45 Розділ

— Крок назад, хлопче.

— Я теж хочу побути з нею, — процідив він.

— Я не люблю, коли хтось намагається розділити зі мною те, що належить мені, — я зазирнув йому в очі. — Зазвичай такі люди програють. Швидко і боляче.

— Це ми ще побачимо, — вимовив він, але все ж таки зробив цей крок назад.

Я зачинив двері перед його носом і повернувся до Адель. Я знову опустився в крісло, дозволяючи втомі останніх днів нарешті взяти гору. Сон накрив мене раптово, але він не був мирним. Це був хаос із уривків думок і фантомних звуків.

У моїй голові пульсували голоси, що перекрикували один одного. “Вибачитись чи зізнатися?” — мій власний запитальний шепіт. “Ти її душиш!” — гарчання Дева, яке відбивалося від стінок черепа. “Прощавай…” — холодне відлуння моїх же слів. А потім — її голос, такий слабкий, з-під наркозу: “Касс, ти такий гарний…”. Я бачив уві сні формули, вибухи. Я намагався її вхопити, але мої руки були заплямовані чиєюсь кров’ю. 

Я прокинувся в той момент, як куля пронзила моє плече. Розплющив очі, ще не до кінця розуміючи, де я.

Переді мною стояла Аделін. Вона виглядала крихкою у своєму лікарняному одязі, за її спиною височіла стійка з крапельницею, але вона стояла на ногах. Її тонка долоня лежала на моєму чолі. Вона дивилася прямо мені в очі — глибоко, спокійно, з якоюсь незрозумілою ніжністю, від якої в мене серце забилося частіше.

Я повільно підняв руку, накрив її долоню своєю і обережно опустив її, не випускаючи з пальців. Ми мовчали. Адель повільно опустила погляд на праву руку, де шкіра на кісточках була збита в кров. Вона не запитала, звідки це. Вона просто піднесла мою руку до свого обличчя і обережно торкнулася губами понівеченої шкіри. Цей короткий поцілунок прошив мене наскрізь, наче розряд струму.

Я більше не мій терпіти цю дистанцію. Я різко підвівся з крісла, нависаючи над нею і змушуючи її закинути голову, щоб продовжувати дивитися мені в очі. Мої руки лягли їй на талію, притягуючи до себе настільки близько, що я відчував жар її тіла. Я перехопив її руку, ту саму, якою вона щойно торкалася моїх ран, і владно завів за її спину, позбавляючи її будь-якого шансу відсторонитися.

Вона важко дихала, її зіниці розширилися, заповнюючи собою всю райдужку. Я бачив у її очах лише одне — таке ж шалене бажання, яке зараз спалювало мене зсередини. Я нахилився до її обличчя, мої губи були вже за міліметр від її губ, я відчував її тремтіння…

Тишу розірвав різкий, противний скрип дверей. Я зажмурився так сильно, що перед очима попливли плями. Мої щелепи стиснулися з такою силою, що зуби ледь не затріщали. «Якого?!» — промайнуло в голові разом із нестримною люттю.

Зайшла медсестра з планшетом у руках.

— О, ви прокинулись! — вигукнула вона, помітивши Адель. — Доброго ранку, мадемуазель. Будь ласка, присядьте на ліжко, мені треба перевірити ваші показники.

Аделін слухняно зробила крок назад. Наш зоровий контакт розірвався, і я відчув себе так, ніби в мене забрали джерело кисню. Вона сіла на край ліжка, а я повернувся в крісло, намагаючись опанувати себе.

— Цей чоловік сьогодні дуже рано прийшов, — весело зауважила медсестра, закріплюючи манжету тонометра на руці Адель. — Він тут з сьомої години ранку.

Я мимоволі кинув погляд на годинник. Лихо. Зараз була вже друга дня. Я проспав майже сім годин прямо перед нею.

— Я знаю, — раптом сказала Аделін.

Я підняв на неї очі. Її голос був ще трохи хрипким, але таким рідним.

— Я спостерігала за ним — додала вона, і на її губах з’явилася ледь помітна, слабка посмішка.

Медсестра лише посміхнулася у відповідь, швидко щось занотувала в карту і вийшла, знову залишивши нас наодинці. 

— Ти спостерігала за тим, як я сплю? — запитав я, намагаючись надати голосу звичної впевненості, хоча всередині все тремтіло. — Це входить у твій план помсти за виклик до дошки?

— Це помста за твоє вибачення.

Ми замовкли. Я дивився на її бліді руки, на тонкі пальці, які все ще хотів стиснути у своїх.

— Болить? — запитав я, порушуючи тишу. Мій голос прозвучав глухо.

— Вже не дуже, — вона відвела погляд на вікно, а потім знову повернула його до мене. Пауза затягнулася на хвилини. — Чому не прийшов раніше? Я майже померла від нудьги за цей тиждень.

Я відчув, як у грудях щось болюче стиснулося.