61 Розділ

— Іди до своєподібних! — скомандувала вона.

— Це кого? — Крістіан розгублено зупинився.

— Чоловіків! — Лея махнула рукою в бік Каспіана та Дева. — Йди, обговорюйте свої залізяки, цифри чи що ви там ще робите. Дай нам пообговорювати своє. Не заважай жіночій раді.

Крістіан зітхнув, закотив очі й поплівся до “серйозної компанії”. Я бачила, як він підійшов до Каспіана, який у цей момент якраз щось жорстко вичитував Деву. Дарроу на мить відвів погляд від свого опонента, ковзнув ним по мені — швидкий, але такий уважний погляд — і знову повернувся до справи.

— Так ось, — Лея притягнула мене ближче до стенда з парфумами. — Кажи правду. Що за “Мартон”? Він на тебе так дивиться в дзеркало, ніби хоче зжерти. Атмосфера в салоні була така, що я ледь не задихнулася.

Я зробила вигляд, що дуже зацікавилася флаконом парфумів, щоб приховати рум'янець. 

— Тобі здалося, Лей. Він просто дуже відповідальний викладач. А на рахунок “зжерти”, я не сдала йому лабораторну.

— Ага, і пальто тобі поправляв біля під’їзду теж “відповідально”? Аделін, викладачі так не поправляють комірці своїм студенткам.

Я глянула через скло вітрини на Каспіана. Він стояв до нас спиною. Я хотіла його обійняти. З розбігу скочити на нього, щоб він утримав мене на руках.

Подруга відставила тестер парфумів і уважно подивилася на мене. 

— Мадемуазель, ти хоч знаєш, як я хвилювалася, коли ти просто зникла з радарів і не відповідала на дзвінки?

Я винувато опустила очі. Весь цей час у лікарні, а потім удома, я ніби жила в якомусь вакуумі. Зовнішній світ перестав для мене існувати, і я навіть не помітила, як це сталося.

Каспіан справді зайняв собою все. Він був у кожній моїй думці, у кожному спогаді про те, як він дивився на мене чи торкався моєї руки. Я так сильно зосередилася на ньому і на тому, що між нами відбувається, що в моїй голові просто не лишилося місця ні для чого іншого.

Мені стало по-справжньому соромно. Поки я цілодобово прокручувала в пам’яті наші розмови, я зовсім забула про подругу. Людина, яка хвилювалася за мене, писала і чекала, просто вилетіла в мене з голови. Це було егоїстично і неправильно. Я настільки розчинилася в почуттях до цього чоловіка, що моє звичайне життя з його обов’язками та друзями просто відійшло на задній план, і тепер я почувалася винною за цю байдужість.

— Вибач, Лей. Все було так заплутано...

— Та я розумію, — зітхнула вона, поправляючи свій шарф. — Але маю тобі сказати новини з “землі”. Поки ти була на своїй таємничій реабілітації, твоє місце в магазині вже зайняла інша дівчина. Адміністратор чекав два дні, а потім просто взяв когось іншого. Так що, подруго, ти офіційно безробітна.

Ця новина вколола мене неприємною реальністю. Я відчула, як настрій трохи поповз униз. 

— Це очікувано.

У цей момент до нас підійшли чоловіки. Каспіан, мабуть, відчув зміну в моєму обличчі, бо його погляд миттєво став гострішим. Він зупинився поруч, і хоча ми домовилися “приховувати”, він став так близько, що я відчувала тепло його руки.

— Щось сталося? — запитав він, дивлячись на мене, а не на Лею.

— Нічого особливого, — я спробувала посміхнутися. — Просто дізналася, що мене звільнили.

Каспіан навіть не здивувався. Він лише злегка нахилив голову. 

— Це було очікувано, враховуючи обставини. 

— А чому ви однаковими словами розмовляєте? — спитала Лея. Ми з Кассом переглянулаися і я швидко перевела тему:

— Але мені потрібні гроші, місьє Дарроу. 

Дев’ян, який стояв за спиною професора, весело втрутився: 

— Ой, та кинь! Гроші — це папір. Тим паче, у тебе тепер є ціла банда друзів, які везуть тебе в гори. Проблеми будемо вирішувати після глінтвейну.

Каспіан кинув на Дева такий погляд, що той одразу замовк і почав дуже уважно вивчати стелю торгівельного центру. Потім професор знову повернувся до мене.

— Не забивай собі голову нісенітницями. Гроші — це не головне в житті. Ми це обговоримо пізніше. А зараз — купуйте все, що вам потрібно для поїздки, і вирушаємо.

Він непомітно для інших торкнувся своїм пальцем мого мізинчика і я стаснула його.

Коли всі розвернулися, Каспіан нахилився до мого вуха так близько, що я відчула жар його подиху.

— Аделін, — прошепотів він із тією самою ледь помітною усмішкою, від якої в мене зазвичай німіли ноги. — Прямо поруч із тобою стоїть людина, яку можна назвати безлімітним банкоматом, а ти про гроші піклуєшся? Припини це.