63 Розділ

— Він наздоганяє! — кричала Лея. 

Дев’ян справді вирівнявся з нами. На секунду я побачила його обличчя через скло — він сміявся, азартно щось вигукуючи Крістіану через вікно. Каспіан кинув на нього один короткий погляд, сповнений такої впевненої переваги, що мені самій стало жарко.

— Тримайтеся, — коротко кинув він.

За п’ятсот метрів до величезного розлогого дуба, що стояв як самотній велетень біля дороги, Каспіан витиснув із машини все. Це було схоже на політ. Ми пролетіли повз Дева так швидко, що його машина здалася нерухомою.

Коли ми зі свистом шин перетнули умовну лінію біля дерева, Каспіан почав плавно гальмувати. Машина Дева зупинилася на кілька секунд пізніше, піднявши хмару пилу на обочині.

Каспіан вимкнув зв'язок, відкинувся на сидіння і вперше за гонку подивився на мене через дзеркало. У його погляді було стільки прихованого тріумфу і вогню, що я ледь не кинулась до нього.

Дев вискочив зі своєї машини, розмахуючи руками. 

— Це було нечесно! У тебе двигун потужніший!

— У мене мізки кращі, — відповів Каспіан, відкриваючи вікно під наші з Леєю захоплені вигуки.

Каспіан знову завів двигун, і ми плавно повернулися на трасу. Його рука тепер лежала на кермі розслаблено.

— А навіщо ви подзвонили йому перед стартом? — запитала я, спостерігаючи за його профілем.

— Якщо перегони дружні, то треба тримати зв'язок і попередити у разі небезпеки попереду, або вчасно зупинити гру, — спокійно пояснив він, не відриваючи погляду від дороги. — А якщо професійні, зв'язок є тільки з твоїм інженером у піт-лейні. Ми ж не професіонали, Аделін. — він на мить глянув на мене через дзеркало і ледь помітно підмигнув.

Що далі ми просувалися на південь, то сильніше змінювався краєвид. Сірі паризькі автобани поступилися місцем серпантинам, які закручувалися в тугі вузли між скелями. Сонце почало сідати, забарвлюючи засніжені верхівки гір у ніжно-рожевий та мідний кольори. Обабіч дороги з'явилися густі хвойні ліси, лапи яких були важко завалені білим снігом.

В салоні стало тихіше. Навіть Лея, яка зазвичай не замовкала, припала до вікна, розглядаючи краєвиди. Каспіан ввімкнув обігрів на повну, і в машині стало затишно, як у маленькій фортеці посеред льодового королівства.

— Ми під'їжджаємо, — сказав Каспіан, коли ми звернули на приватну дорогу, розчищену від снігу лише наполовину.