45 Розділ

***

Ранок почався не з будильника, а з м'якого світла, що пробивалося крізь штори, і ледь відчутного руху поруч. Я розплющила очі й не одразу зрозуміла, де перебуваю, поки не відчула запах кедра та знайомий виноград на подушці.

Я повернула голову. Каспіан уже не спав. Він лежав на боці, підперши голову рукою, і просто дивився на мене. У ранковому світлі його обличчя здавалося не таким суворим, а розтріпане після сну волосся робило його схожим на звичайну людину, а не на холодного професора.

— Доброго ранку, маленька, — прошепотів він своїм низьким ранковим голосом, від якого по моїй шкірі знову пробігли сироти.

Він нахилився і ніжно поцілував мене в плече, саме там, де вночі виводив візерунки пальцями.

— Доброго ранку, — відповіла я, натягуючи ковдру вище до носа. — Давно ти так на мене дивишся?

— Достатньо довго, щоб вивчити, як ти смішно морщиш ніс уві сні, коли тобі щось сниться.

Він усміхнувся, і я відчула, як усередині все стискається від ніжності. Але ідилію перервав різкий звук із кухні — щось металеве з гуркотом упало на підлогу, а потім пролунав голос Девяна: 

— Та де у нас ця клята кава?! Каспіане! Ти збираєшся виходити, чи мені самому вибити двері і витягнути тебе?

Каспіан важко зітхнув і закотив очі. 

— Дисципліна в цьому домі сьогодні офіційно померла, — пробурчав Каспіан, але в його голосі не було ні краплі професорської суворості.

Він сидів на краю ліжка, злегка згорбившись і намагаючись намацати ногами капці на підлозі. Його спина — широка, з ідеально вираженим рельєфом м’язів, які перекочувалися під шкірою при кожному русі — була занадто сильною спокусою. Я не втрималася. Повільно, майже невагомо, я провела кінчиком пальця вздовж його хребта, від потилиці до самої попереку.

Каспіан миттєво завмер і судомно втягнув повітря, закидаючи голову назад. Я подалася вперед і обійняла його ззаду, притиснувшись щокою до його теплої лопатки і зчепивши пальці на його грудях. Це неймовірне відчуття спокою. Відчуття «вдома», якого я не відчувала вже дуже давно.

— Ти знав, що у нас серійне кохання? — тихо запитала я, заплющивши очі. 

— Це як? — його голос пролунав низько, з легкою вібрацією, яка віддалася в моєму тілі. 

— Лея сказала, що ми як вбивці... що ми щодня вбиваємо одне одного... 

— Але не можемо зупинитися, — перебив він, закінчуючи мою думку так влучно, ніби ми читали одну книжку на двох.

Він перехопив мої руки своїми, міцно стискаючи мої долоні. — Ти мені подобаєшся, Каспіане, — видихнула я в його спину, раптом ставши абсолютно серйозною.

Він на мить замовк, а потім я відчула, як його плечі ледь помітно здригнулися від стриманого сміху. 

— Давай будемо відвертими, Аделін. Тобі просто подобається моя фігура і спина. Ти ж просто тащишся по накачаних хлопцях, визнай це.

Я відсторонилася на сантиметр, щоб іронічно примружитися, хоча він цього й не бачив. 

— Вгадав, — відказала я з удаваним зітханням. — Твій інтелект і таємниці TJK — це приємний бонус. А от ці трицепси... Знаєш, я навіть думала написати статтю про те, як вони впливають на успішність студенток. Це ж справжня біологічна зброя.

— О, то я для тебе просто об’єкт насолоди? — він нарешті повернувся до мене впівоберта, і в його очах бігали бісики. — Значить, втсуп до універу булв лише підступним планом, щоб легально розглядати мої плечі в аудиторії?

— Саме так, професоре. Я навіть навмисно робила помилки в розрахунках, щоб ви нахилялися нижче над моїм зошитом, — я підморгнула йому, відчуваючи, як легкість знову повертається до нас. — Хоча, мушу визнати, маска панди трохи псувала твій образ «небезпечного мачо».

Каспіан хмикнув і, різко розвернувшись, повалив мене назад на подушки, нависаючи зверху. 

— Маска панди була стратегічним ходом, щоб приспати твою пильність. Але якщо тобі потрібна лише моя спина... — він нахилився до мого вуха, обпалюючи шкіру подихом, — то мені доведеться частіше ходити перед тобою в одних штанах. Просто щоб підтримувати твій інтерес до навчання.

— Обіцяєш? — прошепотіла я, відчуваючи, як посмішка сама розпливається на обличчі. — Бо інакше я подам скаргу в деканат на недостатню кількість візуальних стимулів у навчальному процесі.

Каспіан хмикнув і підвівся. 

— Ну що ж, раз я лише «об’єкт для розглядання», піду пошукаю когось, хто оцінить мою багату внутрішню сутність, — випалив він абсолютно серйозним тоном, але з тією самою іскрою в очах.

Він розвернувся і впевнено попрямував до дверей.

— Стояти! — гукнула я йому в спину, коли він уже взявся за ручку. — Накинь футболку. Не хочу, щоб ще хтось у цьому домі дивився на мого чоловіка.

Каспіан зупинився. Слово «мого» явно подіяло на нього сильніше, ніж він хотів показати — я помітила, як ледь помітно здригнулися його плечі. Він витягнув із крісла звичайну чорну футболку, натягнув її через голову і розвернувся до мене, вичікувально піднявши брову.

Я критично оглянула його і незадоволено похитала головою.