59 Розділ

Каспіан усе ще лежав на Аделін, відчуваючи, як його серце шалено калатає об її ребра. Він повільно відсторонився, і в цей момент, уперше за багато років, з його ока скотилася одна-єдина сльоза, змиваючи кров на щоці. Це була сльоза не від болю, а від того нестерпного страху, що він міг її назавжди втратити. Він щойно вбив свого друга, хоча і не рахував його вже таким. 

Тишу розірвали впевнені кроки по бетону. До зали, тримаючи гвинтівку на ремені, зайшов Марк. Його обличчя було таким же непроникним, як і завжди.

— Я прибрав їх, — коротко повідомив він, кинувши погляд на тіло ватажка. Каспіан одразу зрозумів: снайперів на даху більше немає. Шлях вільний.

— Ти нащо приперся? — прохрипів Касс, намагаючись опанувати дихання. Його рука все ще стискала пістолет, а поранене плече почало нестерпно пекти. 

— Тебе рятувати від пекла, — Марк підійшов ближче і простягнув другу руку, щоб допомогти йому підвестися. — Ти ж завжди вляпаєшся в щось масштабне, а мені це розгрібати.

— Ідіот... Не треба було нариватись на покарання, тебе і не відправили в таку диру. — Каспіан раптом коротко і хрипко розсміявся. Попри біль у плечі, він підвівся і обережно, наче вона була зроблена з найтоншого кришталю, допоміг Аделін піднятися на ноги. Він одразу ж пригорнув її до себе здоровою рукою, ховаючи її обличчя на своїх грудях. 

— Ти як? — прошепотів він, торкаючись губами її маківки.

Аделін нічого не могла сказати. Шок заціпив їй горло, а тіло продовжувало дрібно тремтіти. Вона лише повільно помотала головою, заплющивши очі й сильніше вчепившись у його закривавлений одяг.

— Все закінчилося. — він відсторонився на кілька сантиметрів, щоб зазирнути їй в обличчя, обережно витираючи великим пальцем сльози та бруд з її щоки. — Я тут. Я тебе захищаю.

Марк тим часом стояв осторонь, спостерігаючи за цією сценою. 

— Касе,це звісно все дуже мило  гпрно, але нам треба йти. За кілька хвилин тут буде поліція, а тобі, я заю, не дуже такуі зусрічі подобаються. Машина за рогом.

— Вони самі перестрілялися, не поділивши бізнес, — холодно кинув Каспіан, дивлячись на Марка. Це була офіційна версія для поліції, яка вже не змінить нічого в їхніх звітах.

Док дістав із кишені бензинову запальничку. Вогонь миттєво підхопив дерево, жадібно розповзаючись по старій підлозі, з’їдаючи сліди крові, боротьби та болю. Будівля загула, немов жива істота. Касс підняв дівчину на руки і виніс з палаючої будівлі, лише на свіжому повітрі за кілька метрів від полум’я поставив на ноги.

Аделін стояла непорушно. Її очі розширилися, відбиваючи золотаві язики полум’я. Вона заціпеніла, дивлячись, як стіна кришиться під помаранчевим жаром. Каспіан, попри поранене плече, скинув свою куртку і накинув їй на плечі, залишаючись лише у чорній футболці, яка вже просякла кров’ю.

— Ідемо, — тихо покликав він, торкаючись її руки.

Але Аделін не рухалася. Її погляд став скляним, а по щоках знову покотилися великі, відчайдушні сльози. Раптом щось у її свідомості зламалося під тиском шоку. Вона різко, вигукнувши щось нерозбірливе, кинулася прямо до вогню, туди, де полум’я було найвищим.

Каспіан зреагував миттєво. Він перехопив її поперек талії, міцно притискаючи до себе, не даючи зробити фатальний крок.

— Мама! Тато! — закричала вона, її голос був сповнений такого нестерпного болю, ніби вона знову опинилася в тому далекому дні, коли її світ зруйнувався. 

— Аделін! Адель! Прийди в себе! — Каспіан розвернув її до себе і сильно труханув за плечі, намагаючись пробитися крізь її істерику. — Подивися на мене!

— Мама! — вона почала відчайдушно вириватися з його захвату, б'ючи кулаками по його грудях, прямо по пораненому плечу. — Пусти мене! Тато! Вони там! Пусти!

Вона не бачила лісопилки, не бачила Каспіана. Для неї зараз усе навколо було тим самим палаючим будинком з дитинства. Вона рвалася у вогонь, намагаючись врятувати тих, кого врятувати було неможливо.

— Аделін, це я! Каспіан! — він перехопив її обличчя своїми великими долонями, змушуючи її сфокусувати погляд на своїх очах. — Їх там немає! Їх немає.

Полум’я з гуркотом обрушило частину дерев'яного перекриття, і цей звук змусив Аделін скрикнути. Перед її очима поставав привид минулого: стіни рідного дому, що конали у вогні, і крики, які переслідували її кожну ніч у кошмарах.