42 Розділ

Моя рука лежала на його плечі, я спиралась намагаючись утриматись. Зазирнула йому в очі і поцілувала. Серце калатало шалено, коли я висмикнула руку і відійшла назад.

Раптом я згадала про його пальто. Я повернулася, зняла його і простягнула назад, але він знову накинув його мені на плечі, тримаючи руками. Каспіан поправив комір пальта. Потім почав наближатися, а я відступала, поки не стикнулась спиною об стіну.

— Ти знову граєшся? — спитав Дарроу.

Я похитала головою. Він сперся рукою об стіну на рівні мого обличчя, обмежуючи рухи, і навіть коли я хотіла відійти в інший бік, його рука з’явилась там.

— Брешеш? — спитав він, і я знову похитала головою. — Тоді що ти хочеш? 

Я похитала головою вдруге.

— Щоб я сказав, що люблю тебе теж? — його голос став ніжнішим, але в ньому залишалася влада. — Але з такими речами не жартують, Адель. Тобі не здається? — він підкреслив кожне слово. 

Я дивилася йому в очі, намагаючись розгадати, що він відчуває. І водночас боялася того, що відчуваю я сама. Серце калатало, шкіра злегка горіла, і здавалось, що світ навколо зник, залишилися лише ми двоє — і гра, в якій неможливо зрозуміти, хто перемагає.

***

Я стояв, дивлячись на неї, і відчував, як серце скаче у грудях. Ще секунди — і я зірвуся. Вона знову за своє. Знову робить те, чого я не розумію. Що у її голові, у голові Адель? Вона наче тягнула мене за собою, а я хотів забути все: пари, клас, всіх. Лише вона. Я зняв окуляри, відчув легкий холод снігу на шкірі, і вона спробувала проскочити повз. Ні. Ні, я не збираюся її відпускати.

Я схопив її за руку і знову притиснув до стіни. Підклав долоню їй під голову, щоб вона не вдарилася. А але сама винна — заводити мене, а потім тікати, грати зі мною. Я подивився на її губи. Рожеві. Вона закусила нижню губу. Опустила погляд. Чому не дивиться на мене?