67 розділ

Коли він забіг назад, тремтячи від холоду, Лея кинула в нього плед. 

— Це було епічно! — вигукнула вона.

— Моя черга! — цокотів зубами Дев, хапаючи пляшку. Він крутнув її з такою люттю, що вона ледь не вилетіла зі столу. Горлечко зупинилося на Каспіані і той відвернувся від Дев’яна.

Той зловісно розплився в посмішці. 

— Ну що, професоре... Дія? 

— Дія, — коротко відповів Каспіан, хоча по його обличчю було видно, що він уже про це шкодує.

— Ти маєш підкотити до Леї, найбільш гарно, як вієш. 

Всі погляди знову схрестилися подузі. Лея прикрила рот рукою, стримуючи смішок. Крістіан просто зацікавлено спостерігав.

— Ні, я проти. — озвався Касс. 

— Ти не можеш відмовитись! — Крикнув Дев. 

— Я теж проти. Нехай підкатує до Аделін.

Каспіан підвівся. Повільно, виважено. Він підійшов до мене, і я побачила в його очах те, що було приховано від інших — глибоке задоволення від того, що “він не може відмовитись”.

— Що ж правила є правила, — промовив він.

Він схилився до мене, але замість того, щоб дивитися в очі, він м'яко відвів моє волосся з одного плеча на інше. Його пальці, холодні й упевнені, обережно обхопили мою шию, нахиляючи мою голову трохи вбік.

— Вибачте, — прошепотів він, від його низького голосу в мене закотились очі. — Я весь вечір спостерігав за вами з свого місця і ніяк не міг зрозуміти, як ви можете так спокійно пити свій напій, коли в цій кімнаті через вас стає так мало кисню?

Я затамувала подих.

— Мені здалося, що ви шукаєте привід піти, — продовжував він, переходячи на напівшепіт, від якого по всьому тілу розсипалися іскри. — Тож я вирішив запропонувати вам кращий варіант. Ходімо зі мною прямо зараз. Я покажу вам зорі, розкажу про планети…

— Щоб тебе, Каспіане, зупинись! — Дев вигукнув це так, ніби його щойно вдарило струмом. — Ми просили підкат, а не прелюдію до фільму! У нас тут взагалі-то цивілізована вечірка!

Лея, здається, взагалі забула, як дихати, а Крістіан лише мовчки відвів погляд, ніби відчуваючи себе зайвим у цьому моменті. Каспіан нарешті відсторонився, але не відразу — він ще секунду затримав руку на моїй щоці, дивлячись на мене так, ніби ми справді щойно познайомилися і він щойно вкрав мою душу.

— Ну що, Аделін? — запитав він уже своїм звичним, але трохи охриплим голосом. — Ваша подруга задоволена моєю «дією»?

Я зібрала в кулак залишки самовладання, хоча всередині все палало. Коли він відсторонився, я вставила в погляд стільки іронії, скільки змогла знайти.

— Непогано для новачка, — кинула я, ледь помітно посміхнувшись кутиком губ. — Але над технікою ще треба попрацювати. Можливо, в наступний раз вам пощастить більше, місьє.

— В наступний раз, — протягнув він. — я постараюсь краще. 

Я злегка відштовхнула його руку від свого плеча і, не озираючись, впевненим кроком попрямувала до сходів. Спиною я відчувала його приголомшений погляд і те, як за столом запала мертва тиша. Вже на першій сходинці я почула суворий голос Леї:

— Це було занадто. Іди вибачайся.

Він завмер на секунду — я бачила, я знала: він зважує свої шанси. А потім почула його важкі, впевнені кроки за спиною. Я прискорилася, але Дарроу наздогнав мене якраз тоді, коли ми завернули за кут другого поверху, подалі від цікавих очей друзів.

— То як, «над технікою треба попрацювати»? — перепитав Каспіан, і в його голосі більше не було професорської стриманості, лише зухвала насмішка. Він зробив крок, змушуючи мене знову відступити. 

— Можливо, ти просто злякалася, Аделін? Злякалася, що цей “новачок” зайшов занадто далеко?

— Злякалася? — я видала короткий смішок. Я відступила ще на крок, відчуваючи спиною прохолоду стіни вже зовсім поруч із дверима кімнати. — Просто твій виступ був дещо перебільшеним. Тобі не здається, що ти занадто вжився в роль?

Каспіан не зупинився. Він підійшов упритул, змушуючи мене закинути голову, щоб бачити його обличчя. Його рука злетіла вгору, але замість того, щоб торкнутися мене, він просто вперся долонею в стіну над моїм плечем, нависаючи зверху.

— А я не грав, — він прошепотів це так тихо, що я більше відчула вібрацію його голосу, ніж почула слова. — Роль незнайомця — це зручно. 

Я відчула, як він повільно нахиляється. Я спробувала знову відступити вбік, до самих дверей, але він миттєво перекрив мені шлях другою рукою, замикаючи в пастку.