65 розділ

Вечеря пройшла в дивному вакуумі. Дев намагався жартувати, я механічно жувала піцу, а Каспіан залишався втіленням крижаного спокою. Коли з їжею було покінчено, я скористалася першою ж нагодою, щоб вислизнути під приводом «привести себе до ладу». 

Тепла вода трохи втихомирила пульс. Я закрила кран і тільки-но збиралася потягнутися за рушником, як у дверях з'явився Каспіан. Він притулився до лутки, загорожуючи собою весь вихід. Від несподіванки серце пішло в п’яти.

— Налякав... — видихнула я, але він не дав мені договорити.

Він зробив крок вперед, скорочуючи дистанцію до нуля, і притиснув мене до стіни. Холодний кахль за спиною і його гаряче тіло навпроти — цей контраст змушував дихання зупинятися. Каспіан все ще був із закоченими рукавами, і я, не втримавшись, провела пальцями по його передпліччю, злегка відкотивши край светра вище.

— Тільки я можу дивитись на твої сильні руки, — прошепотіла я, відчуваючи, як під моїми пальцями напружилися його м'язи.

Він нічого не відповів, лише повільно заправив пасмо мого волосся за вухо. Потім він взяв моє обличчя у свої долоні — вони були великими, теплими й пахли димом від каміна. Його погляд став важким, він почав нахилятися до моїх губ...

Але раптом у коридорі почулися важкі кроки й приглушений сміх Крістіана. Ми відсахнулися одне від одного за частку секунди. Коли двері відчинилися, Каспіан уже стояв біля високої полиці, спокійно простягаючи мені чистий рушник.

— Тримайте, мадемуазель Мартон. 

— Наступного разу кладіть їх ближче, щоб не доводилося кликати на допомогу, — сказала я з докіром.

Я швидко вислизнула з вбиральні й повернулася до вітальні, де всі вже обговорювали плани.

— Я тут подивилася в буклеті, — почала Лея. — тут завтра буде передріздвяний бал у селищі! Це так круто, нам обов’язково треба сходити!

— Який ще бал? Леє, ти з якого століття випірнула? — Крістіан розвалився в кріслі, крутячи в руках телефон. — Може, ще карету замовимо?

— А мені подобається! — заступилася за подругу я. — Це ж романтично! Танці, сукні, музика... Треба сходити!

Дев’ян, який якраз розливав колу, глянув на Каспіана, що саме заходив до кімнати. 

— Що скажеш, Кассе? Підемо дивитися, як дівчата кружляють у вальсі?

Каспіан сів у крісло навпроти, по-господарськи закинувши ногу на ногу. 

— Мені все одно. Якщо дівчата хочуть, то чому б і ні? — він зробив паузу, і його погляд став суворим. — Але хочу нагадати, що в когось нещодавно була операція. Танці до ранку скасовуються.

— Ви можете перестати мені про це нагадувати?! — обурилася я, кидаючи в нього декоративну подушку з дивана. — Я почуваюся чудово!

Каспіан легко перехопив подушку однією рукою, навіть не ворухнувшись, і в його очах промайнула та сама іскра, що й у вбиральні.

— Подивимось на твій стан завтра, — спокійно відповів він.

Крістіан з виглядом тріумфатора виставив на стіл пляшку міцного алкоголю, наче це був не напій, а кубок переможця. Не чекаючи нікого, він налив собі повну чарку і перекинув її одним залпом, гучно стукнувши склом об дерево.

— Я пас, — коротко кинув Каспіан, навіть не поглянувши в бік пляшки. Він продовжував спокійно тримати келих із червоним вином, який на фоні “перформансу” Крістіана виглядав як втілення аристократизму.

— Ні, ніхто не відмовляється! — вигукнула Лея, присуваючи чарку ближче до професора. — У нас тут демократія!

Каспіан зітхнув, переводячи погляд на мене. В його очах читалося: “Врятуй мене від цього балагану”. 

— Мартон, будьте добрі, врозумійте свою подругу, — сказав він, навмисно виділяючи моє прізвище.

Я підперла підборіддя рукою і подивилася на нього з викликом. Мені шалено хотілося побачити, як цей ідеальний чоловік хоча б на вечір втратить свою залізну поведінку.

— А чого це? Не відмовляйтесь! — піддражнила я. — Чи великий Каспіан Дарроу боїться? Боїться, що після однієї чарки його імідж постріждає?

У кімнаті на мить стало тихо. Дев’ян навіть перестав жувати піцу, очікуючи вибуху. Каспіан повільно повернув голову до мене. Його погляд став гострим, зацікавленим, він підняв одну брову, ніби приймаючи мій виклик.