70 розділ

— Це жахливо, — я притиснула долоню до живота, де під тонкою тканиною вгадувався контур медичного пластиру. — Я почуваюся поламаною лялькою. Цей пластир, цей розріз... Каспіан побачить це і подумає про лікарню, а не про те, що я красива.

— Нічого подібного! Навіть не думай так! — Лея рішуче підійшла і міцно обійняла мене за плечі. — Ти що це тут надумала? Ти — гарна, ти сильна, і ти сьогодні неймовірна. Ми просто одягнемо бандаж, його якраз не буде видно, виріз ззаду не такий великий. Я зроблю тобі відпадні локони й макіяж. Ти будеш виглядати як справжня принцеса. Один танець точно не зашкодить.

Вона посадила мене в крісло, і почалася магія. Лея майстерно накручувала пасмо за пасмом, створюючи каскад золотавих локонів, як на фото, що ми обрали. 

— Як це? Любити когось? — спитала подруга.

— Це схоже на політ у небі. Саме наше кохання виглядає як переслідування одне одного. Ми летимо в небі, можемо впасти в будь-який момент і розбитися об землю. Поривами вітру нас відштовхує одне від одного і зводить назад. Ми намагаємось вхопитись одне за одного. Коли це виходить ми не хочемо відпускати одне одного, але вітер іноді сильніший. 

— Але кохання сильніше за будь який шторм? 

— Так, але не наше. Каспіан сказав що він кохає до болю. Його кохання приносить біль і насолоду одночасно. 

— Ти маньячка. 

— Зустрінеш свою людину — зрозумієш. 

— У вас серійне кохання. 

— Чому це? 

— Бо ви вбиваєте одне одного цими почуттями, а потім знову воскрешаєте, щоб почати все спочатку. Це як нескінченний цикл: ви не можете бути разом спокійно, але й нарізно вам не дихається. — Вона вплела в моє волосся витончену прикрасу з перлинами та смарагдовими кристалами, яка сяяла в світлі ламп. 

І правда, ми вбиваємо одне одного, але мені подобається розчинятися в цьому чоловікові. З ним я щаслива, а без нього я розіб’юсь швидше. Подивимось, що з цього вийде. 

Потім був макіяж: глибокі тіні, що робили погляд загадковим, і та сама винна помада. Коли я закінчила допомагати з образом їй, ми нарешті були готові.

Ми вийшли з кімнати і почали повільно спускатися сходами. У вітальні панувала тиша, яку порушувало лише потріскування дров у каміні. Троє чоловіків у чорних смокінгах стояли біля підніжжя, і в момент нашої появи вони синхронно замовкли.

Каспіан стояв трохи осторонь. Смокінг сидів на ньому так бездоганно, ніби він народився в ньому. Коли він підняв голову і побачив мене в смарагдовій сукні, з цією зачіскою і вогнем у погляді, його рука, що тримала келих, на мить здригнулася. Він дивився так пильно, ніби намагався запам'ятати кожен міліметр мого образу.

Дев’ян, оговтавшись першим, зробив крок вперед. Його обличчя просяяло. 

— Аделін, ти... у мене просто немає слів. Дозволиш? — він елегантно запропонував мені свою руку, збираючись вести до машини.

Але Лея, пам’ятаючи нашу розмову в магазині, діяла блискавично. 

— Ой, Деве, мені якраз потрібна твоя допомога з сумкою! — вона перехопила його руку, буквально вчепившись у нього, і почала відтягувати до виходу. — Крістіане, не стій як стовп, допоможи нам з дверима!

Кріс, спантеличений напором сестри, пішов за ними. За секунду вхідні двері зачинилися, і ми з Каспіаном залишилися в будинку самі.

Каспіан повільно підійшов до сходів, де я досі просто стояла. Він не пропонував руку — він просто стояв і дивився, на мене.

— Ти казала, приховувати стосунки — це важко, — він ледь облиав губи. — Але знати, що я не можу тебе зараз поцілувати, хоча всередині все кричить про зворотне... ось що насправді нестерпно, Аделін.

Він провів кінчиками пальців по моїй оголеній руці.

— Ми запізнимося, професоре, — прошепотіла я, хоча мені зовсім не хотілося йти.

— Нехай. — відповів він, нахиляючись до мого вуха.

Каспіан не зводив з мене очей. Його погляд повільно ковзав по смарагдовому атласу, затримуючись на відкритих плечах і піднімаючись до зачіски з перлинами. Я зробила крок до нього, відчуваючи, як високі підбори додають мені впевненості.

Він тримав келих із недопитим вином. Не розриваючи зорового контакту, я м’яко вихопила скло з його пальців. Мої нігті ледь відчутно дряпнули його шкіру, і я помітила, як на його шиї смикнувся кадик. Я зробила повільний ковток, дивлячись йому прямо в зіниці, і поставила келих назад у його руку, залишивши на склі чіткий відбиток винної помади.