59 Розділ

— А нам можна? — я запитала це майже пошепки, ніби нас могли почути і покарати, як підлітків. 

Дивлячись на наші переплетені пальці я посміхнулась.

— Правила для того, щоб їх порушувати, — відповів він.

— Неправда, правила для того, щоб їх виконувати, — заперечила я, намагаючись повернути собі хоча б краплю розсудливості, поки він стояв так близько. — Особливо твої правила, професоре. Ти ж сам побудував свій світ на графіках і суворій дисципліні.

— Це більше не спрацює, — Каспіан нахилився нижче, він виглядав кумедно, навіть якщо намагався бути серйозним.

Я підняла на нього погляд і міцніше стиснула його долоню. 

— Я ніколи більше не послухаюсь тебе, якщо ти будеш казати щось типу “відійди від мене” чи “нам не варто бути разом”. Я просто ігноруватиму ці твої накази.

Він завмер. Його погляд став глибоким, майже чорним. Він повільно провів рукою по моєму волоссю, заправляючи пасмо за вухо.

— Правильно, — прошепотіла я. — Ніколи не слухайся. Коли я вчергове спробую ввімкнути логіку і відштовхнути тебе — просто підійди і обійми мене.

Я набралася сміливості й зробила крок ще ближче, втискаючись у його груди. — Насправді, коли я кажу “відстань” або “залиш мене одну”, я просто хочу, щоб ти змусив мене залишитися силою. Щоб ти показав, що я тобі потрібна більше.

Каспіан низько, майже горловим звуком засміявся, і його руки власницьки лягли мені на талію, притягуючи так близько, що між нами не залишилося навіть повітря.

— Ось яка ти... — він похитав головою, і в його очах проблиснуло щось шалене. — Маленька маніпуляторка. Значить, ти хочеш, щоб я перестав бути джентльменом і почав брати те, що належить мені, попри твої слова?

— Саме так, — виклик у моєму голосі змусив його зіниці розширитися.

— Тобі варто бути обережнішою з такими бажаннями, Аделін. Бо якщо я колись справді перестану тримати себе в руках ти не зможеш втекти. — Ходімо. Твої друзі чекають. Але пам’ятай про наш договір: у цих горах твої слова “ні” я буду сприймати дуже вибірково.

Каспіан зняв мою маску, зайшов у ванну, і я почула шум води. Коли він вийшов через кілька хвилин, на його руці не залишилося й сліду від моєї вишневої помади — лише чиста, бліда шкіра. Він швидко скинув м’ятий светр, і на мить я затримала погляд на його розправлених плечах, перш ніж він натягнув новий, темно-графітовий.

— Ти що, взагалі не спав уночі? — запитала я.

— Ні. Писав дисертацію, — кинув він так буденно, ніби це була чашка кави, а не інтелектуальний марафон.

Я лише похитала головою. Цей чоловік був зроблений зі сталі. Біля виходу він мовчки взяв мене за руку, допоміг одягнути пальто, дбайливо поправивши комір, і вже тягнувся до ручки дверей, коли я його зупинила.

— Але... давай не показувати того, що ми зустрічаємось? — я зазирнула йому в очі.

— А я збирався всім розказати про це, — він підняв брову, і в його погляді промайнула частка іронії.

— Ні! Я забороняю! Ти уявляєш, що подумають в університеті? Професор і студентка... це ж скандал на весь Париж! — я замахала руками, намагаючись донести всю серйозність ситуації.

— Дійсно, — він на мить “замислився”, дивлячись на мене зверху вниз. — Тоді приховуємо?

— Приховуємо, — твердо підтвердила я.

— Добре, мадемуазель Мартон. Буду тримати дистанцію в один метр і звертатися до вас виключно на “ви”. Побачимо, на скільки годин вас вистачить, — він відкрив двері, пропускаючи мене вперед.

Ми спустилися до його чорного Porsche, яке сяяло під холодним ранковим сонцем. Пахло дорогою шкірою та кавою. Каспіан ввімкнув ледь чутний джаз, який створював ілюзію спокою, хоча я знала, що під цим спокоєм ховається напруга нашої нещодавньої розмови.

Ми їхали через Париж, що ще тільки вмивався світлом. Коли ми зупинялися на світлофорах, він тягнувся за поцілунком.

— Ми майже на місці. — сказав він, повертаючи на вулицю, яку я йому продектувала. 

Біля під’їзду ми побачили їх. Лея сиділа на своїй величезній рожевій валізі, загорнута в яскравий шарф, а Крістіан стояв поруч, спершись на стовп і скептично розглядаючи кожну машину, що проїжджала повз.

Каспіан зупинив авто прямо перед ними. Він вийшов з машини — ідеальний, холодний, у своєму строгому пальті, я слідом.