57 Розділ

— “Нашої”? — Касс на секунду завмер. 

— Він мій кузен.

— Кузен?!

— Так, молодший дурнуватий брат.

— Брат?! Як це… як так? 

— Ну як бачиш не сестра. 

— Ви такі несхожі.

— Я не знаю, в кого він такий заморожений.

— Ладно… А ти сказав, що не будеш осторонь? — тихо запитала я.

— Так. Якщо він не схаменеться, я сам викуплю контрольний пакет або дам ринку сигнал, який його розчавить. Я не дозволю йому зруйнувати те, над чим батько працював роками, просто тому, що йому захотілося екстриму.

Каспіан спадкоємець Thorne Julian Kingsley? TJK. Три літери, які я бачила на кожному другому хмарочосі. Три літери на титульних сторінках фінансових звітів, від яких у звичайних людей паморочиться в голові. Торн Джуліан Кінгслі.

І Джуліан — це його батько?

Я прикрила очі, відчуваючи, як у скронях починає пульсувати. Каспіан... Каспіан Дарроу. Спадкоємець престолу, про який інші лише мріють. Тепер усе стає на свої місця, і водночас усе стає ще складнішим.

Його манери, цей крижаний спокій, те, як він тримається, ніби весь світ належить йому — це не просто характер професора. Це виховання еліти. Тепер зрозуміло, чому він так легко відмахнувся від тієї жінки в магазині. Він не просто впевнений у собі чоловік, він звик, що його слово — закон.

Боже, а я... я змушувала його тримати кошик з косметикою. Я малювала помадою на руці людини, чий один підпис коштує більше, ніж увесь наш університет разом із гуртожитками.

Але чому він тут? Чому замість того, щоб керувати радою директорів у кабінеті з панорамними вікнами, він перевіряє мої криві лабораторні в кабінеті? Від чого він втік? Або, можливо, від кого?

Це пояснює його холодність. Коли ти народився в родині, де кожен твій крок — це стратегія, а кожна посмішка має ціну, ти зводиш навколо себе стіни завтовшки в метр. Я думала, що пробиваюся крізь панцир викладача, а виявилося, що я штурмую фортецю, яку будували поколіннями.

Мій професор — не просто фізик. Він — людина, яка вирішила відмовитися від світу, що лежить у нього біля ніг, заради формул на дошці. І тепер мені страшно. Бо якщо він зміг так легко відмовитися від мільярдів і влади, як легко йому буде відмовитися від мене, коли все це стане занадто реальним?

Каспіан провів рукою по обличчю, наче намагаючись стерти втому. 

— Вибач. Ти не мала цього чути. Це брудні ігри, якими він намагається довести мені, що він уже “дорослий”.

Я відступила на крок. Лише один крок, але він здався мені прірвою. Каспіан завмер, його рука, яка щойно тягнулася до мого плеча, повисла в повітрі. В його очах промайнуло нерозуміння, змішане з легким занепокоєнням.

— Чому ти відмовився від свого життя? — мій голос тремтів, хоча я намагалася надати йому твердості. 

— В якому сенсі, Аделін? — він ледь помітно нахмурився. 

— TJK. Торн-Джуліан-Кінгслі. Це ж ти. Чому ти викладач? Чому ти тут, зі мною, а не там, де вирішуються долі корпорацій?

Каспіан зітхнув, і цей звук був сповнений такої втоми, яку не купиш за жодні гроші світу.

— Бо мені не подобається жити в образі чоловіка, який має піклуватися про мільйони доларів і контролювати тисячі працівників, — спокійно відповів він, дивлячись мені прямо в очі. — Це життя було розписане за мене ще до мого народження. А фізика... вона справжня. Вона приносить мені задоволення. Тут я — це я, а не просто рядок у списку спадкоємців.

— Нащо тоді взяв мене? — запитала я, відчуваючи, як у грудях стає тісно. — Навіщо впустив у свій світ, якщо він такий закритий?

Він мовчав. Його погляд став непроникним, як полірована сталь. 

— Відповідай, Каспіане. 

— Що за допит, Аделін? Ми ж щойно... 

— Це важливо! — перебила я. — Бо якщо ти так легко відмовився від золота, влади і цілої імперії... як легко ти відмовишся від мене, коли я тобі набридну? Коли твій "експеримент" закінчиться?

Каспіан зробив крок назустріч — швидкий, але обережний. Він пам’ятав про операцію, про кожний мій ще не загоєний шов. Його руки лягли мені на талію, притягуючи до себе з неймовірною ніжністю.

— Золото — це просто метал, Аделін, — прошепотів він мені в саме волосся, і я відчула, як калатає його серце. — А імперія — це всього лише купа каміння та паперів. Від них легко відмовитися, бо вони не мають душі. Вони не змушують мене відчувати себе живим.