53 Розділ

— Я не перегнула палку? — тихо запитала я, дивлячись на зачинені двері. Мені раптом стало ніяково від власної різкості.

— Не знаю, — озвався Дев'ян, підходячи до нас. — Але вона точно якась дивна. Занадто багато суєти від однієї людини.

Він автоматично поплескав себе по кишенях куртки, намагаючись дістати телефон, але його рука провалилася в порожнечу. Дев насупився, перевірив другу кишеню, потім задню.

— Ви не бачили мій телефон? — запитав він, і в його голосі почулася перша нотка тривоги. 

— Ні, — я розгублено подивилася на столик. — Ти що, його загубив? 

— Подзвоніть мені, будь ласка.

Каспіан мовчки дістав свій смартфон і набрав номер брата. Ми всі завмерли, вслухаючись у тишу будинку. Жодного вібросигналу, жодного рингтону. Тільки монотонні гудки в трубці Каспіана.

— Якби ти його загубив у домі, ми б почули, — зауважив Каспіан, вимикаючи виклик. — А якби на вулиці — хтось би вже підняв слухавку.

— Може, він просто розрядився? — з надією запитала я. 

— Ні, зранку він був заряджений на повну, — відрізав Дев, стаючи все блідішим.

Ми з Леєю перезирнулися. В повітрі зависло нестерпне усвідомлення. 

— Тоді варіант один, — промовила я.  — Клер, — вимовила Лея одночасно зі мною.

Дев'ян, не чекаючи ні секунди, кинувся до дверей. Він вискочив на ганок, закликаючи її ім'я, але через хвилину повернувся назад. Його обличчя було застиглим від люті.

— Ще щось пропало? — Лея кинулася на другий поверх до Крістіана.

За хвилину вони повернулися разом. Крістіан виглядав так, ніби його облили холодною водою. 

— Гаманець, — пробурмотів він. — Там була готівка і карти.

Каспіан стояв біля каміна, його обличчя стало непроникним, як маска. Він повільно перевів погляд на вхідні двері.

— А вона знала, куди йде.

Дев’ян буквально метався по вітальні, ледь не зносячи меблі. Його обличчя почервоніло від гніву. 

— Я її знайду! Я власноруч її придушу! — кричав він, намагаючись знайти хоч якісь ключі від машини.

— Сядь, Дев’яне, — голос Каспіана пролунав як удар хлиста. Спокійно, холодно, залізно. — Максимум куди ти доїдеш в такому стані — це найперше дерево у нашому дворі.

Каспіан підійшов до робочого столу, дістав ноутбук і відкрив відео з камер, а потім зробив дзвінок. — Давно не чулись, Док! Це Даркнайт. Мені потрібно заблокувати карти мого брата і відстежити останній сигнал одного номера. Так, зараз скину дані.

Він обернувся до нас. 

— Крістіане, бери телефон Леї і дзвони в поліцію. Офіційно. Заява про крадіжку готівки, документів і техніки. Адель, — він подивився на мене, і його погляд на мить пом’якшав, — іди сядь. 

— Дарк… що? — перепитала я. 

— Та так, це його друг, це в них приколи такі. — втрутився Дев’ян. 

Вони щось приховують. Касс прикусив губу. Він бреше! Або, як мінімум, дуже майстерно недоговорював правду. Дарк... Хто це? Чи що це? Думки роїлися в голові, але я лише мовчки спостерігала за ними. Каспіан зараз нагадував шахіста, який побачив на дошці фігуру, якої там не мало бути. 

Він навіть не дивився на мене, поки говорив щось, але я відчувала, як він напружений. Кожен мускул на його спині був натягнутий, як струна. Я вирішила не допитувати зараз. Якщо я почну розпитувати зараз, він просто розсердиться. Але я добре пам’ятала його слова про «цілісність» і «дім». Добре, Каспіане. Роби те, що мусиш. Вирішуй свої проблеми. Але ввечері ти мені все розповіси. Кожне слово.

Через двадцять хвилин до маєтку під’їхала патрульна машина. Двоє офіцерів зайшли всередину, стрясуючи сніг. Почалася паперова тяганина: опитування свідків, фіксація часу, коли Клер покинула будинок.

Крістіан сидів на дивані, обхопивши голову руками. Йому було найгірше — він відчував себе винним у тому, що привів злодійку в дім. 

— Вона ж розповідала про архітектуру... про батьків... — тихо бубнів він. 

— Вона розповідала те, що ти хотів чути, Крісе, — жорстко відрізала Лея, хоча й поклала руку йому на плече.

Один із поліцейських підійшов до Каспіана: 

— Міс’є Дарроу, ми зафіксували виклик таксі на сусідню вулицю. Машина довезла її до вокзалу. Зараз наші люди перевіряють камери спостереження. Швидше за все, вона працює не одна.

Поки поліція працювала, я стояла біля вікна, спостерігаючи за мигавками патрульного авто. Раптом я відчула, як Каспіан підійшов ззаду. Він не обійняв мене при всіх, але став так близько, що я відчувала його тепло.

— Ти була права щодо неї, — тихо сказав він, так щоб чув тільки я. Його рука на мить торкнулася моєї спини. — Твоя інтуїція швидко спрацювала.

— Я просто відчула, що вона якась підозріла. 

— Поліція знайде її. — запевнив він.

Дев’ян у цей час активно пояснював іншому поліцейському, наскільки дорогим був його телефон, активно розмахуючи руками. День в маєтку перетворилося на справжній детектив.