69 розділ

— Ого... — нарешті видихнула вона. — Адель, якщо він побачить тебе в цьому... я не впевнена, що ви взагалі доїдете до балу. Він просто розверне машину назад до маєтку.

— Ти думаєш, не занадто сміливо? — я покрутилася перед дзеркалом, відчуваючи прохолоду тканини на шкірі.

— Це ідеально. Це «тиха розкіш» з гучним підтекстом, — Лея підійшла ближче, поправляючи мені волосся. — Бери її. А я візьму ту чорну з відкритими плечима. Будемо як дві фатальні жінки.

Ми купили ще шпильки на неймовірних підборах, я сподівалася, що Каспіан знову не почне лекцію про мою реабілітацію, декілька прикрас та нову помаду — цього разу ще темнішу, майже винну.

— Слухай, — сказала Лея, коли ми вже йшли до парковки, навантажені пакетами, — а що ми скажемо Крісу і Деву? Чому ми поїхали на машині Дарроу?

— Скажемо, що у нього найкраща підвіска для гірських доріг, — усміхнулася я, ховаючи ключі в сумочку. — І що він, як справжній джентльмен-викладач, просто не міг відмовити бідним студенткам.

— Ну-ну, — хмикнула Лея. — Головне, щоб цей «джентльмен» не видав себе першим поглядом, коли побачить розріз на твоїй спідниці.

Лея підморгнула мені так хитро, що я зрозуміла: конспірація під загрозою.

— То ви зустрічаєтесь. — вона сказала це так буденно, ніби казала про погоду, але очі її горіли цікавістю.

— Ну, не те щоб... — почала я, намагаючись врятувати ситуацію.

— Аделін, я не питала, я факт сказала. У нього на обличчі було написано не «допомога студентці», а «це моя жінка, і я готовий вибити зуби будь-кому, хто підійде ближче».

Я важко зітхнула, зрозумівши, що відпиратися марно. 

— Так, зустрічаємось. Але ми це приховуємо! Лею, він викладач, я студентка... Уяви, що подумають люди, що скажуть в університеті. Це може зруйнувати його кар'єру і репутацію. Коротше, це секрет. Глибокий. Чорний. Секрет.

— Зрозуміла! — Лея азартно ляснула в долоні. — Буду зводити вас і відштовхувати Дев'яна.

— Ні! — я аж зупинилася посеред парковки. — Лея, якщо ти почнеш мене ганьбити, я просто втечу додому пішки через гори! Ніякого «зведення»!

Але вона мене вже не слухала. В її очах розгортався сценарій низькобюджетної романтичної комедії. 

— О! Так! Я штовхну твого професора прямо в твої обійми на балу. А ще підкладу тобі підніжку, коли проходитимеш повз, щоб він тебе спіймав. А Крістіан... о, Крістіан потримає Дева десь у кладовці, поки ви будете танцювати свій секретний танець!

— Лея, ти мене лякаєш, якщо ти підставиш мені підніжку, я знову загримлю в лікарню. — я прискорила крок до машини. — Будь ласка, просто поводься природно. Ніяких кладовок, ніяких обіймів. Каспіан — людина логіки, він твоїх “зведень” не оцінить, він просто почне вираховувати кут мого падіння!

— От бачиш, ви ідеальна пара! — реготала вона, закидаючи пакети на заднє сидіння. — Він буде рахувати, а ти — сяяти. Все, їдемо готуватися. Сьогодні ввечері ми зробимо так, щоб у професора Дарроу стався інфаркт.

— Ти хочеш вбити мого хлопця? — насупилась я.

Ми повернулися до маєтку, коли сонце вже почало ховатися за гострі піки Альп. У будинку панувала дивна тиша. Дев’ян, здається, нарешті відійшов від вчорашнього сорому і тепер голосно вмикав музику десь у себе в кімнаті. Чоловіки з’їздили за смокінгами, але ми з подругою уявляли, що вони однакові і ми підемо на бал з братами близюками. 

Я побачила Каспіана лише мить — він стояв на терасі з чашкою кави, дивлячись на гори. Коли він почув звук своєї машини — обернувся. Побачивши наші численні пакети, він ледь помітно всміхнувся кутиком губ, але залишився на місці.

— Дві години до виходу, — крикнула Лея, тягнучи мене за руку на другий поверх. — Адель, готуй свою зброю!

Каспіан підняв брову, але я вже зникла за поворотом, лише встигнувши помахати йому рукою. 

Кімната наповнилася ароматом лаку для волосся та парфумів. Лея акуратно допомагала мені застебнути блискавку на смарагдовому атласі, намагаючись не зачепити чутливу шкіру.

— А сильно болить? 

— Вже майже ні, — я посміхнулася, але, глянувши у дзеркало, враз зблідла. — Я не піду.

Лея різко обернулася, ледь не впустивши гребінець. 

— В якому сенсі?