43 Розділ

— Ні, ти — вовк, — посміхнулася я, згадуючи його холодну рішучість і те, як він захищає своє.

Каспіан на мить зупинився на останній сходинці, повернув голову до мене, і в його темних очах промайнуло щось глибоке й майже містичне. 

— Вовки, якщо закохуються, то це раз і на все життя.

Від цих слів моє серце пропустило удар. 

"Мені це подобається", — промайнуло в думках, але я лише міцніше стиснула його лікоть.

Мелодія оркестру раптом змінилася — скрипки зазвучали вище, урочистіше. На величезний порожній паркет, залитий світлом люстр, вийшло всього три пари. Ми були однією з них. Решта гостей розступилися, утворюючи живе коло, і я відчула на собі сотні поглядів.

— А чому так мало людей? — тихо запитала я, коли ми зайняли свою позицію в центрі. — Де всі інші?

— Цей танець особливий, — прошепотів Каспіан, кладучи руку мені на талію. — Він танцюється тільки трьома парами. Це старовинна місцева традиція. На першій частині виходить пара, яку обирають глядачі — у них кидають пелюстки троянд. На другій частині — інша. А ті, хто залишаються до кінця, танцюють ще один, фінальний танець. Це вважається найвищою честю балу.

Я глянула на інші дві пари — вони виглядали дуже досвідченими й поважними. 

— Ти сподіваєшся виграти?

— Я непогано танцюю і знаю багато чого.

— Ти? Танцєш? Але я не вмію.

— Я поведу. — Каспіан притягнув мене ближче, так що я відчула гудзики його смокінга. Його погляд став настільки гострим і владним, що сумнівів не залишилося. 

Музика вибухнула першим тактом вальсу. Каспіан повів мене — легко, плавно, але неймовірно сильно. Я забула про бандаж, про пластир, про Дев’яна, який десь там у натовпі напевно вже все зрозумів. Існував тільки ритм, смарагдовий блиск моєї сукні та очі чоловіка, який щойно пообіцяв мені вірність вовка.

Раптом зверху, з балконів, полетіли перші пелюстки.

Музика злетіла до високих нот, і світ навколо перетворився на розмиті золоті вогні. 

— Напевно з багатьма дівчатами танцював. — сприжмурилась я. 

— Була одна, гарна і мила дівчина. — Він глянув мені в очі.

Чолвіки ніколи не забувають своє перше кохання. Хто ця його гарна і мила? Мені не подобалось ділити його з кимось. — Ти теж танцювала з хлопцями. — констатував він.

— Не танцювала. 

— Ти не пам’ятаєш. 

Каспіан вів мене так, ніби ми були єдиним механізмом: кожен його крок був математично точним, а кожен рух — сповнений первісної сили. Він притиснув мене до себе трохи міцніше, ніж дозволяв етикет, і я відчула, як його гаряче дихання торкнулося моєї мочки вуха.

— Знаєш, що я зроблю, коли ми повернемося в маєток і зачинимо двері? — його голос став низьким, майже тваринним шепотом. 

— Не знаю, і не хочу знати. — сказла ображено я.

— Припини... — видихнув він.

Його вільна рука повільно ковзнула по моїй оголеній спині. Кінчик його пальця прокреслив лінію від потилиці до самого краю сукні, змушуючи мене здригнутися. Це було настільки інтимно, що я на мить забула, де ми.

— Зараз просто довірся мені, я тебе тримаю. Не напружуйся. Обійми мою шию і все.

— Що? — я не встигла договорити, як ритм музики різко змінився.

Каспіан одним владним рухом відкинув мене назад. Повітря вилетіло з моїх легенів, коли я опинилася в глибокому прогині. Я впала на його руку, яка, наче сталевий трос, міцно підтримувала мою спину. Іншою рукою він підхопив мою ногу, піднімаючи її вгору. Смарагдовий атлас сукні слухняно розійшовся по розрізу, оголюючи мою ногу, але завдяки його майстерності це виглядало естетично і вишукано, не відкриваючи нічого зайвого.

Я затамувала подих, повністю довірившись йому. Весь зал ахнув. У цей момент я не відчувала болю від операції чи страху — тільки тепло його тіла і абсолютну безпеку. Він тримав мене так надійно, ніби я була найціннішим скарбом у його житті.

Через секунду він повільно підняв мене назад у вихідне положення. Наші обличчя опинилися в міліметрі одне від одного. Його очі горіли, і них я побачила своє відображення. Не даючи мені оговтатися, він закружляв мене у стрімкому віхрі вальсу, так що поділ моєї сукні розлетівся широким зеленим колом.

Згори, наче сніг, полетіли сотні пелюсток білих троянд. Лея зверху щось кричала, а Дев’ян стояв біля краю паркету, стиснувши кулаки — він нарешті зрозумів, що цей танець був не простим, а офіційним оголошенням війни за моє серце.

— Ми залишилися останніми на паркеті, Аделін, — прошепотів Каспіан, коли музика почала стихати.

Оркестр узяв останню, найвищу ноту, і залу заповнила приголомшлива тиша, яку вже за мить розірвали громи аплодисментів. Я стояла в самому центрі, важко дихаючи, а білі пелюстки троянд заплуталися в моїх локонах і всіяли підлогу навколо нас, наче сніг.

— А чому в нас? — прошепотіла я, ледь тримаючись на ногах від адреналіну. — Ти ж казав, що ми перемогли.

— Це білі пелюстки, Аделін, — Каспіан притягнув мене до себе так близько, що я відчула кожен удар його серця. — Червоними вони «викреслювали» пари, які вибували. Білі — це тріумф. Зараз ми залишилися одні.