43 Розділ

— Професоре Дарроу, ми вдячні, що ви приєдналися. Ваша поведінка вчора була... емоційною, але ми враховуємо критичність ситуації, — почав Ларуш, гортаючи папку з документами.

Я сів, спершись на спинку стільця і склав руки на грудях.

— Мої дії були продиктовані виключно необхідністю надання невідкладної медичної допомоги студентці, — голос звучав рівно, професійно, без жодного натяку на те, що я відчував насправді.

— Звісно. Проте, репутація Університету Сорбонни не терпить публічних скандалів, — подала голос мадам Дюбуа, декан факультету. — Бійка в коридорах, кров, госпіталізація. Це неприпустимо.

— Саме тому, — перебив її директор, — Рада прийняла рішення. Студентки Дора Бланш та Софі Леруа відраховуються негайно. Без права на відновлення. Ми не можемо дозволити подібну деструктивну поведінку в наших стінах. Це загрожує статусу закладу.

Я ледь помітно кивнув.

— А що стосується мадемуазель Мартон? Думаю, що вона не була зачинщиком. Вона постраждала. — запитав я, і серце на мить збилося з ритму.

— Ми ознайомилися з попереднім висновком лікарів, — відповів Ларуш. — Враховуючи складність операції та психологічний стан, їй надається академічна відпустка за станом здоров'я. Лікарняний терміном на два місяці з повним збереженням місця. Вона зможе повернутися до навчання, коли повністю відновиться.

— Це розумне рішення, — сказав я, підводячись. — Якщо це все, я маю повернутися до роботи з документацією.

— Місьє Дарроу, — зупинив мене директор біля самих дверей. — Ми сподіваємося, що ваша “опіка” над цією студенткою залишиться в межах професійної етики. Ми не хочемо нових чуток.

Я обернувся, повільно зафіксувавши погляд на директорі. 

— Моя єдина мета — щоб подібні інциденти не повторювалися в цьому закладі, місьє. Гарного вечора.

Я вийшов, відчуваючи, як за спиною зачинилися важкі двері. Два місяці вона буде на моїй території. Тільки моя.

Я сидів у своєму кабінеті, оточений паперами. Тільки-но я розклав папки на столі, відгороджуючись від всіх, двері без стуку відчинилися. Місьє Ларуш зайшов усередину. Він не сів. Він почав міряти кроками мій кабінет, нервово потираючи підборіддя. Його обличчя, зазвичай маскоподібне й офіційне, зараз видавало неабияку тривогу.

— То що у вас насправді, місьє? — запитав він, зупинившись навпроти мого столу.

— Що саме ви маєте на увазі, директоре? — я відкинувся на спинку крісла, переплівши пальці. 

— З цією студенткою. Мартон. Каспіане, ви ж не дитина. Ви знаєте, що батько Дори — Фабор Бланш — наш найбільший меценат. Його інвестиції покривають сорок відсотків витрат на наукові дослідження цього корпусу. Ми втрачаємо... ми губимо занадто багато, виключаючи його доньку.

— Я розумію вашу стурбованість фінансами, — промовив я тихо. — Ви втрачаєте великі гроші. Що ж... я можу стати інвестором. Зайняти місце місьє Бланша, якщо ви натякаєте саме на це.

Директор на мить застиг. Його брови злетіли вгору. Він знав, що мої статки дозволяють купити половину цього кварталу, але я ніколи не афішував свій капітал у стінах університету.

— Звісно, я не натякаю, — він спробував повернути собі гідність, поправляючи окуляри. — Я просто прийшов поділитися з вами роздумами про стабільність університету. Але ваша пропозиція... вона кардинально змінює тон розмови.

Він зробив паузу, уважно вдивляючись у мої очі, наче намагаючись знайти там підтвердження своїм найгіршим підозрам. Я навіть зняв окуляри, щоб він роздивився краще, те що він шукав. 

— У мене з Аделін Мартон немає нічого, крім ділових стосунків.

— Це заспокоює, — видихнув Ларуш, трохи розслабляючи плечі.

— Поки немає, — додав я, і ця коротка фраза впала між нами, як гільйотина.

— Каспіан! — він різко перейшов на «ти», втративши свій професійний лоск. — Ти з глузду з'їхав?

Я повільно підняв одну брову, демонструючи йому свій фірмовий крижаний погляд, від якого студенти втрачали дар мови.

— Перепрошую? Ми все ще в офіційній установі, місьє Ларуш.

— Ти хочеш влаштувати новий скандал? — він підійшов до столу, спершись на нього руками. — Стосунки викладача зі студенткою, та ще й після такого публічного інциденту... Це не просто скандал, це професійне самогубство.

— Думаю, ви зможете уникнути будь-якого розголосу, — я витримав паузу, діставши з шухляди чекову книжку і поклавши її на стіл, — якщо я переведу на фонд університету... задовільну суму. Скільки вам платив Бланш за те, щоб ми закривали очі на витівки його доньки? Назвіть цифру, і я її подвою.