? — Лея підозріло примружилася, помітивши мій розсіяний погляд.

— Так... — я швидко взяла склянку з водою вільною рукою. — Просто музика... дуже гарна.

Каспіан ледь помітно стиснув мою руку сильніше, і я побачила, як у кутиках його очей з’явилися ледь вловимі зморшки від прихованої посмішки. Він знав, як сильно він на мене впливає.

Оркестр розмістився на невеликому підвищенні, задрапірованому оксамитом. Тут не було агресивних басів чи вогнів, що сліплять очі, як у нічних клубах. Замість цього залу наповнювали живі, теплі звуки скрипок та віолончелей. Музика була спокійною, на лад новорічних казок: знайомі класичні мотиви перепліталися з м’яким джазовим аранжуванням, створюючи атмосферу, де кожен звук здавався кришталевим.

— Аделін... — почав Дев’ян, уже роблячи рух у мій бік.

— Деве, я б дуже хотіла з тобою потанцювати! — раптом випалила Лея, підводячись так стрімко, що ледь не зачепила келих.