64 розділ

Дев’ян обережно взяв одну, зелену кулю, і подав мені.

— Тримай. Ти вибираєш місце.

— А чому я?

— Бо в тебе хороший смак. Я бачив твою куртку. Це аргумент.

Ми обидва тягнулися до однієї й тієї ж гілки. Його рука торкнулась моєї. Він не відвів на відміну від мене. 

— Холодні руки, — сказав Дев і поглянув на мене трохи довше, ніж зазвичай.

— Я… завжди мерзну.

— Ммм. Тоді буду гріти, — він сказав це просто, як констатацію факту, але мені захотілося втекти від нього подалі. Дев був схожий на того, хто вештається з дівчатами при першій ліпшій можливості.
 

За вікном падав сніг, у домі мерехтіли гірлянди. Хлопці вже пішли до кухні, чулися їхні голоси.
Ми залишилися з Леєю удвох у вітальні перед напів прикрашеною ялинкою.

— Тобі тут… подобається? — тихо запитала подруга.

Я кивнула.

— Тут тепло. І… не так самотньо.

Лея присіла, щоб дістати одну іграшку, і підняла очі на мене знизу.

— Я рада, що ти поїхала з нами.

Мені стало так дивно, легко… і трохи хвилююче. Наче хтось вперше за довгий час побачив мене не як тягар, не як проблему, а просто — людину. Я хотіла щось відповісти — але в залу різко вбіг Дев:

— АВАРІЯ! Кріс випадково зламав ніжку стола! Йдіть сюди, бо він зараз зламає і другий!

Хотілося впасти в ліжко і заснути. Саме це я і зробила. Пішла в кімнату, яку обрала і лягла. Відкрила чат з Каспіаном. Може написати? Може зараз сказати, що я не правильно сформулювала свою думку? Хоча, як це можливе, коли я його вдарила? Як він зараз, не боляче? Я заснула з відкритим чатом. 

Наступний день промайнув швидко й шумно. Зранку ми прокинулись раніше, але вставати зовсім не хотілося, і одразу взялися до справ: хтось шукав рецепти, хтось вимірював, де ставити додатковий стіл, хтось перевіряв, чи вистачить посуду. Лея командувала нами так, ніби готувала президентський банкет, Крістіан бурчав на кожну дрібницю, Дев усе робив першим, аби тільки вона не гримнула на нього, а я ходила з блокнотом і списком, намагаючись не загубитись у всій цій суматосі.